Багато, багато, багато золота… - Микола Васильович Білкун

— Ага-а, ну, тепер я все пригадав і все зрозумів. У цьому пакеті фотоплівка й магнітофонні стрічки?

— Так, ви вгадали, — граційно нахилив голову Гартман.

— Скільки ж ви хочете за цей мотлох? — скривився Мечислав.

Він уже зрозумів, що Гартман більше ніколи не наважиться його шантажувати, але вдав, що цього не знає.

— Ви ображаєте мене, сер, — очима старої собаки подивився Гартман на Мечислава, — я роблю вам подарунок… Я думаю, вам буде цікаво коли-небудь на дозвіллі…

— Прослухати магнітофонні записи, а фотографіями прикрасити свій кабінет? Так я вас зрозумів?

— Вважайте, що так. Тепер ви маєте на це право. Звичайно дужий завжди має рацію.

Так, дужий завжди має рацію. І несподівано Живокісту стало спокійно й весело на душі. Він не забув про спробу Гартмана шантажувати його свого часу, хоча жодного разу не нагадав йому про це. Він чекав, коли Гартман прийде і покається сам. І він діждався цієї хвилини. Гартман — битий лис, коли б він не був на сто відсотків упевнений, що Мечислав остаточно досягне своєї мети, він не поспішав би віддавати такі документи. Він би вичікував, він би їх зберігав (щоб потім урятувати власну шкуру). І було б щось загрозливе на Мечиславовому горизонті, Гартман вчинив би трохи не так. Це був показник спокою і стабільності Живокістової диктатури. Він надумав зробити щось приємне і Гартманові. Одразу ж було забуто про шантаж і про все. Гартман став симпатичним Живокістові.

— Альфреде, я б не хотів бути невдячним…

— Сер, ви мені віддячили за все. Я не можу поскаржитись на свою долю. День, коли я зв’язав її з вашою долею, сер, завжди був найщасливішим днем для мене.

— Дякую, Альфреде, я ціню це, ви завжди були моєю правою рукою.

— Був? А тепер? — У голосі Гартмана чулася тривога.

Що як Живокіст, забравши компрометуючі знімки й магнітофонні стрічки, покаже йому на двері? Саме тепер, коли Гартманові вельми подобається його життя і його роль. Роль диктатора чи керуючого всіма підприємствами Живокіста.

Мечислав зрозумів його.

— Ви й тепер залишаєтесь моєю правою рукою.

— А Ферч? — ревниво запитав Гартман.

— Що ж Ферч? Ферч тупий солдафон. Це кулак, кастет. Без голови, моєї і вашої, кулак ніколи не знатиме, кого вдарити і як.

Заспокоєний і втішений Гартман пішов із кабінету, а заспокоєний і втішений Мечислав поклав собі заскочити на свою віллу. Йому раптом захотілося побачити Нуазе й почути, що скаже він тепер. Тепер, коли майже всі мрії Живокіста здійснилися, цікаво послухати, що буде казати цей ліберал-ідеаліст. Мечислав викликав по телефону свого золотого лімузина, охорону з ферчистів (тепер без цієї охорони він не ступав і кроку) і поїхав до океану на віллу.

…Стелився туман, і океану, власне, не було видко. На пісок пляжу набігали зелено-сірі з білими кучерями хвилі, лизали пісок, з тихим шипінням відкочувались. Здавалося, океан тут починався і тут закінчувався. Але Живокіст знав, що там, далеко-далеко в тумані, за багато миль від берега, під божевільною товщею води і вдень і вночі працюють Мідаси. Вони шукають золото. Вони знаходять його багато, дуже багато. Й Живокіст стає все багатшим і багатшим кожної миті. Мерзлякувато зіщулившись, потираючи руки, він побіг через двір вілли. Ферчисти з надвірної охорони вітали його високо піднятими руками, але він, зовсім не помічаючи їх, вибіг на ґанок вілли, а потім так же швидко зник усередині.

Йому не терпілося побачити Нуазе. Правильніше, не стільки бачити, скільки почути те, як він реагуватиме на його злет. Що б там не казали, а Нуазе був найпричетніший до його сьогоднішнього успіху.

В природі абсолютно чистих у хімічному відношенні речовин майже немає. Немає на світі й хімічно чистих злочинців і негідників. Мечислав Живокіст не був винятком. Десь у глибині того, що в інших, чесних людей мусило називатися душею, десь там, у тій глибині, млявеньким черв’ячком ворухнулося у Мечислава щось схоже на вдячність. А коли до цієї тіні вдячності додати ще й не зовсім усвідомлену повагу, яку Живокіст відчував до Нуазе, Нуазе міг би розраховувати на волю. Справді, хіба Нуазе являє собою якусь небезпеку? Через кілька днів будуть внесені поправки до конституції, через місяць Живокіст стане президентом, щоб через півтора місяця стати диктатором. І Мечислав наказав Мідасові-служнику запросити Нуазе до кабінету.

Нуазе увійшов, і тут потелефонували…

Це телефонував Гартман. Живокіст слухав його неуважно, потім почав дратуватися. Нуазе мовчки вийшов із кабінету. Живокіст його не затримував. Зараз він слухав Гартмана уважніше, але все ще не міг зрозуміти, чому Гартман лізе до нього з такими дрібницями.

Д60

— Альфреде, у вас що, немає номера телефону Ферма?

— Ферч у курсі справи, але справа настільки серйозна, що я змушений, сер, довести її до вашого відома, — чулося з того кінця дроту.

— Ви що ж, хочете, щоб я особисто взяв палицю з трьома золотими кільцями й пішов розганяти цю свиноту? Молодці Ферча, здається, зажиріли, я посаджу їх на голодний пайок.

— Сер, — деренчала трубка, — я на своєму віку бачив немало страйкарів, але що робиться зараз… Зупинився транспорт…

— Чорт з ними, хай ходять пішки!

— Зачинилися всі магазини, театри, кіно…

— Чорт з ними, нехай сидять удома!

— Завтра не вийде жодна газета… — тепер у голосі Гартмана на тому кінці дроту чулося роздратування.

— Навіть “Незалежна”?

— Навіть “Незалежна”, робітники повтікали.

— А куди дивилися хлопці Ферча? Можна, зрештою, поставити Мідасів.

— Мідасів не вистачає. Монтаж нових припинено…

— Як? Як ви сказали?

— Я сказав, що монтаж нових Мідасів припинено. Робітники електростанцій застрайкували…

— Як?!

Тепер