Межа Фундації - Айзек Азімов

Перший Спікер сказав:

— Я викликав вас не через Тревіза. Ця тема першою спала мені на думку, тому що здається особистою поразкою. Я неправильно проаналізував цей аспект ситуації. Ставити уражене самолюбство над загальною політикою було помилкою, і я прошу за це вибачення. Річ дещо в іншому.

— Щось серйозніше, Перший Спікере?

— Серйозніше, Спікере Гендібал. — Перший Спікер зітхнув і почав стукати пальцями по стільниці, поки Гендібал стояв перед ним і терпляче чекав.

Нарешті Перший Спікер м’яко вимовив, ніби це могло пом’якшити удар:

— На екстреному засіданні Ради, яке ініціювала Спікерка Делармі…

— Без вашої згоди, Перший Спікере?

— Для того, що вона хотіла, достатньо було згоди лише трьох інших Спікерів без урахування мене. На цьому екстреному засіданні вам було оголошено недовіру, Спікере Гендібал. Вас звинуватили в тому, що ви негідні посади Спікера й маєте постати перед судом. За більш ніж три століття це перший випадок, коли проти Спікера ухвалили постанову про оголошення недовіри…

Гендібал відповів, придушуючи будь-які ознаки гніву:

— Поза сумнівом, ви самі не голосували за оголошення мені недовіри.

— Не голосував, але я був сам. Решта членів Ради проголосували одностайно: десять голосів проти одного на користь оголошення недовіри. Як ви самі знаєте, для оголошення недовіри потрібно вісім голосів разом з Першим Спікером або десять без нього.

— Але ж я не був присутній.

— Ви не змогли б проголосувати.

— Я міг би виступити на свій захист.

— Не на цьому етапі. Таких прецедентів було мало, але вони зрозумілі. Ви захищатимете себе на суді, який, звичайно ж, відбудеться якнайшвидше.

Гендібал похилив голову в задумі. А потім сказав:

— Це не надто сильно мене турбує, Перший Спікере. Ваш первинний інстинкт, думаю, був правильний. Справа Тревіза має важливіше значення. Можу я запропонувати вам відкласти процес на цій підставі?

Перший Спікер підняв руку.

— Я не звинувачую вас у тому, що ви не розумієте ситуації, Спікере. Оголошення недовіри — це таке рідкісне явище, що я сам змушений був ознайомитися з відповідними правовими процедурами. Немає нічого важливішого. Ми змушені відразу зайнятися судом, відклавши все інше.

Гендібал сперся кулаками на стіл і нахилився до Першого Спікера.

— Ви ж не серйозно?

— Це закон.

— Не можна допускати, щоб закон ставав на шляху, коли нам загрожує явна й безпосередня небезпека.

— Спікере Гендібал, для Ради ви є явною і безпосередньою небезпекою. Ні, послухайте мене! Закон, що стосується цієї справи, ґрунтується на переконанні, що немає нічого нагальнішого, ніж можливість спотворення чи зловживання владою з боку Спікера.

— Я не винен ні в тому, ні в іншому, Перший Спікере, і ви це знаєте. Це особиста помста Спікерки Делармі. Якщо і є якесь зловживання владою, то з її боку. Мій злочин у тому, що я ніколи не старався стати популярним — і я це визнаю — і занадто мало уваги звертав на дурнів, які достатньо старі для слабоумства й достатньо молоді, щоб мати владу.

— Як я, Спікере?

Гендібал зітхнув.

— Бачите, я це знову зробив. Я не маю на увазі вас, Перший Спікере. Що ж, чудово, хай тоді суд відбудеться відразу. Хай завтра. А ще краще сьогодні ввечері. Розберемося з ним і займемося справою Тревіза. Ми не сміємо чекати.

Перший Спікер відповів:

— Спікере Гендібал. Думаю, ви не розумієте ситуації, що склалася. У нас були випадки оголошення недовіри — небагато, лише два. Жоден з них не призвів до засудження. Але вас буде засуджено! Ви вже не будете членом Ради й не зможете мати свою думку в публічній політиці. Ви не зможете навіть голосувати на щорічних зборах Асамблеї.

— І ви не зробите нічого, щоб цьому запобігти?

— Я не можу. Мої дії відкинуть одностайним голосуванням. А потім змусять піти у відставку, якої, я думаю, Спікерам хотілося б.

— І Делармі стане Першою Спікеркою?

— Так, цього можна очікувати із чималою ймовірністю.

— Але ж не можна дозволити, щоб це сталося!

— Саме так! Тому мені доведеться голосувати за ваше засудження.

Гендібал глибоко вдихнув.

— Я все одно вимагаю негайного суду.

— Вам потрібен час, щоб вибудувати свій захист.

— Який захист? Вони не прислухатимуться до аргументів. Негайний суд!

— Рада мусить підготувати свої докази.

— У них немає жодного доказу, і вони їм не потрібні. Вони вже подумки винесли мені вирок і більше нічого не вимагатимуть. Насправді вони радше засудять мене завтра, ніж післязавтра, радше сьогодні ввечері, ніж завтра. Запропонуйте їм це.

Перший Спікер підвівся. Вони дивилися один на одного через стіл. Потім Перший Спікер сказав:

— Навіщо ви так поспішаєте?

— Справа Тревіза не чекатиме.

— Але якщо вас засудять, а я стану слабким перед Радою, яка об’єднається проти мене, чого тоді можна буде досягти?

Гендібал гаряче прошепотів:

— Відкиньте всі страхи! Попри все, мене не засудять.

9. ГІПЕРПРОСТІР

1

Тревіз сказав:

— Ви готові, Янове?

Пелорат відірвався від книжки, яку переглядав, і відповів:

— До чого, до стрибка, друже?

— Так, до гіперпросторового стрибка.

Пелорат проковтнув слину.

— Що ж, якщо ви впевнені, що це не спричинить незручностей. Я знаю, що боятися нерозумно, але сама думка про те, що мене буде зведено до безтілесних тахіонів, яких ще ніхто не бачив і не виявляв…

— Годі вам, Янове, це вже відшліфований процес. Чесне слово! Стрибок використовують уже двадцять дві тисячі років, як ви самі пояснили, і я ніколи не чув про нещасні випадки в гіперпросторі. Ми, звісно, можемо вийти з гіперпростору в непривітному місці, але в такому разі нещасний випадок трапиться в космосі, а не тоді, коли ми складатимемося з тахіонів.

— Як на мене, це невелика втіха.

— Але ми вийдемо де треба. Правду кажучи, я думав про те, щоб стрибнути й нічого вам не сказати, тож ви навіть не дізналися б, що стрибок уже відбувся. Але зрештою я вирішив, що краще буде, коли ви відчуєте його свідомо, побачите, що то взагалі була не проблема, і думати про нього забудете.

— Добре, — із сумнівом сказав Пелорат. — Я припускаю, що ви маєте рацію, але, чесно кажучи, анітрохи не кваплюся.

— Запевняю вас…

— Ні-ні, друже, я без сумнівів приймаю ваші запевнення. Просто… Ви колись читали «Сантерестіла Матта»?

— Звичайно. Я ж не неук.

— Безумовно. Безумовно. Мені не слід було питати. Пам’ятаєте його?

— На амнезію я теж не страждаю.

— Здається, у мене талант ображати. Усе, що я хочу сказати, то це те, що не перестаю думати про епізоди, де Сантерестіл та його друг Бан тікають із планети Сімнадцять і губляться в космосі. Я думаю про