Дванадцять оповідань - Володимир Миколайович Владко
Друга поверхня, справжня поверхня землі, була схована під штучним суцільним дахом, на якому художньо було відтворене все те, що було на справжній землі: кущі, трава, пісок, труп убитого коня…
Тепер полковник Ніцберг зрозумів: довгими ночами радянське військо непомітно, щит за щитом укривало поверхню землі на своєму березі між річкою та окопами другою, штучною поверхнею. Друга поверхня була на висоті трьох метрів над першою утворюючи над нею щось подібне до стелі. І між справжньою і штучною поверхнями землі радянське військо підійшло до самої річки, сконцентрувало сили, приготувало вирішальний наступ, що провадився тепер по загадковій кризі без мостів, без понтонів, без човнів…
Полковник стиснув кулаки: його одурили, як малу дитину! Адже він добре пам’ятав аналогічний випадок під час світової війни, коли німецьке військо під покриттям штучної поверхні землі цілком таким самим способом підійшло до самих англійських окопів і блискавичним ударом вибило англійців з їхніх траншей!
Важкий гуркіт гармат з цього берега трохи вщух: мабуть, радянська артилерія, пристрілявшись, примусила замовкнути батарею механізованої армії. І полковник Ніцберг почув крики червоноармійців, що штурмували окопи його дільниці:
— Ура!.. Ура!.. Ура!..
Короткі вибухи ручних гармат і такання кулеметів, оці довгі заливчасті вигуки «ура» — все це спліталося в одну дику непереносну какофонію бою. Полковник скоріше побачив, ніж почув, дзвінок телефона, що дрижав під ударами молоточка: хтось викликав. Полковник узяв трубку. Схвильований глухий голос кричав у трубці:
— Пане полковнику, пане полковнику! Першу лінію наших окопів захопили радянські солдати!.. Наступ триває, вони посуваються далі, до другої лінії… Наші солдати тікають! У мене немає засобів захищатися, артилерія замовкла…
Щось тріснуло в телефонній трубці, — і все стихло. Полковник ще тримав трубку в руці, коли раптом двері спостережного пункта відчинилися: на порозі показалося кілька червоноармійців. Передній держав у витягнутій вгору руці гранату, готовий кинути її. За ним видно було дуло ручного кулемета і кілька гвинтівок. Червоноармійці на секунду спинилися, але майже відразу перший з них вигукнув!
— Ну, негайно, руки вгору!
Полковник зрозумів ці слова, сказані чужою мовою.
Він побачив, як хутко підніс руки вгору черговий спостерігач. І тоді полковник, кинувши телефонну трубку на землю так, ніби вона пекла пальці, підніс і собі руки вгору, застигнувши в такому стані. Скляними очима він дивився на червоноармійця, який щось сказав своїм супутникам. Двоє червоноармійців вийшли наперед, наблизились до полковника Ніцберга і взяли його револьвер. Ще один червоноармієць відібрав револьвер у спостерігача.
Мабуть на обличчі полковника надто яскраво був виявлений страх, бо старший червоноармієць махнув рукою і сказав:
— От, перелякався!.. А це ж їхній офіцер, га?..
І знов полковник зрозумів. Він закивав головою, повторюючи:
— Офіцір!.. Офіцір!..
— Гаразд, гаразд, бачимо, — відповів червоноармієць.
Він знов щось сказав товаришам. Двоє з них сіли на стільці навпроти полковника і спостерігача, тримаючи гвинтівки напоготові. А старший вийшов з пункта, щоб за хвилину повернутися ще з одним червоноармійцем, який звернувся до полковника чистою німецькою мовою.
— Хто ви за чином?
— Командувач цієї дільниці, — з готовістю відповів полковник Ніцберг.
— Гаразд. Ходімо за мною до штабу. Тільки — попереджаю: не пробуйте навіть тікати. Мої товариші, що йдуть з нами, стріляють як справжні снайпери.
І вже виходячи з пункта, полковник насмілився запитати свого супутника, запитати про річ, що мучила його свідомість, що її розгадати він був безсилий.
— Що то, дозвольте спитати, що то за гаряча вода лилася в річку і утворювала кригу?.. Я не розумію… пара — і крига…
Червоноармієць поглянув на нього з усмішкою:
— Цього не можу сказати вам. Воєнна таємниця.
Полковник не чув, як один з червоноармійців, що прийшли до пункта першими, сказав другому:
— Диви, і справді цей, офіцер не розуміє, в чому справа.
— Ще б пак, — відгукнувся другий. — Де їм здогадатися, що це була рідка вуглекислота. І зовсім вона не гаряча, а, навпаки, холодна. Тому й заморозило річку, бо її виливали по захованих трубах в багатьох місцях. Саме вона й дозволила нам захопити їх!..
Полковник не чув його, але він і не запитував більше. Він ішов, похмуро дивлячись собі під ноги. Перестрілка вже затихла, тільки десь здалека доносилися окремі постріли і короткі вибухи ручних гранат: червоноармійці переслідували частину механізованої армії інтервентів, що в паніці тікала геть, відкриваючи широким проривом найвідповідальнішу дільницю фронту.
ІМ’ЯМ РАДИ МАТРОСЬКИХ ДЕПУТАТІВ
Для нашого оповідання ми використовуємо не коротенькі телеграфні повідомлення або навіть розповіді самовидців, що, як правило, розповідають багато зайвого і частенько вигаданого, а докладну доповідь адмірала Токіазі, командувача об’єднаного східноімперського флоту Тихого океану, що мав провадити великі блокувальні операції, запираючи всі виходи СРСР до Тихого океану. Адмірал Токіазі подав цю докладну доповідь морському міністрові — і вона залишилася в архівах міністерства, де її тепер легко можна знайти, щоб доповнити наше оповідання ще докладнішими відомостями про ці події, відомостями, прикладеними до основної доповіді.
Ескадра адмірала Токіазі, як ми вже сказали, блокувала виходи до Тихого океану. З часу нещасливої операції віце-адмірала Кавамурі… проте, нам доведеться трохи відхилитися убік від нашої основної теми і спинитися спочатку саме на цій операції, бо подробиці зустрічі експедиції адмірала Кавамурі з радянською морською обороною досі ще не були відомі широким колам читачів. Знов-таки, ми використаємо для цього ту ж доповідь адмірала Токіазі.
Морські велетні експедиції віце-адмірала Кавамурі, як відомо, зненацька і без будь-яких попереджень або оголошень війни наблизилися з океану до берегів Радянського Союзу. Добре
