Мандри Лемюеля Гуллівера - Джонатан Свіфт

Хазяїн перелічив усі хиби та вади мого організму: плоске обличчя, довгий ніс, очі, якими я бачу тільки перед собою і не можу дивитися вбік, не повернувши голови, нездатність їсти без допомоги рук. Не розумів він також, навіщо стільки окремих відростків на моїх задніх ногах, занадто. ніжних, щоб витримувати дотик до твердого та гострого каміння без чохла, зробленого з шкіри тварин. Моє тіло зовсім не пристосоване до спеки й холоду, проти яких я мушу захищатися одягом. Це додає зайвого клопоту — натягати його щоранку й знімати щовечора. І нарешті, знаючи, з якою огидою ставляться до єгу всі тварини, що тікають, ледве побачать їх, він ніяк не міг зрозуміти, яким способом перемагаємо ми цю загальну антипатію та ще й повертаємо її собі на користь.

А втім, він волів одкласти обговорення всіх цих питань надалі, а тим часом хотів почути історію мого життя й познайомитися з країною, де я народився, а також дізнатись, де я бував і що бачив перед тим, як потрапив сюди.

Я запевнив його, що з надзвичайною охотою задовольню всі ці бажання, але боюся, що не спроможусь пояснити як слід деякі речі, про які його милість не має жодного уявлення. Проте я намагатимуся зробити це якнайкраще, підшукуючи зрозумілі йому порівняння, і уклінно прошу його допомоги, коли мені бракуватиме відповідного слова.

Я сказав, що походжу від чесних батьків і народився на острові, який зветься Англія. Той острів лежить так далеко звідси, що наймоторніший з його слуг зміг би добутися туди не менше як за річний рух сонця. Моєю батьківщиною керує жінка, яку ми називаємо королевою. Вчився я на лікаря, тобто вправлявся в лікуванні ран та пошкоджень нашого тіла, що трапляються від нещасливого випадку або від руки ворога. Мені довелося залишити країну для того, щоб розбагатіти й жити в достатку з дружиною та дітьми. Під час моєї останньої подорожі я командував кораблем, і під моїм керівництвом було щось із п'ятдесят єгу. Деякі з них померли, і я змушений був узяти на їхні місця інших, що належали до різних націй. Наш корабель двічі мало не потонув: один раз через бурю, а другий раз — ударившись об скелю.

Тут мій хазяїн перебив мене. Йому було цікаво дізнатися, як я переконав чужинців поїхати зі мною. Адже вони знали, які страшні небезпеки чигають на них у морі. Я пояснив, що то були одчайдушні хлопці, примушені тікати з рідного краю — хто через злидні, а хто від кари за злочин. Дехто з них змарнував усе своє майно на нескінченні судові процеси, інші проциндрили все, що мали, на пияцтво, розпусту й карти. Одних обвинувачували в зраді, інших в убивстві, злодійстві, отруєнні, ошуканстві, шахрайстві, підробленні грошей тощо. Були там такі, що дезертирували з війська, і такі, що перейшли до ворога. А більшість з них були втікачі із в'язниць. Усі вони боялись повернутися на батьківщину, де їх чекала страта або смерть у тюрмі, і тому вони змушені були шукати притулку десь-інде.

Хазяїн часто перепиняв мене, і я змушений був удаватися до довгих описів, щоб пояснити йому що таке злочин, щоб змалювати йому суд, в'язницю і чому цим людям довелося тікати з рідного краю. Тільки через багато днів він почав розуміти мене, але все ж таки ніяк не міг збагнути, що змушує розумних істот чинити шкоду подібним до них. Отже, я пояснив, як міг, що таке жадоба до влади та багатства, і змалював жахливі наслідки зажерливості, нестриманості, злоби та заздрощів. Усе це доводилося визначати й описувати з допомогою прикладів та порівнянь. Слухаючи мене, він здивовано й обурено підводив угору очі, достоту як людина, вражена чимось небаченим і нечуваним. Вони не знають, що таке влада, уряд, війна, закон, кара, і у їхній мові немає відповідних слів для визначення таких понять. Це ставило передо мною непереможні труднощі, бо я не міг дати йому повного уявлення про те, як ми живемо. Та маючи великий природний розум, він нарешті усвідомив собі, до чого прагне натура людська, і попросив мене докладніше розповісти йому про землю, яку ми називаємо Європою, і зокрема про мою батьківщину.

З наказу свого хазяїна автор знайомить його з життям Англії. Причини воєн між монархами Європи. Автор починає пояснювати англійську конституцію.

Прошу читача ласкаво взяти до уваги, що я переказуватиму лише найістотніше з численних моїх розмов із хазяїном, які ми вели з ним понад два роки. Його милість вимагав нових і нових подробиць у міру того, як я вдосконалювався в мові гуїгнгнмів.

Я розповів йому, як умів, про загальне становище Європи, про торгівлю та промисловість, науку та мистецтво. Відповіді, які я давав на його запитання з найрізноманітніших царин, давали матеріал для нових невичерпних розмов.

Турбує мене тільки те, що я навряд чи спроможуся переказати як слід докази та висловлювання мого хазяїна, які, безперечно, багато втратять через неможливість добре перекласти їх нашою варварською мовою.

Отже, з наказу його милості я розповів йому про англійську революцію, яка відбулася за принца Оранського, про довгу війну з Францією, розпочату цим монархом і поновлену його наступницею — нинішньою королевою, війну, в якій брали участь наймогутніші держави християнського світу. Я вирахував, що під час її вбито щось із мільйон єгу, здобуто понад сто міст і потоплено вп'ятеро більше кораблів.

На запитання про причини, які звичайно змушують країни воювати одна з одною, я відповів, що їм немає числа і що я наведу тільки найголовніші. Іноді до війни призводить честолюбство монарха, якому завжди мало землі та людей, що ними він порядкує, іноді розбещеність міністрів, які під'юджують короля розпочати війну, щоб заглушити або відвернути народний гнів проти поганого уряду. Не один мільйон жертв коштували релігійні незгоди. Наприклад: чи визнавати хліб за тіло, чи тіло за хліб; чи визнавати сік деяких ягід за кров, чи за