Хранителі - Дін Кунц
— Маячня.
— Віддай мені цю справу.
Волт сердито відрубав:
— Я повинен знати…
— Віддай.
— …чи є якась небезпека для жителів мого округу? Чорт забирай, хоча про це розкажи.
— Так.
— Вони в небезпеці?
— Так.
— Якби я кинув тобі виклик і перевів цю справу під мою юрисдикцію, чи зміг би якось зменшити цю небезпеку?
— Жодним чином, — правдиво відповів Лем.
— Тоді не бачу сенсу змагатися з тобою.
— Згоден, — сказав Лем.
Він пішов назад до хатини, позаяк темніло швидко, а він не хотів бути поблизу лісу в такий час. Звісно, то був лише олень. А що вигулькне наступного разу?
— Почекай, — зупинив його Волт. — Просто вислухай. А погоджуватися зі мною чи ні, то вже сам вирішуй. Але спочатку вислухай.
— Давай, — нетерпляче сказав Лем.
Тіні від дерев невблаганно повзли колючою сухою травою галявини. Сонце вже хилилося за горизонт.
Волт вийшов з тіні на померхле сонячне світло, запхавши руки в задні кишені штанів і дивлячись собі під ноги, наче збираючись із думками. За мить він промовив:
— У вівторок після обіду хтось проник у будинок у Ньюпорт-Біч, застрелив чоловіка на ім’я Ярбек і забив його дружину до смерті. Тієї ж ночі хтось убив сім’ю Гадстонів у Лагуна-Біч. Там жила подружня пара та син-підліток. Поліція обох містечок працює з однією криміналістичною лабораторією, тому вони швидко виявили, що в обох місцях убивця користувався одним пістолетом. Але більше поліція нічого не дізнається у цих справах, бо ваше АНБ теж тихенько прибрало їх під свою юрисдикцію в інтересах національної безпеки.
Лем нічого не відповів. Він пожалкував, що взагалі погодився вислухати Волта. Все ж він не займався безпосереднім розслідуванням убивств учених, але був майже впевнений, що там є радянський слід. Лем доручив це іншим людям, щоб самому повністю зосередитися на пошуках собаки й Аутсайдера.
Надвечірнє сонце забарвило все довкола у яскравий помаранчевий колір. Не оминуло воно і вікон хатини, через що здавалося, що там палахтить вогонь.
Тим часом Волт продовжував:
— Потім убили доктора Дейвіса Везербі у Корона-дель-Мар. Він зник ще у вівторок. Сьогодні зранку брат Везербі знайшов тіло доктора у багажнику його машини. Коли приїхали місцеві патологоанатоми, то агенти АНБ вже були там.
Лема трохи стривожило те, що шериф так швидко зібрав, упорядкував і зіставив інформацію, отриману з різних містечок, які не входили до його округу і, відповідно, були поза його юрисдикцією.
Волт усміхнувся, водночас зостаючись цілком серйозним.
— Не думав, що я це все зв’яжу в одну купу, еге ж? Кожен із цих випадків трапився у різних поліцейських районах, але, наскільки я знаю, наш округ — це одне велике місто, у якому проживає два мільйони жителів. Тому я тісно контактував із місцевими відділками.
— Ну, і до якого висновку ти дійшов?
— А до такого, що дивовижним чином за один день відбуваються вбивства шести доволі знаних людей. Врешті-решт, ми ж живемо не в Лос-Анджелесі, а в окрузі Оріндж. Але що мене здивувало ще більше, це зв’язок шістьох смертей з невідкладними питаннями національної безпеки. Це мене й зацікавило. Я почав перевіряти минуле цих людей, шукаючи, що між ними спільного…
— Волте, заради Бога!
— …і дізнався, що всі вони працюють — чи працювали — у якійсь організації під назвою «Лабораторія Банодайн».
Лем не розсердився. Він не міг сердитися на Волта — вони були ближчі, ніж брати, — але від проникливості цього здорованя можна було здуріти.
— Послухай, ти не маєш права вести слідство.
— Я шериф, якщо ти забув.
— Але почнемо з того, що жодне із цих убивств не підпадає під твою юрисдикцію, крім Далберґа, — заперечив Лем. — Навіть якщо так… коли до справи долучається АНБ, то ти не маєш права продовжувати. Ще й більш од того, законом це прямо заборонено.
Не слухаючи Лема, Волт продовжував:
— Я їду в Банодайн, щоб з’ясувати, чим вони займалися. Виявляється, вони займалися генною інженерією, рекомбінантними ДНК…
— Ти невиправний.
— Немає жодних відомостей про те, що у Банодайні займалися військовими проектами, але це нічого не означає. Вони могли укладати приховані контракти і працювати над такими таємними проектами, що їх фінансування навіть не розголошувалося.
— Господи, — роздратовано відрубав Лем. — Невже ти не розумієш, що з нами краще не зв’язуватися, коли справа стосується національної безпеки?
— Я просто розмірковую вголос, — сказав Волт.
— Ти дорозмірковуєшся, що тебе, білосракого, відправлять у тюремну камеру.
— Лемюеле, давай не будемо розпочинати зараз ці огидні расові суперечки.
— Ти невиправний.
— Ти вже казав. Загалом кажучи, я довго аналізував зібрані факти і дійшов висновку, що вбивства співробітників Банодайна пов’язані з облавою, яку піхотинці проводили у середу та четвер, а також з убивством Везлі Далберґа.
— Між ними нема нічого спільного.
