Колір магії - Террі Пратчетт

Смерть Власного Персоною приходив збирати свій врожай, коли вмирали чарівники.

— Від чого я маю померти? — запитав Ринсвінд.

Висока постать задумалась.

— ПЕРЕПРОШУЮ?

— Ну, я ж начебто нічого собі не зламав, а також не втопився, то від якої напасті я зараз помру? Смерть не може просто взяти і убити тебе; повинна ж бути якась причина, — пояснив Ринсвінд. На превеликий подив, він більше не відчував страху. Напевне, вперше за все своє життя він не боявся. Шкода тільки, що цей новий досвід, скидалося на те, буде нетривалим.

Смерть, схоже, придумав відповідь.

— ТИ МОЖЕШ ПОМЕРТИ ВІД СТРАХУ, — мовив каптур. У голосі все ще звучали похоронні нотки, проте він якось невпевнено затремтів.

— Не вийде, — з викликом сказав Ринсвінд.

— ПРИЧИНА, ЗРЕШТОЮ, НЕОБОВ’ЯЗКОВА, — сказав Смерть, — Я МОЖУ БЕЗ НЕЇ ОБІЙТИСЯ.

— Стій, так не можна! Це буде кримінальний злочин!

Фігура в темнім убранні зітхнула і відкинула з голови капюшон. Замість глумливого оскалу Смерті, який очікував побачити Ринсвінд, на нього дивилося бліде, напівпрозоре і досить стурбоване обличчя якогось демона, чи когось схожого.

— Номер не пройшов, еге? — сказав він пригніченим тоном.

— Ти — не Смерть! Тоді хто ти? — вигукнув Ринсвінд.

— Золотуха.

— Золотуха?

— Смерть не зміг прийти, — винувато сказав демон. — У Псевдополісі — велика пошесть. Йому довелося вийти на свій патруль вулицями. Тож сюди він послав мене.

— Хто ж тепер вмирає від золотухи! Між іншим, у мене є певні права. Я — чарівник!

— Гаразд, гаразд. Для мене це була можливість себе проявити, — сказав Золотуха, — але поглянь на це з іншого боку — якщо я вдарю тебе цією косою, ти будеш точнісінько таким же мертвим, як і тоді, коли б це зробив сам Смерть. Про це ніхто не знатиме.

— Як це — ніхто?.. Я знатиму! — обурився Ринсвінд.

— Якраз ти цього не знатимеш. Ти вже будеш мертвий, — цілком логічно заперечив Золотуха.

— Греби звідси!

— Воно-то так, — сказав демон, піднімаючи косу, — але чому б тобі не спробувати подивитися на речі з моєї точки зору? Для мене це завдання — дуже важливе, а ти не можеш не погодитися, що твоє життя — далеко не кутя з медом. Покращити його може хіба що реінкарнація... ох.

Похопившись, він прикусив язика, однак Ринсвінд вже наставив на нього свій палець.

— Реінкарнація! — збуджено вигукнув він. — Отже, те, що говорять містики — правда!

— Я не збираюся з тобою точити ляси, — сказав Золотуха роздратовано. — То була просто обмовка. Питаю востаннє — ти погоджуєшся померти чи ні?

— Ні! — чітко сказав Ринсвінд.

— Ну, як хочеш, — відповів демон і замахнувся косою. Вона просвистіла цілком професійно, та Ринсвінда там вже не було. Він був на кілька метрів нижче від свого попереднього місця, і ця дистанція весь час збільшувалася, бо гілка, за яку він тримався, вибрала саме той момент, щоб тріснути і відправити його у безперервну подорож до міжгалактичної затоки.

— Вернися! — заволав демон.

Та Ринсвінд не відповів. Він лежав на хмарині пузом донизу в потоках повітря, що стрімко рухалось йому назустріч, і вдивлявся в імлу — тепер вже значно рідшу.

Далі вона зникла, зовсім.

А внизу увесь Всесвіт привітно підморгував Ринсвінду. Тут був Великий А’Туїн — гігантський, замислений, понівечений нещадними метеорами. І маленький супутник диска. І далеке світло маяка, що був не чим іншим, як «Безстрашним мандрівником». Тут також були усі зірки, схожі на припорошені діаманти, розсипані на чорнім оксамиті, зірки, що вабили усіх, та обирали найсміливіших...

Уся Нескінченність чекала, щоб Ринсвінд зробив отой останній крок.

І він його зробив.

Хіба ж у нього був вибір?

♦ КІНЕЦЬ ♦

Примітки

1

В оригіналі «Big Bang», англійське «bang» (вибух) також є сленгом на позначення статевого акту. — Прим. ред.

2

Герпетолог — науковець, який вивчає герпетологію, науку про плазунів і земноводних, відповідно, космогерпетолог — науковець, який вивчає буття цих тварин, зокрема черепах, у космічному просторі. — Прим. ред.

3

Альбедо — коефіцієнт відображення світла чи радіації на поверхні небесних світил. — Прим. пер.

4

Давня міра довжини, що дорівнює приблизно 3 милям або 4,8 км на суші і 3 морським вузлам або приблизно 5,6 км у морі. — Прим. пер.

5

Тут, мабуть, варто відзначити форму і розвиток дискосвіту.

На диску, звичайно ж, є два головні напрямки: до Середини світу і до Узбіччя світу. Та оскільки сам диск обертається зі швидкістю один раз на кожні вісімсот днів (щоб, як вважає Рефорґуль з Круля, рівномірно розподілити вагу на своїх опорах — великих товстошкірих тваринах), існують і два менш істотні напрямки, цебто поправний, за сонцем, і супротилежний.

Враховуючи також те, що малесеньке сонце, навколо якого обертається диск, рухається по сталій орбіті — тоді як сам диск велично, неквапливо крутиться знизу, — неважко здогадатися, що рік на диску має не чотири, а вісім сезонів. Літо настає тоді, коли сонце сходить або заходить найближче до Узбіччя; зима ж настає, коли сонце сходить або заходить у точці на дев’яносто градусів убік довкола окружності.

Отож, у землях навколо Округлого моря рік починається у ніч Гуляння Кабанів, котиться через Весняне Буяння до середини свого першого літа (напередодні свята Дрібних Божеств), за яким вступає у Осіннє Благодення, а тоді досягає піврічного порога Зимової Холоднечі — Другої Зими (відомої як Зимовий Коловорот, позаяк саме тоді сонце починає підніматися по колу догори назустріч диску). Далі настає Друга Весна, а там уже й Друге Літо не за горами — і ось три чверті шляху означує Ніч Усіх Рогатих — одна-єдина ніч у році, коли, як каже легенда, усі відьми та вурдалаки сплять у своїх домівках. В цю пору опале листя кружляє морозними ночами аж до Другого Зимового Коловороту, в самому серці якого, наче коштовність у крижаній оправі, причаїлася друга ніч Гуляння Кабанів.

Слабке сонячне проміння не в змозі добре прогріти Осердя