Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

— Я не знаю, — тихо відказав Торн. — Але ми все з’ясуємо.

— Я збожеволіла? — просто запитала Кетрін.

Торн поглянув на неї і звільна похитав головою.

— Мабуть, усі ми збожеволіли, — сказав він.

Кетрін трохи підвелась, і він знову нахилився до неї й притисся щокою до її щоки.

— Я не стрибнула, — прошепотіла вона. — Мене… штовхнув… Деміен…

Запала важка мовчанка, і Торн поволі вийшов з палати.

Шестимісний літачок «Лір» віз тільки Торна та Дженнінгса. Він летів крізь ніч до Рима, і в його маленькому салоні панувала напружена тиша. Дженнінгс порозкладав навколо себе книжки й примушував Торна згадувати все, що казав йому Тассоне.

— Та не можу я більше, — змучено промовив Торн. — Усе воно наче в тумані.

— Почніть спочатку. Розкажіть мені все, що ііам’ятаєте.

Торн повторив свою розповідь про першу зустріч зі священиком, про те, як Тассоне почав його переслідувати й нарешті домігся побачення в парку, де став проказувати якісь вірші.

— Щось там про пучину… — мимрив він, силкуючись пригадати, — про якусь битву… про Рим…

— Треба пригадати точніше.

— Я був тоді дуже збуджений. Думав, що він несповна розуму… Власне, й не слухав його.

— Але ж ви все чули. Отже, можете й пригадати. Ну ж бо!

— Не можу!

— Спробуйте ще!

На Торновому обличчі застиг розпач. Він заплющив очі й силував себе пригадати те, що вперто не пригадувалось.

— Пам’ятаю ще… він умовляв мене повірити в Христа… «Причастіться крові Христової» — саме так він сказав. «Причастіться крові Христової»…

— Навіщо?

— Щоб здолати сатанинське поріддя. Так він сказав: «Причастіться крові Христової, бо тільки тоді ви зможете здолати сатанинське поріддя».

— А ще що казав? — не вгавав Дженнінгс.

— Про якогось старого… атож, про старого…

— Що то за старий?

— Він сказав, що я мушу зустрітися з одним старим…

— Ну, ну!

— Та ні, забув!..

— Він назвав його ім’я?

— М-м… М-магдо… Мегдо… Мегіддо!.. А втім, ні. Це місто.

— Яке місто?

— Місто, куди я маю поїхати… Мегіддо. Атож, саме так воно зветься. Отуди, сказав він, мені доконче треба поїхати.

Дженнінгс уже гарячково копирсався у своєму портфелі, шукаючи географічну карту.

— Мегіддо… — бурмотів він. — Мегіддо…

— Ви чули про таке? — спитав Торн.

— Ні, але майже певен, що це в Італії.

Та виявилося, що це не так. Не було такого міста в жодній європейській країні. Дженнінгс з півгодини нишпорив очима по карті, аж поки згорнув її і безнадійно похитав головою. Тоді поглянув на посла й побачив, що той заснув. Дженнінгс не став його будити, а взявся до своїх книжок з окультизму. Невеличкий літак гудів собі в нічному небі, а він занурився у пророцтва щодо другого пришестя Христового. Його пов’язувалося з пришестям Антихриста, сина сатани, або ж Звіра, дикого месії.

«…І прийде на Землю дикий месія, нащадок сатани в людській подобі. Народить його згвалтована чотиринога тварина. Як молодий Христос ніс по світу любов і доброту, так Антихрист понесе зненависть і страх… і накази він діставатиме просто з пекла…»

Літак приземлився, сильно вдарившись об посадочну смугу. Дженнінгс кинувся збирати книжки, що порозліталися в усі боки.

У Римі дощило, раз у раз гуркотів грім. Швидко поминувши безлюдне приміщення аеровокзалу, Торн і Дженнінгс вийшли до стоянки таксі. Поки машина везла їх через усе місто, Дженнінгс тихенько закуняв. Торн сидів мовчки і, коли попереду постали освітлені статуї на Віа Венето, згадав, як він і Кетрін, тоді ще зовсім молоді, сповнені надій, ходили цими вулицями, тримаючись за руки. Обоє були невинні й кохали одне одного. Йому пригадався запах парфумів Кетрін, її мелодійний сміх. Закохані відкривали для себе Рим, як Колумб колись відкривав Америку. Так наче все місто належало тільки їм. Тут-таки вони вперше віддались одне одному. І тепер, вдивляючись у ніч, Торн подумав про те, чи випаде їм колись знову зазнати любощів…

— Ospedale Generale [4], — сказав водій і різко загальмував.

Дженнінгс ураз прокинувся. Торн визирнув у вікно й не міг нічого зрозуміти.

— Це не той будинок, — сказав він.

— Si. Ospedale Generale.

— Ні, той був старий, цегляний. Я ж добре пам’ятаю.

— Адреса у вас правильна? — спитав Дженнінгс.

— Ospedale Generale, — знову повторив таксист.

— Е differente [5], — стояв на своєму Торн.

— Fuoco, — пояснив таксист. — Tre anni piu a meno [6].

— Що він каже? — спитав Дженнінгс.

— Пожежа, — відповів Торн. — Fuoco означає «пожежа».

— Si, — підтвердив водій. — Tre anni.

— Яка пожежа? — не зрозумів Дженнінгс.

— Мабуть, стара лікарня згоріла й тепер її відбудували наново.

— Tre anni piu a meno. Multo morte.

Торн поглянув на Дженнінгса.

— Три роки тому. Багато людей загинуло.

Вони заплатили таксистові й попросили його почекати їх. Спершу той почав був відмовлятись, але потім, роздивившись, скільки йому дали, охоче погодився. Каліченою італійською Торн сяк-так пояснив йому, що вони хотіли б, щоб він лишався при них весь час, поки вони будуть у Римі. Водій сказав, що на хвилинку від’їде й зателефонує дружині, а тоді повернеться.

У лікарні їх чекало розчарування. Була вже пізня ніч, і начальство мало з’явитися тільки вранці. Дженнінгс подався шукати бодай кого-небудь, а тим часом Торн зустрів черницю, яка говорила по-англійському, і вона підтвердила, що три роки тому велика пожежа зруйнувала лікарню дощенту.

— Ну не могло ж геть усе згоріти, — заперечив Торн. — Були ж архіви, записи. Вони мали б зберегтися.

— Мене тоді тут ще не було, — насилу добираючи англійські слова, пояснила черниця. — Але люди кажуть, що вогонь знищив усе.

— А може, якісь папери зберігалися десь-інде?

— Цього я не знаю.

Торн був у розпачі, а черниця тільки знизала плечима, даючи зрозуміти, що більш нічого сказати не може.

— Слухайте, — знов звернувся до неї Торн. — Це дуже важливо для мене. Я всиновив тут дитину, і мені потрібні відомості про її народження.

— Тут не буває всиновлень.

— Одне було. Власне, це було не зовсім звичайне всиновлення…

— Ви помиляєтесь. Усі такі справи проходять через управління соціальної опіки.

— У вас зберігаються записи про народження? Відомості про дітей, що народилися в цій лікарні?

— Ну звісно.

— Може, якщо я назву дату…

— Марна праця, — перебив його Дженнінгс. Він підійшов до Торна, і той побачив на його обличчі вираз крайньої безнадії. — Пожежа почалася саме в приміщенні, де зберігалися документи. У підвалі. І всі ті папери спалахнули, як смолоскип. Потім вогонь пішов угору сходами. А найбільше пекло було на третьому поверсі.

— На третьому?

— У пологовому відділенні, — кивнув головою Дженнінгс. — Там лишився тільки попіл.

Торн понурив голову