Дев'ять Принців Амбера - Роджер Желязни

На ранок, коли я прокинувся, Жупен був уже на ногах. Він приготував мені вельми щільний сніданок, і розправився з ним так само легко, як і з вчорашньою вечерею. Потім я позичив у нього бритву, дзеркало і ножиці і як зумів поголився і підстриг собі волосся. Потім я знову скупався і коли одягнув свій чистий просолений морем одяг, я майже відчував себе людиною.

Коли я повернувся з берега, Жупен пильно втупився в мене і сказав:

— Щось твоя фізіономія здається мені знайомою, хлопче.

Я знизав плечима.

— Розкажи-но мені про свою корабельну аварію.

Я розповів. Так, але як! З якими подробицями! Я не упустив навіть того трагічного моменту, коли з тріском зламалася і впала на палубу грот-щогла.

Він поплескав мене по плечу і налив мені віскі. Потім дав сигарету і тримав вогник, поки вона не розгорілася.

— Відпочивай тут спокійно, — сказав він мені. — Я звезу тебе на берег, коли захочеш, або посигналю проходячому кораблю, якщо він буде тобі знаком.

Я скористався його гостинністю. Поки я не міг вчинити інакше. Я їв його їжу і пив його віскі, і взяв у нього чисту сорочку, яка була йому занадто велика. Вона належала його загиблому в морі другові.

Я залишався з ним три місяці, поступово набираючись сил. Я, звичайно, допомагав йому, чим міг — стежив по ночах за маяком, коли він бував занадто п'яний, прибирав всі кімнати в будинку — навіть пофарбував дві з них і замінив віконні рами — і разом з ним дивився на море, коли бували шторми.

Як я з'ясував, він зовсім не цікавився політикою. Йому було байдуже, хто править у Амбері. На його думку, всі ми до єдиного були недоуки і нехлюї. Поки він міг обслуговувати свій маяк, їсти гарну їжу і пити смачне вино, а також складати в тиші і спокої морські карти, йому було просто наплювати, що при цьому відбувається на березі. Він подобався мені все більше і більше, а так як я теж був не далеко не профан в старих морських картах, ми провели багато вечорів, вносячи в них виправлення. Багато років тому я відправився в подорож на кораблі далеко на північ, і я склав для нього нову карту, засновану на особистих спогадах. Це, здавалося, доставило йому величезну насолоду, так само, як і мій опис тих вод.

— Корі — (так я йому представився) — мені б хотілося впоплисти з тобою удвох куди-небудь, — сказав він. — Я спочатку навіть не зрозумів, що ти був капітаном судна.

— Хто знає? — Відповів я. — Адже ти теж колись був капітаном, вірно?

— Звідки ти знаєш?

— Всі ці навігаційні прилади, які тут зібрані, — пояснив я, — І ще твоя пристрасть до складання карт. До того ж ти поводишся як людина, що звикла наказувати.

Він посміхнувся.

— Так. Це так. Колись я командував кораблем, на протязі десь ста років. Але це було так давно… Давай краще вип'ємо.

Я зробив маленький ковток і відставив чарку. Я додав у вазі фунтів сорок за ті місяці, що провів у нього. І зараз я кожну мить боявся, що він впізнається в мені члена королівської сім'ї. Можливо, він видасть мене Еріку, а можливо і ні. Тепер, коли ми так подружилися, я схильний був думати, що він мене не зрадить. але мені не хотілося ризикувати життям для того, щоб з'ясувати це.

Іноді, сидячи біля вогню маяка, я розмірковував: — чи надовго я ще залишуся тут?

Ненадовго, — вирішив я, додаючи в лампу кілька крапель жиру. Ні, зовсім ненадовго. Я знав, що наближається час, коли мені належить знову відправитися в шлях, довгий шлях по Відображеннях.

Одного разу я відчув тиск, м'який, запитальний дотик. Але я не знав, хто це міг бути.

В ту ж секунду я зупинився, як укопаний, закрив очі і змусив себе ні про що не думати, поки безмовне питання не зникло.

Тоді я почав ходити і розмірковувати, і тут розсміявся, дивлячись, ЯК я ходжу. Підсвідомо я описував той невеликий периметр, який дозволяла мені моя камера там, в Амбері.

Хтось тільки що спробував зв'язатися зі мною через Карту. Чи був це Ерік? Чи стало йому, нарешті, відомо, що я утік, і чи не намагався він таким чином виявити мене? Я не був упевнений. Я відчував, що тепер він боїться ментального контакту зі мною. Тоді Джуліан? Або Жерар? Чи Каїн? Хто б це не був, я закрився від нього повністю, це вже точно. І я відмовлюся від такого виду контакту з будь-яким членом моєї родини. Можливо, я і втрачу на цьому якісь важливі новини або чиюсь дружню, так необхідну мені допомогу, але зараз я не міг ризикувати.

Спроба контакту і моє блокування його залишили по собі дивний вплив: я затремтів від холоду. Мене просто трясло. Я думав про це весь день і вирішив, що прийшла пора вирушати в дорогу. Мало хорошого, що я залишаюся так близько від Амбера — адже я ще дуже вразливий. Я оправився цілком достатньо для того, щоб йти по Відображеннях, щоб знайти те місце, куди мені слід було потрапити, якщо я хотів, щоб Амбер коли-небудь став моїм. Поки я був з Жупеном, це тихе розмірене життя принесло моїй душі спокій і умиротворення. Мені буде важко розлучатися з ним — за ті кілька місяців, що ми провели разом, я встиг полюбити його. І все ж увечері, після традиційної партії в шахи, я сказав йому про свій намір продовжити шлях.

Він налив нам обом віскі, підняв свою чарку і сказав:

— Щасливої дороги, Корвін. Сподіваюся, що ми ще побачимося коли-небудь.

Я не став питати його ні про що, коли він назвав моє справжнє ім'я, і він посміхнувся, зрозумівши, що я нічим не видам свого подиву.

— Мені було добре тут з тобою, Жупен, — сказав я йому. — Якщо мені вдасться те, що я задумав, я ніколи не забуду, що ти зробив для мене.

Він похитав головою:

— Мені нічого не потрібно. Я щасливий тим, що маю, роблячи те, що я роблю. Я радію, обслуговуючи цей безглуздий маяк. Це все моє життя. І якщо тобі вдасться те, що ти задумав… ні, ні, не кажи мені про це, будь ласка! Я просто стара пивна бочка, і нічого не хочу