Межа Фундації - Айзек Азімов

— Пане, а ми розлучимося, коли прилетимо? — запитала Нові.

Він глянув на неї і сказав, можливо, з більшим притиском, ніж хотів:

— Нас не розлучать, Нові.

І гамішка сором’язливо всміхнулася — як звичайна жінка.

13. УНІВЕРСИТЕТ

1

Пелорат зморщив носа, коли вони з Тревізом знову зайшли на борт «Далекої зірки».

Тревіз знизав плечима.

— Людське тіло — сильний розпилювач запахів. Рециркуляція повітря ніколи не спрацьовує миттєво, а штучні запахи просто притлумлюють їх, а не замінюють.

— І припускаю, що два кораблі ніколи не пахнуть однаково, коли якийсь час їх займали різні люди.

— Правильно, але хіба ви відчували запах Сейшелла після першої години?

— Ні, — зізнався Пелорат.

— Ну от і цей запах ви теж перестанете відчувати. Якщо достатньо довго прожити на кораблі, то запах, що вітає тебе, сприймаєш радісно, як ознаку домівки. І, до речі, якщо ви після цього станете галактичним мандрівником, Янове, то маєте запам’ятати, що казати про запах будь-якого корабля або світу тим, хто там живе, неввічливо. Між нами, звичайно, це нормально.

— Узагалі-то, Ґолане, ось що дотепно — я справді сприймаю «Далеку зірку» як дім. Принаймні її виготовили у Фундації. — Пелорат усміхнувся. — Розумієте, ніколи не вважав себе патріотом. Мені подобається думати, що я визнаю своєю нацією лише людство, але мушу сказати, що перебування за межами Фундації наповнює моє серце любов’ю до неї.

Тревіз розстеляв ліжко.

— Та ми не дуже далеко від Фундації. Сейшеллський Союз майже оточений територією Федерації. У нас є тут посол і купа найрізноманітніших представників, хоча б ті ж консули в провінції. Сейшеллці люблять опиратися нам на словах, але зазвичай дуже бережуться, аби не зробити чого-небудь, що б викликало наше невдоволення. Лягайте вже спати, Янове. Сьогодні ми зайшли в глухий кут і завтра маємо постаратися.

Однак почути один одного, перебуваючи в різних кімнатах, було неважко, і коли на кораблі стало темно, Пелорат, покрутившись у ліжку, нарешті не дуже голосно вимовив:

— Ґолане!

— Так.

— Ви не спите?

— Ні, поки ви розмовляєте.

— Ми все ж таки кудись сьогодні просунулися. Ваш друг Компор…

— Колишній друг, — пробурчав Тревіз.

— Який би не був у нього статус, а він говорив про Землю і розповів нам про те, із чим я не стикався у своїх дослідженнях. Про радіоактивність!

Тревіз піднявся, опершись на лікоть.

— Слухайте, Янове, якщо Земля справді мертва, це не означає, що ми повернемося додому. Я все одно хочу знайти Гею.

Пелорат пихкнув, ніби дув на пір’їнку.

— Звичайно, мій любий друже. Я теж. Не думаю, що Земля мертва. Компор міг розповісти те, що вважає правдою, але навряд чи в Галактиці є хоч один сектор, що не мав би своєї казки чи не вважав би місцем походження людства якусь місцеву планету. І вони майже незмінно називають її Землею або дуже схожим ім’ям. В антропології ми називаємо це «глобоцентризмом». Люди мають схильність сприймати як належне те, що вони кращі за своїх сусідів; що їхня культура старіша й вища, ніж в інших світах; що те, що добре в інших світах, було запозичено в них, а те, що погане, спотворено або перекручено під час запозичення чи взагалі винайдено деінде. Є також схильність прирівнювати якість до тривалості. Хоча люди й не можуть обґрунтовано заявити, що їхня планета — це Земля чи її еквівалент і місце початку людського виду, вони майже завжди стараються розташувати Землю у власному секторі, навіть коли не можуть точно визначити її локацію.

— Тобто, на вашу думку, Компор просто дотримувався цієї поширеної звички, коли сказав, що Земля існувала в секторі Сіріуса. Проте сектор Сіріуса справді має довгу історію, тож кожна його планета мала б бути відома й цю інформацію легко перевірити, навіть не літаючи туди.

Пелорат захихотів.

— Навіть якби ви продемонстрували, що жодна планета в секторі Сіріуса не може бути Землею, це не допомогло б. Ви недооцінюєте глибину ями, у яку містика здатна закопати здоровий глузд, Ґолане. У Галактиці є щонайменше шість секторів, де солідні науковці серйозно та без тіні усмішки повторюють місцеві казки про те, що Земля — або як вони її там називають — розташована в гіперпросторі й дістатися її неможливо, хіба що випадково.

— А вони не кажуть, чи хтось дістався її випадково?

— Ці історії завжди будуть, як і патріотичні відмови дослухатися до спростувань, навіть якщо ті казочки абсолютно сміховинні і їм не вірить ніхто поза межами світу, що їх створив.

— Тоді, Янове, гайда теж їм не вірити. Увійдімо у власний гіперпростір сну.

— Але ж Ґолане, мене цікавить оця історія з радіоактивністю Землі. Мені здається, що вона несе на собі слід правди або якусь правду.

— Тобто «якусь правду»?

— Що ж, радіоактивний світ — це світ, у якому жорстке випромінювання буде у вищій концентрації, ніж зазвичай. У такому світі швидкість мутації теж буде вищою і еволюція відбуватиметься швидше й різноманітніше. Якщо пам’ятаєте, я казав вам, що серед пунктів, спільних для майже всіх цих казочок, є те, що життя на Землі було неймовірно різноманітним: мільйони видів усіх форм життя. Саме це різноманіття — цей вибуховий розвиток — могло принести на Землю інтелект, а потім вихлюпнути його на простори Галактики. Якби Земля була з якихось причин радіоактивною — тобто радіоактивнішою за інші планети, — це могло б пояснити всі інші унікальні риси, які вона мала або має.

На мить Тревіз замовк, а тоді сказав:

— Насамперед у нас немає підстав вважати, що Компор каже правду. Він цілком міг просто збрехати, щоб заохотити нас покинути це місце й рвонути на Сіріус. Думаю, що саме це він і зробив. А навіть якщо він і сказав правду, то там була така радіація, що життя стало неможливим.

Пелорат знову пихкнув.

— Радіація не могла бути такою, щоб не дати розвиватися життю на Землі, а для життя, щойно воно вкорінилося, легше зберегтися, ніж розвиватися спочатку. За умови, що життя виникло й збереглося на Землі. Тому рівень радіоактивності не міг бути несумісним із життям, і з часом він мав лише ослабнути. Немає нічого, що може підняти рівень радіації.

— А ядерні вибухи? — припустив Тревіз.

— Як вони цього стосуються?

— Я хотів сказати: що, як на Землі сталися ядерні вибухи?

— На поверхні Землі? Це неможливо. В історії Галактики