Багато, багато, багато золота… - Микола Васильович Білкун
Губерт залишився ніби без конкурента, але й він не робив ніяких активних кроків. Це. була людина нерішуча й безвільна, не переобтяжена зайвим розумом. Губерт, твердо завчивши конституцію, бачив, що хоча Живокіст має грошей на десять передвиборчих кампаній, але закон не на його боці, й тому був спокійний. Більше того, в думці він завдячував Живокістові за те, що той позбавив його конкурента. Цим, власне, і пояснювалась вичікувальна політика президента Губерта на початку діяльності Живокіста.
Минуло не дуже багато часу, й Губерт зрозумів, що краще хай би вже балотувався Квокс, ніж оцей тип, що зостався поза конституцією. Гартман і його банда скуповували не тільки контрольні пакети акцій, сам Гартман особисто скуповував сенаторів. Цей товар за незначним винятком був дуже доступним для тих, хто мав гроші. В Живокіста грошей було досить, він міг дозволити собі скуповувати сенаторів цілими кетягами.
Дивного в цьому нічого не було. Адже якщо людина обирає собі політичну кар’єру, вона свідомо йде на те, щоб її хтось купив. У цьому був весь сенс її існування. Принципові розходження і суперечки виникали лише навколо ціни. Сенатор хотів більше, покупець давав менше. Відомо, що виграє оптовий покупець. Гартман скуповував сенаторів оптом, а оскільки конкурентів у нього не було, сенатори йшли по досить дешевій ціні. Гартман міг дещо заощаджувати й для себе. Так от, саме куплені на корню сенатори почали підсовувати президентові Губерту свиню за свинею. Були хвилини, коли не тільки кар’єра, а навіть безпека, навіть життя Мечислава Живокіста висіли на волосині. Президент начебто прислухався до тверезих голосів і мав намір призначити слідство після Мідасових вправ на біржі.
Коли б комісія була створена негайно і коли б вона працювала як слід, Живокістові це не минулося б. Але справа в тім, що створити комісію було доручено саме тим сенаторам, яких Гартман придбав для Живокіста ще в той період, коли про Живокіста взагалі мало хто чув. Комісія не дуже поспішала створюватись. А створившись, не поспішала братися до роботи. Живокіст узяв їх під своє крило, вони начебто соромилися самі себе й паскудили нишком. А тепер… Вони давно мріяли про той час, коли можна буде вийти на вулицю й по-справжньому показати, на що вони здатні. І ось такий час настав. Тепер їхньому фюреру Джіму Ферчу не треба було шантажувати й залякувати дрібних підприємців, щоб роздобути дещицю на утримання своєї банди. Добрий містер Живокіст розв’язав проблему жратви раз і назавжди. Більше того, він створив для цих покидьків такі умови, про які раніше вони й мріяти не могли. Ще зовсім недавно “Товариство Джіма Ферча” хоч і жахало всіх, не було численним, і поліція чи національна гвардія могли б перебити ферчистів протягом одного дня в разі такої потреби.
Правда, гріх було скаржитись на поліцію. Навіть у часи найвищого збереження законності поліція не завдавала ферчистам великого клопоту. Якщо котрийсь із них, а особливо нахабних бандитів, попадався до рук поліції після суперзлочину, з ним поводилися чемно, а незабаром він або “тікав”, до того ж серед білого дня, або його випускали, не забуваючи при цьому пробачитися.
Поліція вважала ферчистів мало не своїми колегами. Вони таки й справді брали на свої плечі тягар поліційних обов’язків. Потрібно розігнати демонстрацію в захист миру? Будь ласка! Ферчисти налітали на демонстрацію раніше від поліції і чинили нахабніше і рішучіше, жорстокіше, бо не несли за свої дії ніякої відповідальності. Треба зірвати мітинг безробітних? Будь ласка! Поліційні комісари могли в цей час розпивати віскі з содовою, знаючи, що ферчисти справляться і без них. Настав час сказати чорним, де їхнє місце? І це можна! Тут поліція взагалі ні до чого. Можна було відразу, не поспішаючи телефонувати пожежникам. Поки приїдуть пожежники, від негритянської церкви чи клубу залишиться купа попелу.
Словом, до недавнього часу поліція і ферчисти мирно співіснували. Жили вони мирно й зараз, але поліція почувала якийсь душевний незатишок. Поліція розуміла, що тепер, у разі такої потреби, їй з ферчистами не впоратися, і вони, ферчисти, абсолютно ігнорують поліцію.
їхня кількість зростає день від дня. Філіали “Товариства Джіма Ферча” виникають по всій країні. Раніше ферчисти жили по домах, збиралися разом, тільки попереджені заздалегідь. Тепер Живокіст накупляв для них готелів, приватних будинків, які перебудовувалися під казарми. Численністю ферчисти могли вже сперечатися з національною гвардією, за військовим озброєнням, умінням, рішучістю і нахабством вони залишали національну гвардію далеко позаду.
Ще зовсім недавно ферчисти зодягалися хто в що. Найбільше, правда, вони полюбляли довгополі, бахматі плащі, бо під ними дуже зручно було ховати пістолети, автомати, а їхні кишені набивати гранатами. Тепер ферчисти одягнули уніформу. Ця уніформа мусила підкреслювати національний дух ферчиського поступу до влади. Ковбойські сорочки в червону й чорну клітинки, лимонного кольору бриджі, на голові крислаті темно-коричневі капелюхи, на ногах високі — теж темно-коричневі — чоботи з острогами. Коричневий колір капелюхів і чобіт символізував духовний зв’язок з гітлерівцями. Ферчисти цим самим підкреслювали, що вони фашисти з голови до ніг. Місцевими, національними залишалися лише сорочки й штани. Що ж до острог, то вони були просто даниною невідомо чому. Навряд чи хоч один з десяти ферчистів умів їздити верхи.
Було ще дві деталі в їхній екіпіровці. Ці деталі вніс і подарував сам Живокіст. У кожного ферчиста була золота пряжка на поясі й троє золотих кілець на гумових кийках. Кийки — символ поліційної влади, і своїми власними кийками, та ще й з золотими кільцями ферчисти підкреслювали, що вони тепер не дуже визнають владу поліції. А як пишалися вони своїми золотими пряжками! Золото — метал м’який, і вм’ятину чи подряпину на такій пряжці зробити неважко. Найбільше цінувалися подряпані і пом’яті пряжки. Вони свідчили, що власники їхні були активними й рішучими людьми — не задумуючись пускали пряжки в роботу, били по голові й по зубах.
Останнім часом таких подряпаних і пом’ятих пряжок ставало все більше і більше. Ферчисти не сиділи без роботи й дарма хліб не їли. На шахтах, біля домен і мартенів, на заводах і фабриках, навіть на транспорті почались заворушення. Страйкували робітники то одного, то іншого підприємства. Доброта Живокіста почала вилазити боком. Спершу він збільшив зарплату,
