Багато, багато, багато золота… - Микола Васильович Білкун

що псувало ефект цієї блискавичності, було те, що він не залишився своєрідним. На дверях не тільки його магазину з’явилися таблички “В кредит не відпускаємо!” Ці таблички з’явилися на дверях тих магазинів, повз які тільки-но пройшли національні гвардійці. Все ставало на свої ноги. Тепер думки дрібної буржуазії і пролетаріату більше не співпадали. Поліційні стали на перехрестях вулиць, національні гвардійці марширували посередині вулиць, заможні хазяї, як і належало приватникам власності, займали своє місце.

Робітники мусили повертатись до своїх робочих місць. Давати їм у кредит продукти? В такий спосіб підтримувати страйкарів і продовжувати анархію? Ні-і, дурних немає. Так вони швидше стануть до верстата — голод не тітка, він примусить набратися розуму. Слава богу, уряд нарешті, здається, прокинувся від летаргійного сну, вжив рішучих заходів.

Уряд справді прокинувся від летаргійного сну. Поки сенатори, куплені Мечиславом, перекроювали десь унизу конституцію, президент відчув, що йому за спину хтось усипав жменю снігу. Навіть така тупа й обмежена людина, якою був президент Губерт, зрозуміла, що є речі, страшніші Живокіста. Кілька днів Губерт метався, не знаючи, що робити. Були невдалі спроби схилити на свій бік Ферча, приручити його, якось офіційно легалізувати “Товариство”, надати Ферчеві високу посаду в державному апараті. В Губерта не вистачало розуму здогадатися, з якою метою Ферч торує Живокістові доріжку до Рожевої оселі на самісіньке президентське крісло. Губерт не підозрював, що Живокіст мріє не про президентське крісло, а про диктаторство, а Ферч спить і бачить, як в рішучу хвилину ліквідувати Живокіста й заволодіти не лише владою, а всіма казковими багатствами його. Не знали цього ні Губерт, ні Живокіст, хоча Живокіст був розумніший і підозріливіший, ніж Губерт. І ще не знав Живокіст, що Гартман мав таємну зустріч з Ферчем саме перед тим, як відвідати Живокіста й зробити йому подарунок. Гартман носом почув, що Ферч виношує таємну думку в слушну годину знищити Живокіста, й поспішив розписатися в своїй діяльності. Словом, золота башта, споруджена Живокістом, не просто дала тріщину, вона почала руйнуватися з самого фундаменту. Але ні Живокіст, ні Ферч тоді ще цього не знали. Вони сиділи на віллі і приймали маловтішні телеграми. З деяких штатів телеграми взагалі перестали надходити, й обидва зрозуміли, що для них там усе скінчилося.

— Боюся, містере Живокіст, — сказав Ферч, зручніше вмощуючись і закидаючи ногу на ногу, — що становище вельми серйозне.

Із того, як Ферч сказав не “сер”, а просто “містере Живокіст”, Мечислав відчув справжнє становище. Його дратував спокій Ферча. Як-не-як, тут просто-таки на очах гинуло його “товариство”, а він і вухом не вів. Більше того, Ферч якось ніби внутрішньо відмежувався від нього і навіть цього не приховував.

— Вам, містере Живокіст, потрібно подбати про свою безпеку. Ще не пізно викликати літак і… А втім, літак тут не сяде, може, вертоліт?

— Невже ви думаєте, що наші справи вже такі безнадійні? — холодно запитав Мечислав.

— Чому “наші”? — питанням на питання відповів Ферч, недбало розкурюючи сигару.

Мечислав промовчав. Знову на столі заклацав телетайп, і поповзла біленька стрічка. Мечислав гарячково розмотував її і читав перші слова:

— “Наказом президента федеральні війська, національна гвардія…” Чуєте, Ферч? Передчасно ви мене ховали, національна гвардія розжене…

— …моїх хлопців, — байдуже закінчив фразу Ферч.

Якась білява запона набігла на Ферчеві очі. Він сидів спокійний і байдужий до всього світу. З телетейпа продовжувала виповзати біла стрічка.

— Ви прочитайте, що там пишеться далі в телеграмі, — порадив Ферч.

Мечислав пробіг очима кілька слів телеграми й рвучко зім’яв стрічку. Ферч спостерігав за ним з-під поморщених повік. Здавалося, усе, що відбувалось, ніскільки не впливало на нього.

— Я все ж таки спробую роздобути для вас літак, містере Живокіст, — сказав він.

— А ви?

— Що ж я? Я залишуся на місці. Будьте певні, мене ніхто й пальцем не зачепить. Я їм ще буду потрібен, і не один раз. Ви думаєте, “Товариство Джіма” перестане існувати? Ну-у, це було б занадто. Без мене вони не обійдуться. Те, що національні гвардійці розганяють моїх хлопців по домах, нічого не значить. Це вони роблять для того, щоб на вулицях їх не роздер розлючений натовп. Можливе й те, що декого з моїх хлопців заарештує поліція, але вони довго не сидітимуть.

Власник мільярдів, без хвилини диктатор, якось зламався у попереку й опустився на стілець.

— Ви вважаєте, що мені треба тікати?

— Безперечно. Через кілька годин вас заарештують.

— Сюди не так легко увійти.

— Я знаю. Ну що ж, ви зволічете свій арешт ще на кілька годин. Тепер вони не зупиняться ні перед чим. Кожен рятує свою шкіру. Ще не пізно, ви можете захопити з собою чималу суму цього, що у вас на віллі, креслення одного-двох Мідасів і розпочинати все спочатку. В Тихому океані знайдеться затишний острівець, а можна до якої-небудь бананової республіки.

— Але ж…

— Що? Вам доведеться багато залишити? Ну що ж, тут ви нічого не вдієте. Ви відкусили такий шмат, якого не вдалося проковтнути. Крім того, ви порушили найпершу заповідь: “Живи і дай жити іншому”. Для чого вам було влаштовувати цю ідіотську дуель з Дарлінгом? Як бачите, останній постріл залишився за ним, і, будьте певні, він не промахнеться. Гартман вас обережно попередив з самого початку, але ви тоді ні на кого не зважали.

А як би вам зараз пригодився такий спільник, як Дарлінг. Ви одразу б опинилися на коні…

— Я хотів… — надтріснутим голосом почав Мечислав.

— Я знаю, ви хотіли фюрерства, ви спали і бачили себе диктатором. Що ж, ви б мали диктаторство, вони самі вам би принесли його на золотій тарілочці. Вони — і Лебон, і Корд, і Монфелер — сплять і бачать диктатора такого, як ви. Слинявий, медузоподібний Губерт їх не влаштовує. Але це не робиться так відверто. В народі фюрери й вожді більше не популярні, як ви цього не розумієте?

— До чого тут народ?

— Я дотримуюсь вашого погляду на цю босоту, що вошколубиться внизу, але інколи на