Багато, багато, багато золота… - Микола Васильович Білкун

Мечислав кинув на Гартмана короткий погляд.

Гартман і бровою не повів, погляд витримав.

Тепер Мечислав зрозумів, що він мусить перестати полювати самотньо, настав час прибиватися до якоїсь зграї. Пригадався тут Мечиславові сеньйор Осандра. Чи не хоче цей милий, вилощений, привітний і одвертий Альфред Гартман зробити зараз з ним те, що він свого часу зробив з Осандрою? Для Гартмана це дуже просто. Простіше, ніж для Мечислава, й від нього тільки клапті полетять.

Гартман ще не клацнув зубами. Не клацнув, і лише йому одному відомо, з яких міркувань. Гартман делікатно запрошує Мечислава до зграї, і Мечислав не повинен відхиляти це запрошення.

— А чому ви не радите мені, як розмістити вартісні папери? — запитав Мечислав, маючи на меті впіймати Гартмана на слові.

Але Гартман на слові не впіймався. Він розвів руками:

— Містере Живокіст, запам’ятайте на майбутнє, я ніколи нікому нічого не раджу. Я просто інформую тих, кого знаходжу за потрібне інформувати.

Гартман поліз до кишені й дістав аркуш паперу:

— Ось, будь ласка, тут є деяка інформація, яка не може не зацікавити вас, як бізнесмена.

Мечислав повертів папірця в руках і знизав плечима:

— Гм. Звичайно, дякую, за інформацію, але я не збираюся стати видавцем.

— Крім газети, в цьому списку є ще дещо. Три сенатори, залізниця, сталеливарна компанія, акції компанії, що торгує фруктовими соками, адвокатська контора. Що до мене, то я купив би газету. Без цього ніяк не обійтися, коли починаєш великий бізнес. А втім, це вже схоже на пораду, а я не даю порад. Робіть як знаєте.

Мечислав так звик до свого нелегального становища, що не подумав ні про газету, ні про сенаторів, ні про акції. Тепер він відчував себе у порівнянні з Гартманом щеням. Справді, ось-ось йому доведеться виходити в широкий світ, легалізуватися, ламати хребти й перекушувати горлянки бізнесменам і дертися по їхніх ще теплих трупах усе вище й вище до влади.

Мечислав випростався і сказав:

— Добре. Загорніть газету й сенаторів. Ховатися нічого. Тепер вони мусять знати, хто їх купив…

Третій день галіон “Сан-Себастьян” плив курсом норд-норд-ост. Вітер був ходовий, але непомітно було, щоб це дуже впливало на рух галіона. Його напнуті вітрила, як щоки веселого бога вітру, не опадали, але незграбний, як розбитий цебер, галіон, здавалося, кожного разу зітхає важко, підминаючи під себе чергову хвилю.

На капітанському містку стояа Рамон-Бартоломео-Лопес Осандра і, нервово пересмикуючи худими плечима, тицявся в горизонт підзорною трубою. Капітан галіона “Сан-Себастьян” Рамон-Бартоломео-Лопес Осандра нервував і, нервуючи, вдавав із себе вельми спокійного, навіть байдужого. Але всі на галіоні, від офіцерів-дворян до хлопчика-індійця, чи то юнги, чи то слуги капітана, знали, що шляхетний сеньйор Осандра боїться, і дуже боїться.

Команда не осуджувала за це свого капітана, бо команда боялася не менше, ніж він.

Галіон плив Карібським морем від берегів Нової Кастілії до берегів Іспанії. Але до берегів Іспанії було ще так далеко! Якщо “Сан-Себастьян” щасливо промине всі рифи й острови, то попереду на нього чекає океан, який не завжди тішить.

То по носу “Сан-Себастьяна”, то з лівого борту, то з правого виринали з моря жовто-зелені острови. Біля одних галіон пропливав зовсім близько, інші як марево зникали на овиді, щоб знову виринути вже з іншого боку.

Але не рифів, не піщаних відмілин, не штормів і не океанських валів боялися капітан Осандра вся команда галіона. Галіон віз золото. Багато золота. Іспанський король чекав на це золото, й золото пливло з Нової Кастілії до Старої.

Губернатор Нової Кастілії, благородний сеньйор Хосе дон Альварес, спробував було чеканити золоті монети просто в Куско, але монети виходили кривобокі, щербаті, а іспанський король на них був схожий На старого єврея-лихваря. Ці монети не могли ходити на території іспанського королівства, бо навіть вага їхня не була однаковою, і благородний сеньйор Хосе дон Альварес наказав припинити чеканку монет. Золото плавили в тиглях, і злитки його пливли на галіонах до Іспанії.

Галіон “Сан-Себастьян” віз золото. Багато золота. Сам галіон разом із своїм капітаном, разом з капітановим маєтком у далекій Старій Кастілії, разом з маєтками офіцерів, що були на борту, разом з усіма солдатами та матросами не коштував і десятої долі того, що віз він у своїх трюмах. Що-що, а людське життя не вельми дорого оцінювалося іспанською короною.

Але й благородний сеньйор Осандра, і офіцери його, і матроси, і навіть напівслуга-напів’юнга — хлопчисько-індієць — мусили жити, бо вони везли золото королю. Тричі криваво-червоне сонце викочувалося з-за корми галіона, й тричі пірнало воно в блакитно-зелене море перед його носом, а галіон підминав хвилю за хвилею і рухався уперед.

Пильно озирав горизонт капітан Осандра, не дрімав матрос в бочці на вершечку щогли, не спали офіцери. Сердиті голоси їхні чулися то тут, то там по всій палубі, й часто після офіцерського обходу клацали на палубу солдатські зуби. Боялися всі, а чого не вдієш із страху? Навіть лють своїх офіцерів сприймали солдати й матроси як належну данину страхові, що кожному повз за комір. Усі відчували, що десь у повітрі, насиченому тропічними грозами, зріє, наче кульова блискавка, нещастя. Преподобний батечко Флоріан, що був на борту галіона, вже кілька разів турбував бога проханням зберегти “Сан-Себастьян” і все, що в його трюмах, для короля обох Кастілій, а значить, і для слави божої. Преподобний батечко Флоріан передбачив усі можливі й неможливі небезпеки й несподіванки і з метою відвернення будь-якої з них молився богові відповідну кількість разів. Бог, мабуть, на той час був у доброму гуморі, бо поки що всі напасті обминали галіон. Він не налетів на рифи, не вповз у пісок черевом, не потрапив у шторм, і штиль не згорнув його вітрил. Морські дракони, дивовиська та інші піддані царя