Калькуляція зірок - Мері Робінетт Коваль

Затискаючи руками на рот, я кивнула і відчайдушно намагалася не заплакати. Плач був слабкістю. Він був для дітей. Або горя. Я була дочкою мого батька, чорт забирай. Натаніель уже досить похвилювався. Він не потребував, щоб я знову розплакалася.

Натаніель встав і обійшов стіл. Він став на коліна біля мого стільця і огорнув мене руками.

— Він не знатиме. Добре? Сьогодні він викликав мене, бо люди думають, що ти розумна, смілива, весела і добра, і вони хочуть бути схожими на тебе. Ти знаєш, що сказав президент Браннан?

Я похитала головою, все ще затискаючи рот руками.

— Зі слів Клемонса, президент Браннан сказав, що його дочка запитала його, чому вона не може бути космонавтом.

Я хихикнула.

— О, це, мабуть, була весела розмова.

— І він запитав її, чому вона хоче це зробити, і вона сказала: "Я хочу полетіти в космос з доктором Йорк і бути леді астронавт".

І тоді моя спроба не плакати зазнала невдачі. Повністю. Але ці сльози були слізьми полегшення, і віталися. Натаніель плакав зі мною, тому що він такий прекрасний чоловік, з яким я одружилася.

Кожен, хто побачив би нас, міг би подумати, що ми сумуємо, але це був найщасливіший момент за місяці нашої роботи.

Ви знаєте, що ваш чоловік переживає за вас, коли везе вас до лікаря. Я не могла його винуватити. Я була зла через це, але не могла відмовити. Він підвів мене до кабінету лікаря і сів у залі очікування. Він, мабуть, навіть залишився би, якби я йому дозволила.

Тепер я сиділа у халаті на холодному медичному столі, піднявши ноги на підставки, тоді як чоловік, якого я не знала, робив огляд у моїх нижчих регіонах. Дійсно, однак. Чи було б занадто багато попросити, щоб вони підігрівали ці столи?

Лікар від'їхав назад на своєму табуреті.

— Можете сісти, місіс Йорк.

Він мав прекрасний шотландський акцент, що трохи пом'якшував його неприступний вигляд. Худий і відсторонений, він вивчав мене блідо-блакитними очима під важкими бровами. Орієнтуючись на медичні речі, а не на зневагу над тим, що я жінка.

Прочистивши горло, він відвернувся до паперів.

— Ну, ви точно не вагітна.

— Я знаю. Дякую, однак.

— Чи можете ви розповісти мені трохи більше про блювоту? — Його ніс зігнувся, як у яструба.

— Блювоту?

— Ваш чоловік згадав про це, коли призначив зустріч.

Я збиралася вбити Натаніеля. Стиснувши губи, я поскрипіла зубами, перш ніж видушити посмішку.

— О, це нічого, по правді. Ви знаєте, як хвилюються чоловіки.

Він обійшов навкруги, щоб зіткнутися зі мною.

— Ви маєте право на гнів через його втручання, але я попрошу вас не використовувати відволікаючих термінів, коли я розпитую про симптоми. Мені потрібно знати частоту та характер блювоти, щоб переконатися, що вона не пов’язана з чимось.

— Ох. — я потерла лоба. Лікар просто хотів дізнатись, як все відбувається, без помилкового діагнозу Натаніеля, так само, як я хотіла побачити необроблені дані, перш ніж використати алгоритм. Не те, щоб мій чоловік був автоматом, хоча я з ним поводилася так, ніби він ним був. — Це не… це не хвороба. Я просто нервую, коли мені доводиться виступати перед великою групою людей. Це все. Це відбувається ще з підліткового віку.

— Тільки перед тим, як потрібно говорити?

— Іноді… іноді після. — Я крутила полу халату, схиливши голову.

— А в інший часи?

— Якщо я… насправді це трапляється не дуже часто. — Я не готувалася говорити про останній раз. Щоки запалали від сорому, коли я пригадала. — Але бувають моменти, коли я відчуваю себе… ніби переповненою? Якщо я допустила чимало помилок або відчуваю, що я… боюсь?

Він щось пробурчав, але коментарів не надав.

— А хтось колись казав вам про лікування?

Я похитала головою. Гершель хотів, щоб я пішла до лікаря, але я побоювалася, що він скаже, що я не придатна до університету. Або сказав би моїм батькам, що означало би те саме.

— У вас у цей час задишка? Потіння? Прискорене серцебиття? Перед блювотою я маю на увазі.

Моя голова повернулася з власної волі.

— Так. Так.

Він кивнув і потягнув до себе накладку з рецептом. — Ви стривожені, що не дивно, враховуючи час, в який ми живемо. Газети називають це епохою Метеорита, але я думаю, що епоха Тривоги більш точний термін. Я збираюся виписати вам Мілтаун і направити вас до…

— Я не хочу приймати наркотики.

Він підняв ручку з накладки і повернувся, щоб глянути на мене.

— Вибачте?

— Я не хвора. Просто часом у мене буває нервовий розлад. — Саме тому я не хотіла, щоб Гершель відвів мене до лікаря. Слідуючим кроком, як ви розуієте, я опинилася би в санаторії, наповненому жінками, які отримують шокове лікування та гідротерапію від нервів.

— Це абсолютно безпечно. І, власне, це найпоширеніший рецепт, який я виписую.

— Але я здорова — Я не хотіла приєднуватися до купи жінок, які приймають "маленьких помічників" матерів.

Лікар вказав на мене ручкою.

— Якби я сказав вам, що ваша блювота викликана грипом, ви б також відмовилися приймати якісь ліки?

— Але це інше.

— Звичайно. — Наблизивши табурет ближче, він простягнув рецепт. — Дорога моя пані, ваше тіло не повинно реагувати на стрес таким чином. В буквальному сенсі ви захворіли через насилля