Межа Фундації - Айзек Азімов

Але ментосеанс мав свої переваги. Найголовніша — те, що розмову неможливо було підслухати жодним пристроєм, знаним у Першій Фундації. Так само й жоден інший другофундатор не був здатен підслухати розмову колеги. Можна було простежити за грою розуму, але не за тонкими змінами міміки, що надавала спілкуванню точності.

Що ж до Антимулів… Чистоти розуму Нові було достатньо, щоб запевнити його, що нікого з них немає поблизу.

— Компоре, перекажіть мені точний зміст вашої розмови з Тревізом та цим Пелоратом. Детально, до рівня думки, — сказав Гендібал.

— Звичайно, Спікере, — відповів Компор.

Це зайняло небагато часу. Поєднання звуку, міміки та потоку свідомості значно оптимізувало й скоротило процес, хоча, здавалося б, думка здатна передати значно більше інформації, ніж мовлення.

Гендібал уважно спостерігав. У ментосеансі було мало зайвих деталей, якщо були взагалі. Під час розмови наживо або навіть під час гіперсеансу на відстані в багато парсеків людина бачила в бітах інформації набагато більше, ніж потребувала для розуміння, і тому могла пропустити чимало зайвого, не проґавивши важливого.

Однак дивлячись крізь марлю ментосеансу, учасники отримували абсолютну безпеку всього лише коштом такої розкоші, як можливість відсіювати дрібниці. Кожен біт був важливий.

На Тренторі інструктори завжди переповідали студентам жахливі історії, придумані для того, щоб переконати молодь у важливості концентрації. Та, що повторювалася найчастіше, поза сумнівом, була найменш правдоподібна. У ній ішлося про перший звіт про успіхи Мула ще до взяття Калгана: дрібний службовець, який отримав його, вирішив, що йдеться про конеподібну тварину, бо не побачив або не зрозумів маленький рух, що означав «особисте ім’я». Тому він вирішив, що вся справа занадто дріб’язкова, щоб передавати її на Трентор. Коли прийшло наступне повідомлення, уживати негайних заходів було вже запізно і мусило минути ще п’ять гірких років.

Можна майже впевнено сказати, що такої події ніколи не було, але яка різниця? Ця драматична історія мала спонукати кожного студента виробити звичку до свідомої зосередженості. Гендібал пам’ятав власні студентські роки, коли зробив під час приймання сигналу помилку, що, на його думку, була неважливою і яку можна було зрозуміти. Його вчитель — старий Кендаст, тиран аж до мозочка, — глузливо посміхнувся і сказав: «Конеподібна тварина, Маля Гендібал?» — і цього виявилося достатньо, щоб Гендібалові захотілося провалитися від сорому крізь землю.

Компор завершив.

— Оцініть, будь ласка, реакцію Тревіза, — сказав Гендібал. — Ви знаєте його краще за мене, краще, ніж будь-хто інший.

— Вона була доволі чітка, — відповів Компор. — Ментальні показники очевидні. Він вважає, що мої слова та дії свідчать про надзвичайно палке бажання спрямувати його на Трентор, чи в сектор Сіріуса, чи деінде, аби не туди, куди він насправді прямує. На мою думку, це означає, що він уперто залишатиметься на місці. Одним словом, те, що я надав значної уваги його локації, змусило його зробити так само, а що він уважає свої інтереси діаметрально протилежними моїм, то свідомо діятиме всупереч тому, що витлумачив як моє бажання.

— Ви в цьому впевнені?

— Цілком.

Поміркувавши, Гендібал вирішив, що Компор має рацію, і сказав:

— Я задоволений. Ви добре впоралися. Ваша історія про радіоактивне знищення Землі — це розумний вибір. Вона допомогла створити належну реакцію без потреби прямого управління свідомістю. Похвально!

Якусь мить Компор, здається, боровся із собою.

— Спікере, — сказав він, — я не можу прийняти вашу похвалу. Я не вигадав цю історію. Це правда. У секторі Сіріуса справді є планета під назвою Земля, і її вважають справжньою домівкою людства. Вона була — чи стала — радіоактивною, і її становище погіршувалося, аж доки ця планета не загинула. Там справді винайшли пристрій, що підсилював розум, але це ні до чого не привело. Усе це вважають історією рідної планети моїх предків.

— Он як? Цікаво! — відповів Гендібал, з вигляду не надто переконаний. — Тим краще. Розуміти, коли може подіяти правда, — це прекрасно, бо жодну неправду не можна викласти з такою самою щирістю. Палвер колись сказав: «Що ближче до правди, то краща брехня, а сама правда, коли нею можна скористатися, — найкраща брехня».

— Маю додати ось що, — сказав Компор. — У подальших інструкціях тримати Тревіза в секторі Сейшелл до вашого прибуття — за будь-яку ціну — я зайшов у своїх спробах настільки далеко, що тепер очевидно: він підозрює мене в перебуванні під впливом Другої Фундації.

Гендібал кивнув.

— Гадаю, за таких обставин цього не уникнути. Його мономанії вистачить, щоб бачити руку Другої Фундації навіть там, де її немає. Ми просто мусимо взяти це до уваги.

— Спікере, якщо дуже потрібно, щоб Тревіз залишався там, де він є, доки ви його не дістанетеся, було б простіше, якби я полетів до вас, узяв вас на борт корабля й прилетів назад. Це займе менше, ніж день…

— Ні, Спостерігачу, — різко відповів Гендібал. — Не робіть цього. Люди на Термінусі знають, де ви. У вас на кораблі гіперреле, яке ви не можете прибрати, чи не так?

— Так, Спікере.

— І якщо на Термінусі знають, де саме на Сейшеллі ви здійснили посадку, то їхній посол на Сейшеллі теж у курсі, а він знає і про прибуття Тревіза. Ваше гіперреле розповість Термінусу, що ви полетіли в конкретну точку за сто парсеків звідти й повернулися; а посол повідомить їх, що Тревіз залишався в секторі. Який висновок зроблять із цього на Термінусі? Мер Термінуса за всіма ознаками прониклива жінка, і останнє, що нам треба, — це стурбувати її, створивши незрозумілу проблему. Нам не потрібно, щоб вона примчала сюди разом з флотилією. А така ймовірність у будь-якому разі неприємно висока.

— З усією повагою, Спікере, але які ми маємо підстави боятися флоту, якщо можемо контролювати його командувачку? — запитав Компор.

— Якими б не були ці підстави, вони будуть іще меншими, якщо флоту тут не буде. Залишайтеся на місці, Спостерігачу. Коли я доберуся до вас, то перейду на ваш корабель, і тоді…

— Що тоді, Спікере?

— Тоді я переберу управління на себе.

7

Завершивши ментосеанс, Гендібал іще довго сидів на місці, розмірковуючи.

Під час цієї довгої подорожі до Сейшелла, неминуче довгої на цьому кораблі, який аж ніяк не відповідав технологічному рівню виробів Першої Фундації, він переглянув усі звіти про Тревіза. Ці звіти йому надсилали майже протягом десятиліття.

Якщо розглянути їх загалом та у світлі нещодавніх подій, не лишалося й сумніву, що Тревіз був би чудовим кадром для Другої Фундації, якби ще із часів Палвера не діяло правило не чіпати уродженців Термінуса.

Важко сказати,