Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем
З тими словами хитрий Кляпавцій бухнувся на коліна, брязкаючи наручниками і весь час швидко без упину говорячи тією каліченою мовою. А Балеріон, остовпівши, стояв у еполетах за письмовим столом, кліпав очима і, слухаючи все те, придивлявся до Кляпавція і вже майже йому повірив. А той, поки вели його в комендатуру, вільними пальцями лівої руки надавив собі на лобі два знаки, подібні до тих, які залишають роги апарата. Балеріон наказав зняти з Кляпавція наручники, виставив за двері всіх підлеглих і, коли вони залишились сам на сам, попросив його докладно про все розповісти. Кляпавцій вигадав цілу історію: він, мовляв, багатий чужинець, щойно вранці прибув у порт і привіз на своєму кораблі двісті скринь найчудовіших головоломок світу та тридцять чарівних автоматичних красунь для великого короля Балеріона як дарунок імператора Сурмолюда, котрий в такий спосіб хотів виявити свою повагу Цимберській династії. Коли ж він зійшов з корабля, щоб після довгої подорожі трохи розім’яти ноги, й спокійно прогулювався вздовж набережної, якийсь тип, що мав точнісінько таку подобу, – тут Кляпавцій показав на себе, – і видався йому дуже підозрілим, бо жадібно витріщився на його розкішне чужинське вбрання, раптом з усього розгону, мов навіжений, кинувся до нього, намагаючись прохромити його наскрізь. Проте, тільки зірвав у нього з голови шапку та боляче буцнув рогами. І тоді сталося незбагненне чудо обміну душ.
Треба визнати, що Кляпавцій вклав у цю розповідь багато запалу й натхнення, щоб вона здавалася якнайвірогіднішою. Він докладно розповідав про своє втрачене тіло, водночас наділяючи зневажливими епітетами своє нове, що його оце, внаслідок нещасливого випадку, дістав, і часом навіть бив себе по обличчю, плював собі то на живіт, то на ноги; детально описував привезені ним скарби, особливо автоматичних дівиць; говорив про свою сім’ю, що залишилася на батьківщині, про синів‑машин і про свого електричного мопса; про свою дружину, одну з трьохсот, яка вміла варити таку юшку на соковитих іонах, якої не куштував, мабуть, і сам імператор Сурмолюд. Виказав також комендантові поліції найбільшу свою таємницю, а саме – про домовленість з капітаном корабля, що той віддасть усі скарби тому, хто, прийшовши на корабель, скаже пароль.
Балеріон‑поліцай жадібно слухав ту безладну розповідь, бо все в ній здавалося йому логічним. Певне, Кляпавцій, щоб сховатися від поліції, перевтілився в чужинця, а саме в цього тому, що він був розкішно вбраний, отже, напевне був багатий; завдяки такій пересадці Кляпавцій міг би здобути потрібні йому кошти. Видно було, що в Балеріоновій голові снують найрізноманітніші думки. Він за всяку ціну хотів вивідати у псевдочужоземця пароль, а той не дуже крився з тим і врешті шепнув Балеріонові на вухо: «Нитерк». Знаменитий конструктор розумів, що йому пощастило заманути короля в пастку: Балеріон, який понад усе любив головоломки, нізащо не хотів, щоб їх подарували королеві, бо не він уже тепер був ним. Він повірив усьому, і навіть тому, що в Кляпавція був другий апарат, бо не мав підстав гадати, ніби могло бути інакше.
Тепер обидва сиділи мовчки й видно було, що в голові у Балеріона визріває якийсь план. Він почав лагідно й спокійно розпитувати «чужоземця», де стоїть його корабель, як туди потрапити тощо. Кляпавцій відповідав, розраховуючи на Балеріонову жадібність, і не помилився. Балеріон раптом устав, сказав, що йому треба перевірити правдивість його слів, і вийшов з кабінету, старанно замкнувши двері, до того ж, маючи вже певний досвід, поставив під вікном озброєного вартового. Кляпавцій знав, що ненажера нічого не знайде, бо ні скарбів, ні дівиць насправді не було. Але саме в цьому й полягав його план. Тільки‑но за королем зачинилися двері, Кляпавцій метнувся до столу, витяг з шухляди апарат і хутко нацупив його собі на голову. А тоді вже спокійно став чекати на Балеріона. Невдовзі почулася його лунка хода і як він сипле крізь зуби прокльонами, тоді заскреготів у замку ключ, і комендант вбіг до кімнати, ще з порога горлаючи:
– Мерзотнику, де корабель, скарби, коштовні головоломки?
Більше він не встиг сказати ні слова, бо Кляпавцій, що сховався був за дверима, стрибнув на коменданта, як скажений цап, буцнув його в лоба, і не встиг іще Балеріон як слід розміститись у Кляпавцієвому тілі, як той гучним комендантським голосом гукнув варту й наказав закувати Балеріона в кайдани, кинути в підвал і добре його пильнувати! Напівпритомний з несподіванки, опинившись у чужому для нього тілі, Балеріон зрозумів, що його підступно ошукали. Йому стало ясно, що то був не чужоземець, а спритний Кляпавцій, і він почав страшенно лаятись, погрожуючи в безсилій люті, бо вже не мав безцінного апарата. Кляпавцій, щоправда, на якийсь час утратив своє добре знане йому тіло, проте заволодів замінником особистості, чого йому й було треба. Він швиденько надів на себе парадну форму й пішов просто до королівського двору.
Король спав, але Кляпавцій, як комендант поліції, заявив, що йому конче потрібно хоча б на десять секунд побачитися з монархом, бо йдеться про справи державного значення, про державне «бути чи не бути» й таке інше, тож перелякані придворі й пустили його до Трурля, котрий міцно спав. Добре знаючи приятелеві особливості й звички, Кляпавцій полоскотавшому п’яту. Трурль підскочив і зразу ж прокинувся, бо над усе боявся лоскоту. Прочумавшись, він здивовано вирячився на незнайомого велетня в поліційній формі, а той, нахилившись, просунув голову під балдахін ліжка й прошепотів:
– Трурлю, це я, Кляпавцій, змушений був перебратись у поліцая, бо інакше б мене не пустили до тебе, та ще й з апаратом, який уже в моїх руках.
Трурль, почувши це від Кляпавція, страшенно зрадів, одразу ж устав з ліжка і повідомив, що почуває себе чудово. Його вбрали у пурпур, і він сів на троні з берлом, щоб видавати численні накази. Передусім звелів принести з лікарні його власне тіло з вивихнутою Балеріоном на портових сходах ногою, і коли це було зроблено, наказав придворним лікарям поставитись до потерпілого якомога уважніше. Після наради з комендантом поліції, тобто з Кляпавцієм, король вирішив спрямувати свої дії на відновлення стану загальної рівноваги та належного порядку.
Це було не легко, бо все страшенно
