Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем
– Але ж я не… – почав був Трурль, проте вельможа, промовистим жестом показавши, що він ще не скінчив, повів далі тим самим голосом, у якому бриніла сталь.
– За те, що ви прихильно поставитеся до наших благань, прибудете до нас і допоможете позбутися національного лиха, яке завдає шкоди державним інтересам, Королівська Величність Протрудин обіцяє, запевняє і моїми вустами присягається в тому, що обдарує Вашу Конструктивність такою ласкою, якою, Ваша Достойність, будете ситі до кінця днів своїх. А зокрема наперед, чи, як у вас кажуть, авансом надає вам титул, – тут магнат устав, добув з піхов шпагу й далі вже говорив, за кожним словом ударяючи нею Трурля, що в того аж плечі двигтіли, – Титулярного й Удільного Князя Мурвідраупії, Відвороти, Огидори й Вассоли, спадкового графа Трунду й Морігунду, восьмиберлового електора Бразелупи, Кондолонди й Траталаксії, а також маркіза Гунду й Лунду, надзвичайного губернатора Флуксії та Пруксії, а також капітулярного генерала ордену Бездицьких мендитів і Великого Роздавача Милостині князівств Питу, Миту й Тамтадриту разом із надзвичайним правом на салют із двадцяти однієї гармати під час ранкового пробудження й відходу до сну, пообідньою фанфарою, Важким Мікромініатюрним Хрестом, а також багаторядовою перпетуацією з чорного дерева, багатобічною – зі сланцю й багаторазовою – із золота. На доказ своєї прихильності мій король і володар посилає тобі оцей дріб’язок, яким я дозволив собі оточити твою господу.
Справді, мішки вже затулили денне світло, яке ледь пробивалося в кімнату. Вельможа скінчив говорити, але промовисто піднятої руки не опускав, певне, забувши про неї, аж нарешті Трурль промовив:
– Я дуже вдячний Його Королівській Величності Протрудинові, але кохання, знаєте, не мій фах. Зрештою… – додав він, спонукуваний поглядом вельможі, що тиснув на нього, як діамантова брила, – може, зволите розповісти, в чім річ…
Вельможа кивнув.
– Річ проста, добродію! Наступник трону закохався в Амарандину Церибернянську, єдину дочку володаря Араубрарії – сусідньої держави. Але наші країни роз’єднує дуже давня ворожнеча, і коли наш Милостивий володар після безнастанних благань королевича попросив у короля руки Амарандини, відповідь була категорично негативна. Відтоді минув рік і шість днів, а королевич‑наступник в’яне на очах, і ніяк не можна зробити так, щоб він отямився. Нема надії ні на кого, крім як на Вашу Ясність пресвітлу! – І гордий вельможа схилився, а Трурль кашлянув і, побачивши під вікнами шеренги вояків, заникуючись, промовив:
– Не уявляю собі, чим би я міг… та… коли вже король бажає… ну, тоді… я, зрозуміло…
– Отож‑то! – радісно вигукнув вельможа і плеснув у долоні, аж забряжчало. Вмить дванадцятеро чорних, як ніч, кірасирів, гуркочучи панцерами, ввалилися до кімнати і, підхопивши Трурля, понесли його на корабель, що вистрелив двадцять один раз, підняв трапи і з розмаяним прапором величаво злетів у небесну височінь.
Під час подорожі вельможа, що, як виявилося, був Великим Коронним Підбляшим, розказав Трурлеві багато подробиць про романтичну й водночас драматичну історію кохання королевича. Отож одразу тільки‑но прибув і проїхав по столиці, де йому було влаштовано урочисту зустріч з натовпами і прапорами, конструктор узявся до діла. Місцем роботи він обрав собі розкішний королівський парк. Храм Думання, що стояв у тому парку, він за три тижні перетворив на дивовижну конструкцію з металу, кабелів і спалахуючих екранів. Це був, як він пояснив королеві, жонотрон – прилад, що застосовується і як тренажер, і як тотальний еротор із зворотним керуванням. Той, хто потрапляв до осердя апаратури, міг умить спізнати всі чари, принаду, вроду, нашіптування, поцілунки та пестощі чарівної статі усього Космосу. Жонотрон, що в нього Трурль переробив Храм Думання, мав вихідну потужність сорок мегаморів, причому ефективна продуктивність, що виявлялась у палких любощах, досягала дев’яноста шести відсотків, а випромінювання жаги, вимірюваної, як звичайно, кіломилями, налічувало їх шість на один поцілунок далекого керування. Жонотрон був оснащений також зворотним поглиначем любовного шалу, каскадним стискообіймальним підсилювачем та автоматом «першого погляду», оскільки Трурль пристав на думку доктора Афродонта, що створив теорію поля несподіваного закохування.
Ця досконала конструкція мала ще й різні допоміжні пристрої, а саме: швидкісну фліртівницю, редуктор залицянь, а також комплект пестівників і пестівниць. А зовні, в особливій скляній будці, виднілися величезні годинникові циферблати, які давали можливість докладно спостерігати за перебігом процесу лікування закоханих. Статистичні дані свідчили, що жонотрон давав тривалі позитивні наслідки в дев’яносто восьми випадках любовної суперфіксації із ста. Отже, шанси на врятування королевича були величезні.
Сорок шанованих перів королівства протягом чотирьох годин поволі, але настійливо, вели й підштовхували королевича через парк до Храму Думання, поєднуючи рішучість дій з повагою до особи, бо королевич зовсім не хотів визволятися від мук кохання й щосили хвицався ногами та буцав своїх вірних підданих головою. Коли ж за допомогою численних пухових подушок королевича нарешті запхнули до середини й закрили за ним люки, Трурль, хвилюючись, увімкнув автомат, який почав незворушно відраховувати: «двадцять, дев’ятнадцять, вісімнадцять, сімнадцять… десять…» – аж поки виголосив рівним голосом: «Нуль! Старт!» – і ввімкнуті на всю мегаморну потужність синхроеротори накинулись на жертву так фатально спрямованих почуттів» Майже годину придивлявся Трурль до стрілок приладів, що тремтіли під найвищою еротичною напругою, але, на жаль, не показували істотних змін. В нього виник сумнів щодо дієвості лікування, але тепер уже нічого не можна було вдіяти – доводилося склавши руки терпляче дожидати кінця. Трурль тільки стежив, щоб гагацілунки падали під належним кутом і без надмірного розпорошення та щоб фліртівниця та обіймальні пестівники мали належні оберти, а заразом і за тим, щоб густота силових ліній поля була в межах норми, бо ж ішлося не про те, щоб пацієнт «перезакохався» – змінивши об’єкт почуттів з Амарандини на машину, а щоб він зовсім розлюбив. Нарешті в урочистому мовчанні відчинили люк. Розгвинчено було великі болти, що герметично його затискували, і з напівтемної кабіни в хмарі найсолодших пахощів випав безживний королевич, разом із ним зім’яті троянди, що обсипалися від страхітливої концентрації жаги. Підбігли вірні слуги і, піднімаючи його безвладне тіло, почули, як самими блідими вустами королевич вимовив одне‑однісіньке слово: «Амарандина». Трурль стримав прокльон, що мало не злетів з його вуст, бо зрозумів, що нічого не вийшло, оскільки божевільне почуття королевича виявилося дужчим над усі разом узяті
