Межа Фундації - Айзек Азімов
Пелорат сказав:
— Цікаво, чому мер дала нам такий удосконалений корабель. Він має бути неймовірно дорогий.
— Це експериментальна модель, — сухо відповів Тревіз. — Можливо, ця добра жінка дуже хотіла, щоб ми випробували його, — побачити, які можуть виникнути вади.
— Ви серйозно?
— Не нервуйте. Зрештою, вам немає про що турбуватися. Ми не виявили жодних вад. Але я не дивуюся її вчинку. Такі речі не надто тиснуть на її почуття гуманності. Крім того, вона не довірила нам наступальної зброї, і це значно скорочує витрати.
Пелорат задумливо вимовив:
— Я думаю про комп’ютер. Він так добре налаштований на вас, і його не можна так само добре налаштувати для кожного. Зі мною він ледве працює.
— Тим краще для нас, що він так добре працює бодай з кимось.
— Так, але чи може це бути простою випадковістю?
— А чим іще, Янове?
— Безумовно, мер дуже добре вас знає.
— Аякже, це ще та стара галера.
— То, може, вона й комп’ютер розробила спеціально для вас?
— Навіщо?
— Мені просто цікаво, куди повезе нас комп’ютер, якщо ми не полетимо самі.
Тревіз витріщився на нього.
— Хочете сказати, що коли я з’єднаний з комп’ютером, то насправді керує він, а не я?
— Мені просто цікаво.
— Це безглуздо. Параноя. Годі, Янове.
Тревіз повернувся до комп’ютера, щоб вивести на екран планету Сейшелл і накреслити до неї шлях через звичайний простір.
Сміховинно!
Але чому Пелорат уклав у його голову цю думку?
10. РАДА
1
Минуло два дні. Гендібал почувався не так похмурим, як розлюченим. Відкладати слухання справи не було ніяких підстав. Спікер був упевнений, що якби він був непідготовлений і потребував часу, то його змусили б постати перед судом раніше.
Але оскільки перед Другою Фундацією наразі не стояло нічого, окрім найбільшої кризи із часів Мула, вони марнували час — і робили це лише для того, щоб його роздратувати.
Його справді роздратували, і, заради Селдона, це зробить його контрудар серйознішим. Він був налаштований на це.
Гендібал озирнувся. У приймальні було порожньо. Так тривало вже два дні. Він був людиною з тавром, Спікером, який, як усі вже розуміли, невдовзі втратить свою посаду через процедуру, що не мала прецедентів за всю п’ятисотлітню історію Другої Фундації. Його понизять до рядового, до посади другофундатора, звичайного та простого.
Але одна справа — і дуже почесна — бути другофундатором з почесним званням, яке міг би мати Гендібал навіть після висловлення недовіри. І зовсім інша — бути колись Спікером, а тоді пониженим у званні.
«Цього не станеться», — розгнівано подумав Гендібал, хоча його й уникали ці два дні. Лише Сура Нові ставилася до нього як раніше, але вона була занадто наївна, щоб зрозуміти ситуацію. Для неї Гендібал усе одно був «паном».
Гендібала дратувало те, що він знаходив у цьому певну втіху. Йому ставало соромно, коли він помічав, як поліпшується настрій, коли він ловив на собі її сповнений обожнювання погляд. Чи не став він вдячним за такі малі дарунки?
Прийшов клерк з апарату Ради й повідомив, що Рада вже готова його заслухати. Гендібал рушив уперед. Клерк був із тих, кого Гендібал добре знав; він міг до дрібниць відміряти люб’язність, на яку «заслуговував» кожен Спікер. Наразі рівень його люб’язності відносно Гендібала був жахливо низький. Навіть клерк думав про нього як про засудженого.
Усі члени Ради сиділи навколо столу — серйозні, у чорних мантіях суддів. Перший Спікер мав трохи ніяковий вигляд, але не давав своєму обличчю виявити бодай дрібку доброзичливості. Делармі — одна з трьох Спікерок-жінок — навіть не дивилася на нього.
Перший Спікер сказав:
— Спікере Стор Гендібал, вам оголошується недовіра за поведінку, яка не личить Спікерові. Перед нами всіма ви звинуватили Раду — розпливчасто й бездоказово — у зраді та замаху на вбивство. Ви натякнули, що всі другофундатори, зокрема й Спікери та Перший Спікер, мають пройти ретельний психічний аналіз, щоб з’ясувати, кому з них уже не можна довіряти. Така поведінка руйнує узи спільноти, без якої Друга Фундація не може контролювати складну та потенційно ворожу Галактику й гарантовано збудувати життєздатну Другу Імперію.
Оскільки ми всі стали свідками цих образ, ми утримаємося від представлення офіційної справи для обвинувачення. Відразу перейдімо до наступного етапу. Спікере Стор Гендібал, чи можете ви щось сказати на свій захист?
Тепер Делармі, яка й досі не дивилася на нього, дозволила собі маленьку котячу усмішку.
Гендібал сказав:
— Якщо вважати правду захистом, то мені є що сказати. Є підстави підозрювати порушення безпеки. Це порушення може передбачати й психічний контроль над одним чи багатьма другофундаторами, не виключаючи й присутніх тут членів Ради, і це створило смертельну кризу для Другої Фундації. Якщо ви так квапили цей процес через те, що не можете марнувати часу, то, мабуть, усі несвідомо визнаєте серйозність цієї кризи, але чому в такому разі ви змарнували два дні після того, як я офіційно попросив провести суд негайно? Я визнаю, що саме ця смертельна криза змусила мене сказати те, що я сказав. Я повівся так, як не личить Спікерові, але нічого непристойного не зробив.
— Але ж він просто повторює образи, Перший Спікере, — м’яко сказала Делармі.
Крісло Гендібала було відсунуто далі від столу, ніж крісла інших — це вже явне пониження в ранзі. Він відсунув його ще далі, ніби йому було байдуже, і підвівся.
А тоді сказав:
— Ви засудите мене відразу, не розмірковуючи довго, усупереч закону, чи я все-таки можу представити свій захист детальніше?
Перший Спікер відповів:
— Це не якесь беззаконне збіговисько, Спікере. Маючи небагато прецедентів, якими можна було б керуватися, ми схилимося до вас, визнаючи, що коли вже наші занадто людські якості й відхилять нас від абсолютної справедливості, то краще відпустити винного, ніж засудити невинного. Тому, хоча справа, яку ми розглядаємо, аж така серйозна, що ми не мали б легковажно дозволити винному піти, ми дозволимо вам представити свій захист у бажаний для вас спосіб і використати стільки часу, скільки вам потрібно, аж доки одностайним голосуванням, рахуючи й мій голос, — він додав гучності в це уточнення, — не вирішимо, що почули достатньо.
Гендібал сказав:
— Тоді дозвольте мені почати
