Випробування вогнем - Джеймс Дашнер
Якби Бренда не вистрибнула з вантажівки, Томас так і стовбичив би перед табличкою до кінця дня.
— Я все чекала слушної миті, щоб розповісти про неї,— заговорила дівчина, остаточно повернувши Томаса до тями.
Він різко повернув до неї голову.
— Що? Ти про що?
Бренда не перевела погляд на Томаса — так і дивилася на табличку.
— Коли я тільки довідалася твоє ім’я… Коли Хорхе довідався… Почувши, як тебе звати, він, напевно, відразу вирішив спробувати щастя й провести тебе через місто до цього твого прихистку.
— Брендо, ти про що говориш?
Нарешті вона відірвалася погляд від таблички і подивилася Томасові в очі.
— Такі знаки — по всьому місту, і напис на них незмінний.
У Томаса підігнулися коліна, і він, опустившись на землю, притулився спиною до стіни.
— Як… як таке взагалі можливо? Табличка ж давно висить… — він не знав, що й казати.
— Гадки не маю, — відповіла Бренда, сідаючи поруч. — Нам ці знаки ні про що не говорили. Зате коли з’явилася твоя компанія і ти назвався… ми відразу збагнули, що це не збіг обставин.
Томас обдарував її важким поглядом, відчуваючи, як усередині закипає гнів.
— Чому ти відразу не сказала? Береш мене за руку, звіряєшся, як убили твого батька, а про це ані пись?
— Я боялася твоєї реакції. Думала, зірвешся і побіжиш шукати ці таблички по всьому місту. А мене кинеш.
Томас зітхнув. Як же йому це все набридло! Він глибоко зітхнув, мов видихаючи свій гнів.
— Схоже, це просто ще один штрих до цього безглуздого кошмару.
Звівши голову, Бренда знов подивилася на табличку.
— Хіба не ясно, про що тут ідеться? Це ж очевидно. Бути тобі ватажком, захопити владу. А я тобі допоможу і заслужу своє місце. Місце в прихистку.
Томас розсміявся.
— Я у місті, яке аж кишить варіятами, мене прагне вбити команда дівчат, і мені ще перейматися тим, хто справжній ватажок у моїй групі? Це смішно.
— Дівчата хочуть тебе вбити? — збентежено наморщила чоло Бренда. — Ти про що?
Томас не відповів. Чи варто розповідати всю історію від початку і до кінця? Чи варто взагалі розповідати щось Бренді?
— Ну? — натиснула дівчина.
Нарешті вирішивши, що непогано б вилити душу і що Бренда заслужила на довіру, Томас здався і почав розповідь. Якщо доти він годував Бренду натяками і недомовками, то тепер охоче викладав подробиці. Про Лабіринт, про порятунок, про те, як глейдери прокинулися і зрозуміли, що ніхто їх насправді не врятував. Про Ариса і групу «В». Про Терезу Томас розповів мимохідь, однак Бренда явно про щось здогадалася. Напевно, зрозуміла по очах.
— У вас із цією Терезою щось є? — запитала вона, коли Томас закінчив.
Він не знав, як відповісти. А у них з Терезою щось було? Вони близькі, вони друзі — в цьому Томас упевнений. Він ще не повернув собі всіх спогадів і тому не міг судити, наскільки близькі вони були з Терезою до Лабіринту, коли допомагали створювати цей жахливий проект.
А ще ж був той поцілунок…
— Томе? — покликала його Бренда.
Томас різко глянув на неї.
— Не називай мене так.
— Га? — здивувалася і, вочевидь, образилася Бренда. — Чому?
— Просто… не називай, і все.
Хоч як кепсько почувався Томас, але забрати свої слова назад не міг. Томом називала його тільки Тереза.
— Зрозуміло. І як мені тебе звати? «Містер Томас»? Чи «король Томас»? Чи просто «ваша величність»?
— Пробач, — зітхнув він. — Називай, як хочеш.
Бренда саркастично пирхнула, й обоє замовкли.
Томас із Брендою сиділи під муром, а хвилини тягнулися й тягнулися. Було на диво тихо й мирно, аж раптом Томас почув дивне гуркотіння й насторожився.
— Чуєш? — запитав він, весь перетворившись на слух.
Трохи схиливши голову набік, Бренда завмерла, дослухаючись.
— Ага. Ніби хтось б’є в барабан.
— Здається, ігри закінчилися, — Томас зіп’явся на ноги і допоміг підвестися Бренді.— Як ти гадаєш, що це?
— Нічого доброго.
— А може, то наші друзі?
Басисте бам-бам-бам долинало звідусіль, його відлуння летіло провулком, відбиваючись від стін. Та вже за кілька секунд Томас зрозумів, що лунає воно з-за рогу. Попри ризик, хлопець побіг на звук.
— Що ти робиш? — спробувала зупинити його Бренда, та коли він не зреагував, побігла за ним.
У самому кінці провулку Томас опинився перед потрісканою стіною з вицвілої цегли; тут чотири сходинки вели вниз, до старих дерев’яних дверей. Над дверима було крихітне прямокутне
