Калькуляція зірок - Мері Робінетт Коваль

Через маленький світлий стіл від мене Хелен Лю грала у шахи з Рейнардом Кармушем, одним з французьких інженерів, поки ми чекали. Хелен, друга комп'ютерна дівчина, приєдналася до Міжнародної аерокосмічної коаліції у складі тайванського контингенту. Мабуть, вона була чемпіонкою з шахів вдома, чого пан Кармуш не знав.

Після запуску вона відповідатиме за вилучення чисел з телетайпу та передачу їх мені, поки я робила розрахунки, щоб підтвердити, що ракета вийшла на орбіту. Ми мали для спання шістнадцять годин, але я не могла би заснути, навіть якби мені заплатили. Мені справді було потрібно щось робити руками. Міртл намагалася навчити мене в'язати, але зараз було не до в'язання.

З невеликої піднятої платформи в кінці кімнати директор запуску сказав:

— Усі позиції — на запуск.

Я видихнула. Послідовність запуску була відома і визначена з цього моменту. Але незалежно від того, скільки речей ми започаткували, це був перший пуск з людиною на борту. Ви не могли не подумати про ракети, що вибухнули на майданчику, або про ті, які потрапили у космос, перевозячи мавпу — лише для повернення мертвої істоти на землю. Мені не подобався Паркер, але Боже, він був сміливим.

І я була глибоко, сильно ревнива щодо цього.

Директор місії відповів:

— Роджер, команда запуску. Переходимо на процедуру запуску.

Хелен відвернулася від гри в шахи і підсунула крісло ближче до телетайпа. Я випрямила графічний папір перед собою.

— Зворотний відлік терміналу. Мінус десять… дев’ять… вісім… сім… шість… п’ять… чотири… запалювання.

Голос Паркера затріщав з динаміка, коли його оточив рев двигунів. — Підтвердження запалювання.

— … два… один… Поїхали! Є підйом.

Миттю пізніше гуркіт грому від працюючих двигунів хвилею вдарив по кімнаті. Він пульсував через мої груди навіть за три милі відстані. Навіть у бетонному бункері з заглушаючими панелями на стінах.

Мене кинуло в піт. Єдине, що було голосніше, був Метеорит. Якби ви були занадто близько до ракети під час підйому, звукові хвилі буквально розчавили б вас.

— Підтвердити життєві функції. Запустити ручний годинник.

Я підняла олівець і поклала його на графічний папір.

— Це Геракл 7. Паливо надходить. 1,2 же. Тиск у кабіні — 14 фунтів на квадратний дюйм. Кисень надходить.

Коли ракета загула у повітрі, телетайп вибухнув інформацією зі станцій стеження вздовж траєкторії. Хелен почала оперувати повідомленнями, коли текст виповзав з машини. Вона відірвала перший аркуш паперу і посунула його по столу.

Я занурилася у розрахунки. Сирі числа розповідали історію про положення та підйом, і моя робота була використати ці дані, щоб визначити швидкість ракети під час відриву від Землі. Я могла бачити плавне, витончене піднесення ракети в голові, але намітила сходження на аркуші графічного паперу для чоловіків, що стояли за мною.

— Деякі коливання. Зараз небо темніє.

Це означало, що Паркер починає виходити з атмосфери. З кожним аркушем паперу, який мені передавала Хелен, лінія дуги, яку я простежувала, продовжувалась вгору в межах параметрів місії. Гуркіт ракети зник, залишивши моторошну тишу. Навколо нас чоловічі голоси інженерів на роботі бурмотіли в тихому, напруженому очікуванні та відповіді.

— Керівництво, звіт?

Хелен прочитала номери з моєї сторінки, її слабкий тайванський акцент з'явився разом з хвилюванням.

— Швидкість: 2350 метрів в секунду. Кут висоти: чотири хвилини дуги. Висота: 101,98 кілометрів. — Її голос був приголомшливо високим серед тенорів та баритонів управління місією.

Євген Ліндхольм, зв'язківець, повторив числа Паркеру. У відповідь той сказав:

— Роджер. Зараз все набагато спокійніше.

Телетайп постійно гримів, і Хелен перекинула для мене ще одну сторінку. Я тримала нижню губу між зубами, коли мій олівець літав поперек сторінки. 6420 метрів за секунду. Незабаром має відбутися від'єднання бустера.

По радіо,

— Від'єднання.

— Підтвердження від'єднання бустера.

— Я бачу, як він падає.

Я поглянула на годинник, рахуючи секунди разом з усіма іншими. Через півхвилини після бустера повинна від'єднатися башта. Тоді йому буде добре і справді самостійно.

— Башта видала зелений.

— Підтвердження від'єднання башти.

У цей момент Паркер прискорився, і з наступної сторінки, яку мені передала Хелен, я почала посміхатися. 8 260 метрів на секунду. Привіт! Досягнута швидкість для виходу на орбіту! Але я все-таки записала розрахунки на сторінці, щоб показати свою роботу.

— Виходить перископ. Початок орієнтації.

— Підтвердження орієнтації.

За мною містер Кармуш запитався,

— Чому ви посміхаєтесь?

Я похитала головою і поставила ще одну крапку на графіку у 280 кілометрах над поверхнею. Вихід Паркера в космос був першим кроком. Досягнення орбіти вимагало зміни траєкторії, і це було на ньому.

— Перехід на ручне керування. — Радіо продовжувало тріщати, поки він залишав канал відкритим. — Бачу картинку у перископі… бажаю, щоб ви всі могли це побачити.

— Роджер, бажання, щоб ми побачили, підтверджене.

Хіба ми цього не бажали? Якщо він успішно вийде на орбіту, це зробить нас на крок ближче до космічної станції, що зробить нас на крок ближче до місячної бази. А потім Марс, Венера та решта Сонячної системи.

Хелена подарувала мені ще один аркуш із телетайпу. Я відстежувала положення Паркера по ефекту Доплера. Частота хвиль показувала швидкість ракети над Землею. Я підключила числа до рядка обчислень, а потім пробігла по ньому знову, просто для впевненості.

Повернувшись на сидінні, я підняла сторінку над головою.

— Він витягнув це! Він на орбіті.

Дорослі чоловіки попідскакували зі своїх місць, і тепер кричали, як діти у