Межа Фундації - Айзек Азімов
— Його повісили матроси власного флоту. Я знаю історію Галактики й мав на думці аварію.
— Ніколи не чув про аварії такого типу, що здатні аж так сильно підвищити загальний радіаційний фон планети. — Він позіхнув. — Думаю, що коли в нас таки дійдуть до цього руки, то доведеться полетіти в сектор Сіріуса й здійснити там невеличку розвідку.
— Може, колись і доведеться. Але зараз…
— Так, так, я замовкаю.
І він замовк, а Тревіз лежав у темряві ще з годину, розмірковуючи, чи не привернув він уже забагато уваги й чи не було б мудріше полетіти до сектора Сіріуса, а потім повернутися на Гею, коли увага — загальна увага — переміститься деінде.
Так нічого й не вирішивши, він заснув. Його сни були неспокійні.
2
Вони не вирушали до міста аж години до восьмої ранку. Цього разу в туристичному центрі було доволі людно, але їм удалося отримати необхідні скерування до довідкової бібліотеки, де вони, своєю чергою, отримали інструкцію з використання місцевих моделей комп’ютерів для збирання даних.
Вони ретельно пройшлися музеями та університетами, почавши з тих, що були найближче, і перевірили всю доступну інформацію про антропологів, археологів та фахівців зі стародавньої історії.
— Ах! — сказав Пелорат.
— Ах? — повторив Тревіз з деякою різкістю. — Що «ах»?
— Це ім’я, Квінтесетц. Воно здається мені знайомим.
— Ви його знаєте?
— Ні, звичайно, але, можливо, я читав його статті. Ще на кораблі, де в мене колекція посилань…
— Назад ми не повернемося, Янове. Якщо це ім’я знайоме, це відправна точка. Якщо він і не зможе нам допомогти, то точно зможе скерувати нас далі. — Тревіз підвівся. — Знайдімо дорогу до Сейшеллського університету. А що там нікого не буде в обідній час, то пропоную спочатку поїсти.
Було передвечір’я, коли вони нарешті дісталися університету, пробралися крізь його лабіринти й опинилися в приймальні, чекаючи, поки повернеться молода жінка, що вирушила на пошуки інформації та могла привести їх до Квінтесетца.
— Хотілося б мені знати, — стурбовано мовив Пелорат, — як довго нам доведеться чекати. Скоро вже має закінчитися навчальний день.
І тут, ніби за сигналом, молода жінка, яку вони востаннє бачили півгодини тому, швидко наблизилася до них; під час руху її туфлі спалахували червоним та фіолетовим і стукалися об підлогу з різким музичним звуком. Висота цього звуку змінювалася залежно від швидкості та сили її кроків.
Пелорат здригнувся й подумав, що кожен світ має власні способи ґвалтування почуттів, так само як і власний запах. Та якщо він тепер не помічає запаху, то, може, і навчиться не помічати ту какофонію, з якою ходять молоді модниці?
Жінка підійшла до Пелората й зупинилася.
— Можу я дізнатися ваше повне ім’я, професоре?
— Янов Пелорат, панно.
— Ваша планета?
Тревіз підняв було руку, ніби наказуючи мовчати, але Пелорат, чи то не побачивши, чи не звернувши уваги, відповів:
— Термінус.
Молода жінка зраділа й широко всміхнулася.
— Коли я сказала професорові Квінтесетцу, що про нього розпитує професор Пелорат, він сказав, що прийме вас, тільки якщо ви Янов Пелорат із Термінуса, не інакше.
Пелорат заморгав.
— Тобто… тобто він про мене чув?
— Судячи з усього, так.
Ледь не верескнувши від захоплення, Пелорат з усмішкою повернувся до Тревіза.
— Він про мене чув. Чесно, я й не думав… Хочу сказати, що я написав дуже мало статей і не думав, що хтось… — Він похитав головою. — Вони не були аж такі важливі.
— Що ж, — сказав Тревіз і сам усміхнувся, — годі зливатися із собою в екстазі самонедооцінювання, ходімо. — Він повернувся до жінки. — Скажіть, панно, ми поїдемо до нього якимось транспортом?
— До нього можна пройтися пішки. Нам навіть не доведеться виходити з будівлі, і я з радістю вас проведу. То ви обидва з Термінуса? — Із цими словами вона повела їх за собою.
Чоловіки рушили вперед, і Тревіз із деяким роздратуванням відповів:
— Так, обидва. А це має якесь значення?
— О ні, звичайно, ні. Знаєте, на Сейшеллі є люди, які не люблять фундаторів, але тут, в університеті, ми космополітичніші. Я завжди кажу: живи сам і дай жити іншим. Тобто й фундатори теж люди. Розумієте, до чого я веду?
— Так, розумію. Багато хто в нас каже, що сейшеллці теж люди.
— Так і має бути. Ніколи не бачила Термінуса. Це, мабуть, велике місто.
— Узагалі-то ні, — недбало відповів Тревіз. — Думаю, що він менший за Сейшелл-Сіті.
— Та ви з мене смієтеся, — сказала вона. — Це ж столиця Федерації Фундації, чи не так? Ну, тобто іншого Термінуса ж немає?
— Ні, наскільки мені відомо, є лише один Термінус, і саме звідти ми й прилетіли — зі столиці Федерації Фундації.
— Ну, тоді це точно величезне місто. І ви пролетіли весь цей шлях, щоб побачити професора. Знаєте, ми ним дуже пишаємося. Його вважають найбільшим авторитетом в усій Галактиці.
— Справді? — сказав Тревіз. — З якого питання?
Вона знову витріщилася на нього.
— А ви любитель дражнити. Він знає про стародавню історію більше, ніж… ніж я — про власну родину. — І вона рушила вперед на своїх музичних ніжках.
Якщо когось довго й уперто називати жартівником та любителем дражнити, то можна ненароком штовхнути цього когось на криву доріжку. Тревіз усміхнувся й сказав:
— Гадаю, професор усе знає про Землю?
— Про Землю? — Вона зупинилася біля дверей якогось кабінету й безпорадно дивилася на них.
— Ну, ви ж знаєте. Світ, звідки пішло все людство.
— А, ви про планету, яка була першою. Гадаю, що так. Він має все про неї знати. Зрештою, вона ж розташована в секторі Сейшелл. Усі це знають! Це його кабінет. Заждіть, я йому повідомлю.
— Ні, не треба, — сказав Тревіз. — Зачекайте хвильку. Розкажіть мені про Землю.
— Узагалі-то я ніколи не чула, щоб хтось називав її Землею. Це, мабуть, фундаторське слово. Ми її називаємо Геєю.
Тревіз кинув погляд на Пелората.
— Он як? І де ж вона розташована?
— Ніде. Вона в гіперпросторі, і до неї неможливо дістатися. Коли я була маленькою, бабуся розповідала, що раніше Гея була в справжньому просторі, але так обурилася…
— Злочинами та дурістю людей, — пробурмотів Пелорат, — що їй стало соромно й вона залишила простір, відмовившись мати справи з людськими істотами, яких вислала в Галактику.
— О, то ви знаєте цю історію. Бачите? Моя подруга каже, що це забобони. Ну,
