Веселка тяжіння - Томас Пінчон
Хоча деякі таки читають, але лише заголовки, і у Пінчона він доволі багатовимірний. Назва роману — умовний опис траєкторії ракети, який відтворено і в сюжеті, бо на першій сторінці «Веселки тяжіння» чути як летить ракета, а на останній, де події відбуваються орієнтовно в 1972-му, вона «у темному німому кадрі» зависає над дахом кінотеатру: «Рухомий літальний апарат завмирає у просторі, стає архітектурою, втратою відчуття часу». Дж. Елленберґ у книзі «Як ніколи не помилятися. Сила математичного мислення» (2017) наводить теорію Майкла Гарріса, видатного фахівця з теорії чисел з Інституту математики Жюсьє в Парижі, про те, що зміст трьох основних романів Пінчона визначається трьома головними типами конічних перерізів: «Веселка тяжіння» — парабола[710], «Мейсон і Діксон» (1997) — еліпс, а «Супротидення» (2006) — гіпербола.
Ганьйо Беррессем[711] слушно зауважує, що романний сюжет — значно складніший і більше подібний на стрічку Мебіуса, ще й письменник надзвичайно вдало обирає місцем дії саме Зону — багатозначне слово, ідеальний хронотоп і гетеротопія: крім подібності на «країну Оз», вона ще може бути військова, часова й ерогенна. Попри те, що події у «Веселці тяжіння» відбуваються переважно під час Другої світової, присвята до твору дає вказівку на те, про що він насправді, адже Річард Фарінья в цьому контексті — не так людина, як доба, про що докладніше йдеться в післямові Пінчона до роману Фаріньї «Якщо дуже довго падати, можна вибратися нагору». Як відомо, Річард загинув 1966 року невдовзі по виходу свого роману, а до того вони з Томасом 8 років товаришували. Нагла смерть завжди веселого Фаріньї з «напів іронічною напів усмішкою» стала для Пінчона трагічним і символічним завершенням «молодіжного бунту» 1960-х. Знаючи історію США у XX столітті не з підручників, а з особистого досвіду він у всіх своїх текстах осмислює те, як змінювалися стосунки індивіда й держави, завжди, навіть зображуючи Європу, пишучи про Америку, тому Герман і Вайзенберґер, докладно проаналізувавши «Веселку тяжіння», стверджують, що її тема — «довгі 1960-ті», і всі події в ній доречніше співвідносити не з Другою світовою, а з В’єтнамською війною (+ у тексті багато покликань на діяльність так званих «Yippie»). Про ті самі реалії, але вже безпосередньо Пінчон продовжив розмірковувати у своєму четвертому романі — «Винокрай» (1990), який несправедливо визнають його найслабшим твором. Кетрін Гейліс[712] слушно зазначає, що обидва твори досліджують те саме питання: «Наскільки глибоко зазнала поразки американська революція 60-х».
Центральний і амбівалентний образ «Веселки тяжіння» — ракета (її, зокрема, названо «Долею визначеної форми»), і з неї, вочевидь, і виросла ідея роману. Письменник як давній прихильник «коледжського гумору» (що керується, як сказано в тексті, «Генітальним Мозком») метафорично розширив жарт про те, що всі ракети фалічні, на прикладі Тайрона Слотропа буквально продемонструвавши залежність першого від другого. Усі потрібні технічні подробиці про ракети Пінчон спочатку міг дізнатися вивчаючи інженерну фізику в Корнелльському університеті, а потім під час праці в корпорації «Боїнґ», де, як відомо, від лютого 1960 р. до вересня 1962 р. перебував на посаді молодшого інженера. Там він переважно писав інструкції та технічну документацію для інформаційних бюлетнів: спочатку у відділі службової інформації «Бомарк», а потім у відділі польового забезпечення «Мінітмена» (міжконтинентальної балістичної ракети).
Деякі дослідники вбачають ракету навіть у літері А, із якої починається роман, де начебто «описано» політ «Фау-2» («А screaming comes across the sky»), а їхній зв’язок із Слотропом проявляється ще й у тому, що він характерно затинається переважно лише в одному слові: «Та-а» («А-and»). Цікаво, що в «Веселці тяжіння» цей сполучник зрештою починають саме так вимовляти різні персонажі, і в кожному з романів Пінчона теж є таке його своєрідне вимовляння/написання.
У ракети в «Веселці тяжіння» є безліч двійників, із якими «прилітають» різні побічні образи й теми, а саме:
1) банан — актуалізує африканську проблематику і Кінґ-Конґа;
2) пеніс — задіює ідеї біхевіоризму і фройдизму, та й загалом біологічну і сексуальну тематику, як-от у такій фразі: «Ракета — це проста сталева ерекція, вона також є цілою системою, виграною у жіночної пітьми, виставленою супротив ентропії привабливої, але легковажної Матері Природи»;
3) ангел — крім загадкового «Любекського ангела» і різних «небесних посередників» (зокрема Метатрона і Шехіни), так названо Слотропа і Танатца, гриби, млин і навіть шпаків, що літають концентричними колами на екранах радарів;
4) вежа — була на першій невикористаній обкладинці роману і задіює архітектурно-містичні ідеї, зокрема, карт Таро.
Як і будь-який предмет вона стає неоднозначною, коли потрапляє у людський контекст і починає залежати від того, як саме і хто її використовує: «Гностики, поривом вітру і вогню віднесені до палат Ракетного Престолу… Кабалісти вивчають Ракету, наче Тору, літера за літерою — заклепки, форкамеру та латунну форсунку, її текст — це їхній текст, вони змінюють порядок слів і складають нові одкровення, вічно знаходять ще і ще… Маніхеї бачать дві Ракети, добру і погану, священною ідіолалією всі разом розповідають про Первісних Близнюків (дехто каже, наче ймення їм — Енціан і Блікеро), про добру Ракету
