Мандри Лемюеля Гуллівера - Джонатан Свіфт
До речі, слово «гуїгнгнм» по-їхньому означає «кінь», а в буквальному перекладі — «вінець природи». Я сказав хазяїнові, що мені важко ще висловлювати як слід свої думки, але я сподіваюся незабаром розповісти йому й не про такі дива. Тоді він ласкаво доручив своїй дружині, дітям та слугам використовувати кожну нагоду, щоб навчати мене їхньої мови, і сам щодня витрачав дві-три години на заняття зі мною.
Прочувши про незвичайного єгу, що вміє говорити як гуїгнгнм і своїми вчинками та словами виявляє ознаки розуму, нас стали часто відвідувати сусіди — дуже поважні кобили та коні. Вони захоплено розмовляли зі мною і ставили мені силу запитань; я відповідав як умів. Ці розмови дозволили мені зробити такі успіхи у вивченні мови, що через п'ять місяців я розумів геть усе, що вони говорили, і міг цілком пристойно висловлювати свої думки.
Гуїгнгнми, відвідуючи мого хазяїна, щоб оглянути мене та порозмовляти зі мною, вагалися визнати мене за справжнього єгу, бо моє тіло було не таке, як у тих тварин. Їх дивувала відсутність волосся на моїй шкірі. Однак незабаром трапився випадок, що викрив мою таємницю хазяїнові.
Я казав уже читачеві, що кожного вечора, коли всі в домі вже спали, я мав звичку роздягатись і вкриватися своїм одягом. Одного ранку хазяїн удосвіта послав до мене свого слугу — гнідого огира. Коли він увійшов, я міцно спав; тим часом одяг зсунувся з мене, а сорочка закотилась до пояса. Прокинувшись, я побачив біля себе посланця, який, видимо збентежений, безладно переказав мені доручення свого пана. Наляканий моїм виглядом, він побіг до хазяїна й дуже плутано розповів йому про все, що бачив. Я зразу довідався про це, бо коли, одягшись, пішов засвідчити свою пошану його милості, той зажадав пояснень. Його слуга, мовляв, казав, що під час сну в мого тіла інший вигляд, ніж завжди, і запевняв, що частина його біла, частина жовтувата, або у всякому разі не така біла.
Доти, щоб якомога більше відрізнятися від клятих єгу, я ревно зберігав свою таємницю, але довше ховати її було неможливо. До того ж я розумів, що вона однаково виявиться, бо мій одяг і черевики, які були в поганому стані, швидко зносяться, і мені доведеться замінювати їх виробами з шкіри єгу або інших звірів. Отож я сказав хазяїнові, що в тій країні, де ми живемо, всі подібні до мене істоти, почасти задля пристойності, почасти через холодну погоду завжди вкривають свої тіла спеціально обробленою шерстю тварин. Щодо мене, то я можу зараз, якщо він накаже, показатися йому без цієї штучної оболонки. Я розстебнув і скинув камзол, потім куртку, роззув черевики, панчохи й скинув штани. Сорочку я спустив, щоб приховати свою голизну.
Хазяїн дивився на те, як я роздягаюся, з великою цікавістю та подивом. Він брав одну по одній усі мої речі поміж копито й бабку та уважно розглядав їх. З осторогою торкнувшись до мого тіла і кілька разів оглянувши мене з усіх боків, він нарешті сказав, що я — справжнісінький єгу і що тепер він не має в цьому ніякого сумніву. Я різнюся від їхніх єгу тільки білістю, гладкістю та м'якістю моєї шкіри, відсутністю волосся на деяких частинах тіла, довжиною та формою пазурів на моїх передніх та задніх лапах, а також тим, що вдаю, ніби завжди ходжу на задніх ногах. Більше він не хотів дивитися на мене і дозволив мені одягтися, бо я починав уже тремтіти від холоду.
Я висловив незадоволення з того, що він так часто називає мене «єгу» — ім'ям огидної тварини, до якої я ставлюся з найбільшим презирством та ненавистю. Я просив, щоб його слова не прикладали до мене ні він, ні його родина, ні їхні знайомі, яким він мене показує. Я просив його також зберегти таємницю мого одягу принаймні до того часу, поки він зноситься, і наказати гнідому огирові — його слузі — мовчати про те, що той бачив.
Хазяїн ласкаво погодився задовольнити всі мої прохання, і таким чином таємницю мою було збережено, аж доки одяг мій зносився, і мені довелося вдаватися до різних хитрощів, про які я оповім пізніше. Він також висловив бажання, щоб я доклав усіх зусиль і опанував їхню мову.
Моя здатність розмовляти і мій розум дивують його, мовляв, куди більше, ніж моє тіло, незалежно від того, одягнене воно чи ні. До того ж йому кортить почути про ті дива, що я обіцяв розповісти.
Відтоді він подвоїв турботи про мою науку, виводив мене до всіх гостей і примушував їх поводитись зі мною якомога чемніше, пошепки пояснюючи, що це викликає в мене добрий настрій, а в такому настрої я стаю ще втішнішим.
Щодня бачившись зі мною під час лекцій і поза лекціями, він засипав мене запитаннями, і я відповідав на них, як умів. Таким чином він поволі дістав деяке, хоч і невиразне, уявлення про те, звідки я прибув на цей острів. Було б нецікаво розповідати про поступовий перехід до справжньої розмови, але врешті я наважився почати розповідь про себе та про свою батьківщину.
Я й раніш намагався пояснити йому, що приїхав з дуже далекої країни, що нас було щось із п'ятдесят душ і що їхали ми у великій порожній дерев'яній посудині, більшій за його будинок. Тепер я описав йому корабель, з допомогою розгорненої хустки пояснив, як посував його по морю вітер; розказав про те, як через сварку мене зсаджено на берег у невідомому мені місці, як спіткався я з єгу і як він урятував мене від них. Коли він запитав, хто зробив корабель, і висловив здивування, що гуїгнгнми моєї країни довірили його диким тваринам, я мусив попередити, що зможу докінчувати своє оповідання тільки тоді, як він дасть слово не ображатися. При цій
