💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
це відповість! Чому він не може жити нормальним життям, як інші люди, чому сам себе жене від пригоди до пригоди, від однієї життєвої неможливости до іншої, завжди сам себе в глухий кут заганяє, що врешті-решт тільки зубами скреготнути залишається і на диво якесь для нього сподіватися! Чому!

Відкашлялося.

— Але ви хотіли його таким.

Вона зняла на мить окуляри, щоб осушити очі (дуже нерозсудливо плакати на морозі) й витерти носа хустинкою.

— Але ж я знаю, що я ніякий не богатырь, я не народжена, не замерзла для товариських леґенд. Хто ви?

— За фахом? Математик.

— Математик. Що, ви конче візьмете собі дружину, вправну в цифрах? Ні. Вона вийде заміж за Бенедикта Ґерославського-нареченого, а не Бенедикта Ґерославського-математика. Ми дивимося на людей тільки з одного боку, кожен зі свого; це Бог може побачити людину миттю зусібіч: і згори, й знизу ще, ха, й зсередини.

— Тож власне, пані Леокадіє, дивлячись із вашого боку…

— Бо він мене кохав! — Вона упіймала подих. Барви тьмяного пальта спливали з неї в імлі, пані Ґвуждж щохвилі ставала дедалі більш імлобарвною і майже прозорою. Трималося її міцно попід руку. Вона йшла хутко, дивлячись уперед. — Чи маю я опуститися до вульґарних слів? На адресу його сина? Це непристойно. Чому ви питаєте? Ви не знаєте справжньої пристрасти? Га? То як ви про неї іншим людям розповісте? Як поясните?

— Ці речі годі оповісти, — мугикнулося. — Ці речі немислимі.

— Так! Так! — Вона розсміялася горловим сміхом, з-під діафраґми, як ніби зазнала раптом великої полегші від чогось. — Щоб ви колись спіткали таку любов жінки, таку пристрасть, яка душу пожирає, — жагу справді сильної людини, що поглинає вас безумовно, — не тому, що ви хочете, а тому, що вас жадають…

— Ближчий Богові щирий розпусник…

— А щоб ви знали!

Бурятський бубон бив попереду дедалі гучніше. То вже були околиці міста за Ланінською; ішлося понад півгодини. Вичекавши мить на імлу, чисту від вогнів і тиху від дзвіночків упряжі, перебіглося на інший бік стрімкої вулиці. З імли виринула табличка. Третья Солдатская.

Пані Леокадія озирнулася.

— Якийсь лиходій крадеться за нами, — зауважила вона тоном неуважного подиву.

— A! То мій лиходій.

— Ви колекціонуєте осіб з-під темної зорі?

— Дехто зичить мені зла. Зате пан Щекєльніков зичить зла усьому живому.

— Вам не спадало на гадку дотримуватися здоровіших для духу стратегій? Любити своїх ворогів.

— Мені легше їх любити й співчувати їм, коли я думаю, кгр, що їм пан Щекєльніков зробить своїм ножем.

— Якби ж то кожна людина мала власного Щекєльніковa! — Вона грубо зареготала. — Одразу ж настало би на Землі Царство Боже.

— На все свій час. А поки що панове Сміт і Вессон продають просто чудові револьвери.

Вона пирхнула крізь шаль рідкою світінню.

— Ви, мабуть, перша принада в усіх салонах!

— У салонах я занадто багато думаю, кгр, втрачаю здатність говорити й виглядаю кретином.

Так балакаючи, вийшлося на ґрунтову дорогу, тобто тракт закрижанілої грязюки між полями білобарвного снігу, який одразу повертав просто на схід і ще вгору, бо провадив на вершину схилу Єрусалимського узвишшя. Упізналося наче крізь сон, наче уві сні, — й цей шлях, і цей пагорб.

Тепер прискорилося ходу, і пані Леокадія мусила встигати дертися крутим схилом. Вона не показувала дорогу, бо ж зналося, куди йдеться. Упізналося виростаючі над поверхнею імли сусідні пагорки, із їхніми березовими хащами, теж прикритими снігом, упізналося нерівні ряди хрестів, простих і православних із поперечкою, похилених над могилами під льодом, і руїни спаленої церкви, й повітку гробарів упізналося теж. Тут імла лежала низько над землею, брелося крізь неї, мов крізь той опар газів, виплюнутих лютим на станції Стара Зима, — білобарвна суспензія каламутилася від кожного кроку. Чёрное Сияние затоплювало цвинтар сірим тьмітлом, світіні від хрестів були майже непомітні на білесенькому снігу.

Опустилося комір, щоб втягнути безпосередньо в легені крижане повітря, може воно протверезить; але ні, не допомогло. Йшлося серед могил, топчучи твердий, тріскучий наст, чорне дихання парувало на устах. Поволі увесь потьміт набув у мороскляних окулярах отруйних гострих кольорів, невідь-звідки висмоктаних; тут не було жодного крижліза, з якого веселки могли би їх украсти. Було натомість гаряче вересневе сонце в небі й дві зірки холодного вогню над містом: тунґетитові куполи Собору Христа Спасителя, немов очі архангела помсти, — й завдяки їм усі цвинтарні хрести набули барв Сонця, тобто палали білий жаром, білішим, ніж крига. Чорне небо отьмітнювало стежку.

Пані Леокадія схопила за руку. Зупинилося перед маленьким двораменним низьким полум’ям. Хтось дбав про могилку, недавно табличку відчистили від паморозі: вистачило струсити з неї сніг.

С. П.

Емілія Дарія Ґвуждж

На світ прийшла 9 січня Року Господнього 1919

Бог забрав невинну душу малечі до Янголів

27 лютого 1919

Хто порахує сльози

за життя, якого не було

Пані Ґвуждж упала на коліна, перехрестилася. У материних моросклах текли біло-блакитні річки. Відвелося погляд. Ця могила… ці хрести… повітка там, яма тут… Могила, в який малося бути похованим заживо, була не далі, ніж за п’ять аршинов звідси. Сьогодні на ній уже стояв свіжий надгробок.

Пані Леокадія не читала молитви — вона щось оповідала своїй донечці мелодійним голосом, як говорять до немовлят. Хрест іскристо палав. Поглянулося у бік світіні від стіни церкви — напівголий чоловік із лопатою вийшов у тьмітло, повернув голову, зиркнув єдиним оком. Натягнуто вклонився. Торкнулося рукою у рукавичці краю шапки. Єрофєй злегка посміхнувся під рубцем і вдарив затиснутим кулаком себе в посинілі груди. Стиснулося руку в кулак і вдарилося у груди теж.

То був час дивних чорних сяйв, і багато речей, чинених у їхньому тьмітлі, радше були подібні до вчинків, що приснилися у доконечному сні.

Про зламану копейку

— Продавцем, наприклад, або помічником у канцелярії чи рахівником у якійсь бухгалтерії.

— Але ж, пане Бенедикте! На милість Божу! Ніхто вас не виганяє! — Пан Войслав аж за серце у великому афекті схопився (щоправда, помилившись при цьому боком тіла). — Ми справді раді вас гостити! Діти вас люблять! Дуже! Панії теж — бо мають із ким поговорити. Хіба не так вони кажуть? — Що ви добірний слухач — чи не так?

— Бо я мало говорю.

— Пане Бенедикте! Якщо ви журитеся тими кількома сотнями…

Відгуки про книгу Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: