Межа Фундації - Айзек Азімов
— Я не розпусник, Янове, проте й бути аскетом не збираюся, — відповів Тревіз. — Ну добре, обіцяю, ми продовжимо цю справу з Геєю, але якщо на моєму шляху постане щось приємне, я відреагую як нормальна людина й матиму на це всі підстави в Галактиці.
— Коли б ви тільки вбачали Гею як пріоритет…
— Убачатиму. Але запам’ятайте: не кажіть нікому, що ми з Фундації. Вони й так це зрозуміють, бо ми маємо фундаційні кредитки й розмовляємо із сильним термінуським акцентом. Але якщо ми нічого про це не скажемо, вони вдаватимуть, ніби ми прості чужинці нізвідки, і ставитимуться доброзичливо. Якщо ж будемо підкреслювати, що ми фундатори, то з нами розмовлятимуть ввічливо, але нічого не розкажуть, не покажуть, нікуди не поведуть і, по суті, залишать самих.
Пелорат зітхнув.
— Ніколи не зрозумію людей.
— Нічого складного. Усе, що вам треба, — це уважно розібратися в собі, і ви зрозумієте кожного. Ми не такі вже й різні. Як Селдон зміг би розробити свій План — і мені байдуже, які там вправні були його математичні розрахунки, — якби він не знався на людях; як він міг би це зробити, якби людей було нелегко зрозуміти? Покажіть мені когось, хто не може зрозуміти людей, і я покажу вам когось, хто створив фальшивий образ самого себе, — не ображайтеся.
— Не ображаюся. Охоче визнаю, що я недосвідчений і веду доволі егоцентричне й обмежене життя. Можливо, я ніколи й не придивлявся до себе як слід, тож дозволю вам бути моїм провідником та радником у тому, що стосується людства.
— Добре. Тоді послухайтеся моєї поради й просто спостерігайте за краєвидом. Скоро ми здійснимо посадку, і запевняю вас, ви нічого не відчуєте. Ми з комп’ютером про все подбаємо.
— Ґолане, не сердьтеся. Якщо якась молода жінка має…
— Забудьте! Просто дайте мені зосередитися на посадці.
Пелорат повернувся до розглядання світу, що був на кінці дедалі вужчої спіральної траєкторії зорельота. Перший інопланетний світ, куди ступить його нога. Ця думка наповнила його якимось важким передчуттям, попри те, що всі мільйони населених планет Галактики були колоніями людей, які не народилися на них.
«Усі, крім однієї», — подумав він, здригнувшись від трепету чи захоплення.
4
Космопорт за мірками Фундації був невеликий, але добре доглянутий. Тревіз простежив, щоб «Далеку зірку» зачинили в ангарі. Їм видали квитанцію зі складним шифром від кодового замка.
— То ми просто залишимо зореліт тут? — тихо запитав Пелорат.
Тревіз кивнув і заспокійливо поплескав його по плечу.
— Не хвилюйтеся, — відповів він так само тихо.
Вони сіли в орендоване наземне авто, і Тревіз увімкнув мапу міста, вежі якого видніли на горизонті.
— Сейшелл-Сіті, — сказав він, — столиця планети. Місто, планета, зірка — усе називається Сейшелл.
— Я хвилююся через корабель, — наполягав Пелорат.
— Немає чого перейматися, — відповів Тревіз. — Увечері ми повернемося, бо це буде наше спальне місце, якщо доведеться провести тут більше ніж кілька годин. І ви маєте розуміти, що в космопортах є міжнародний кодекс етики, що його, як мені відомо, ніколи не порушували, навіть у воєнний час. Кораблі, які прилітають з миром, недоторканні. Якби це було не так, то ніхто не почувався б у безпеці й торгувати було б неможливо. Будь-якому світові, що порушить цей кодекс, космічні пілоти Галактики оголосять бойкот. Запевняю вас, жоден світ так не ризикуватиме. Крім того…
— Крім того?
— Ну, крім того, я налаштував комп’ютер так, що кожного, хто не схожий на нас за виглядом та голосом, буде вбито, якщо він — або вона — спробує зайти на борт корабля. Я взяв на себе сміливість пояснити це начальникові космопорту. Я дуже ввічливо сказав йому, що залюбки вимкнув би це конкретне обладнання з поваги до репутації чесності й надійності, якою на всю Галактику славиться космопорт Сейшелл-Сіті, але це корабель нової моделі і я не знаю як.
— Упевнений, він не повірив.
— Звичайно! Але мусив удати, ніби вірить, інакше в нього не було б іншого вибору, крім як образитися. А оскільки він нічого вдіяти не міг, то образа призвела б тільки до приниження. А що він цього не хотів, простіше було повірити в те, що я сказав.
— І це ще один приклад того, якими бувають люди?
— Так. Ви до цього звикнете.
— Звідки ви знаєте, що в цій автівці немає прихованих мікрофонів?
— Я подумав, що таке може бути. Тому, коли мені запропонували автівку, я навмання вибрав іншу. Якщо їх усі прослуховують — ну, що ми такого жахливого сказали?
Пелорат здавався нещасним.
— Не знаю, як це висловити. Думаю, скаржитися неввічливо, але мені не подобається, як тут пахне. Тут є… запах.
— В автівці?
— Ну, для початку — у космопорті. Гадаю, що так і пахнуть космопорти, але машина везе запах із собою. Ми не могли б відчинити вікна?
Тревіз засміявся.
— Думаю, я міг би розібратися, яка частина приладової панелі робить фокус, але це не допоможе. Ця планета смердить. Запах дуже неприємний?
— Він не дуже сильний, але помітний і дещо відразливий. Невже так пахне весь світ?
— Весь час забуваю, що ви ніколи не бували на інших планетах. Кожен населений світ має свій запах. Здебільшого це через рослинність, хоча припускаю, що свій внесок роблять також тварини й навіть люди. І як мені відомо, нікому не подобається запах нового світу під час першої посадки. Ви звикнете до нього, Янове. Обіцяю, що через кілька годин ви його вже не помічатимете.
— Але ж ви не хочете сказати, що всі світи так пахнуть?
— Ні. Як я вже казав, у кожного свій запах. Якби ми справді звертали на це увагу чи мали трохи кращий нюх — як в анакреонських собак, — то могли б, мабуть, сказати, на якій ми планеті, лише раз принюхавшись. Коли я вперше потрапив на флот, то в перший день у новому світі ніколи не міг їсти; потім я вивчив старий космічний трюк — під час посадки нюхав носовичок із запахом цього світу. Коли виходиш у відкритий простір, то вже його не чуєш. А із часом стаєш до всього цього нечутливим: просто вчишся
