Незвіданий світ - Артур Конан Дойль
— Чекають? — спитав суб’єкт.
— Чекають.
— Отримали запрошення?
Я показав конверта.
— Гаразд. — Він, здавалося, був небалакучий. Коли я слідував за ним, мене несподівано спинила якась невисока жінка, що вийшла в коридор із дверей нібито їдальні. То була жвава та моторна кароока леді. Скидалася вона більше на жительку Франції, ніж на англійку.
— Хвилиночку, — сказала леді. — Заждіть, Остіне. Зайдіть, прошу, сюди, сер. Дозвольте спитати, чи бачилися ви з моїм чоловіком раніше?
— Ні, мадам, не мав такої честі.
— Тоді я мушу заздалегідь перепросити вас. Він — цілковито неможлива особа, цілковито неможлива. Тепер я попередила вас, і ви, гадаю, поводитимеся з ним більш обачно.
— Дуже люб’язно з вашого боку, мадам.
— Якщо побачите, що він починає лютувати, мерщій виходьте з кімнати. Не сперечайтеся з ним. Багато хто постраждав уже через це, через словесні сварки. Кінець-кінцем виходить міжнародний скандал, що знеславлює і мене, й усіх нас. Сподіваюся, ви не говоритимете з ним про Південну Америку?
Я не міг збрехати жінці.
— Боже мій! Це ж найнебезпечніша тема!.. Я певна: ви не повірите жодному слову з того, що він оповідатиме. Тільки не кажіть йому цього, бо інакше він розлютується остаточно. Удавайте, що вірите, і тоді все буде гаразд. Майте на увазі — сам він вірить собі. У цьому ви можете бути впевнені. Чеснішої за нього людини ще ніколи не було в світі. Ну, ідіть, інакше збудите в ньому зайву підозру. Побачите, що становище обертається на загрозливе — дійсно небезпечне, — подзвоніть і тримайтеся, доки я не прибіжу. Я, здебільшого, можу вплинути на нього, навіть коли він розпалиться.
Після цих підбадьорливих слів леді передала мене мовчазному Остінові, який протягом нашої короткої розмови, мов бронзова статуя, чекав коло їдальні. У кінці коридору я побачив двері. Ми постукали. У відповідь почувся крик, і от нарешті я опинився віч-на-віч із професором.
Челленджер сидів на верткому кріслі перед величезним столом, заваленим книжками, мапами та діаграмами. Коли я ввійшов, він на своєму кріслі повернувся до мене. У мене перехопило подих при вигляді цієї людини. Я був готовий зустріти не зовсім звичайну особистість, але таке мені навіть не ввижалося. Найбільше вражали його розміри. Розміри і велична постава. Такої величезної голови мені в житті ще не доводилося бачити. Якщо б я наважився приміряти його циліндр, то, напевно, заглибився би в нього по самі плечі. Обличчя й борода професора мимоволі викликали в свідомості згадки про ассирійських биків. Велика, густа, квадратна борода синьо-чорного кольору вільно спадала на груди. Незвичайне враження справляло й волосся — довгі пасма, немов приклеєні, лежали на його високому крутому лобі. Професор мав ясні сіро-блакитні очі, що виглядали з-під волохатих чорних брів, і тими очима він дивився на мене критично і владно. Я побачив широчезні плечі, могутні груди і дві величезні руки з густим довгим волоссям чорного кольору. Якщо додати до всього цього розкотистий, гучний голос, то ви зрозумієте, яким було моє перше враження від зустрічі зі знаменитим професором Челленджером.
— Ну? — мовив він, нахабно дивлячись на мене. — Далі що?
Деякий час я, вочевидь, буду змушений дурити його, інакше на тому наша зустріч і скінчиться.
— Ви дозволили мені потурбувати вас, сер, — сумирно відповів я і простягнув йому конверта.
Челленджер витягнув із шухляди мого листа й поклав його на стіл перед собою.
— А, ви той молодий чоловік, що не розуміє звичайної англійської мови. Мої загальні висновки, проте, ви все ж таки, здається, ласкаво поділяєте.
— Цілком, сер, і абсолютно, — із захватом проказав я.
— Ну, дуже радий. Це нібито серйозно зміцнює моє становище; як ви вважаєте? Ваш вік і ваша зовнішність роблять таку підтримку вдвічі ціннішою. А втім, краще вже мати справу з вами, ніж зі стадом свиней, які накинулися на мене у Відні, хоча їх вереск не образливіший за рохкання англійського кабана. — Він люто блиснув на мене очима, й одразу став схожий на представника вищезгаданого виду.
— Вони, наскільки я чув, негарно поводилися на конгресі, — зауважив я.
— Будьте певні, що я собі в кашу наплювати не дам і геть не потребую ваших симпатій. Дайте мені стати спиною до стіни й залиште самого, сер, — у такому стані старий Челленджер почувається якнайкраще. А тепер, сер, давайте максимально скоротимо час вашого візиту. Для вас він, напевне, не надто приємний, а мені — і поготів, невимовно набрид. Ви, здається, хотіли отримати від мене додаткові пояснення щодо деяких тверджень, висунутих у моїх тезах.
Він просто йшов до мети, і ухилитися від відповіді було важко. А я мусив вести свою гру далі та чекати більш слушної нагоди. Може, далі моє становище полегшиться... Невже мій ірландський розум зрадить мене саме тепер, коли він мені конче потрібен?
Пара сіро-блакитних очей прошила мене гострим поглядом.
— Ну, чого ж ви мовчите? — рикнув професор.
— Я лише студент, — удаючи з себе дурника, відповів я. — І, відповідно, говорити можу лише як дилетант у науці. Але мені здається, що до вейсманівської теорії ви поставилися занадто суворо. Хіба ж роботи останнього часу не підтвердили деяких його тез?
—
