Калькуляція зірок - Мері Робінетт Коваль

Чи знала вона весь цей час, що існують інші механіки, і не сказала мені, чи з'явилася якась нова обставина, якої не було до цього часу? Так чи інакше, обурення було цілком невідповідною реакцією. Я їй заборгувала. Вона мені нічого не заборгувала.

— Він може взяти лише чотирьох. Ви не зможете завести туди багато біженців.

— О… я знаю. У нас інший план. — вона випрямилася і сплеснула руками. — Послухайте мене, сполосніть свій рот, коли не будете почуватися добре. Тепер ви просто спокійно відпочиваєте цілий день, навіть якщо почуваєтесь краще. Я залишу курячий бульйон — без бекону — скип’ятіть на плиті, якщо захочете їсти.

— Дякую, але я справді…

— У вас все добре. Я знаю. Ви такі ж, як мій Євген. Якби я не знала вас краще, я б вважала, що ви чоловік.

— Думаю, це через пілотну практику. — Я знизала плечима. — Вони не допускають до польотів, якщо ви хворі.

— Ну… у мене немає дочок, але зараз ви заземлені, молода леді. Я думаю, що це єдиний спосіб змусити вас загальмувати і попіклуватися про себе.

Загальмувати? З метеоритом я нічого не робила. Я мала би піти з Натаніелем. Можливо, я могла би принести крихітну користь.

— Що ви робите на кухні? — Міртл стояла у вітальні, ще з шапкою та рукавичками.

Зі жменькою салату, викладеною на мисочку, я якось раптом відчула свою провину.

— Приготувати вечерю?

— Дівчино, ви повинні відпочивати. — Іноді її манери середньоатлантичної домогосподарки зникали, переважно, коли її дратували. Я зрозуміла, що чую більш чесну версію себе. Міртл поклала свої речі на один з бічних столиків і ввійшла, роблячи заперечливі жести. — Давате. Повертайтеся у ліжко.

— Зі мною все гаразд. Трохи судомило, але насправді… — Я поклала решту салату в миску і подрібнила його, прикладаючи трохи більше сили, ніж було необхідно. Я повинна була просто одягнутися і піти з Натаніелем. — Я лежала, а ви працювали цілий день.

Зовні гул джипа майора Ліндхольма повідомив, що принаймні один з чоловіків буде вдома. Поглянувши у вікно, я не змогла повністю розібрати тип транспортного засобу. Натаніель досі на засіданнях? Знову? Я мала би піти. Я була ідіоткою.

Міртл відчинила двері шкафчика і потягнулася всередину за фартухом.

— Скажіть, що я повинна зробити.

— Гм… Перевірте тальяріні, щоб побачити, чи потрібно знімати фольгу.

Вхідні двері відчинилися і принесли із собою звуки розмови Євгена та Натаніеля. Здавалося, щоразу, коли він отримує шанс, Євген викачує з Натаніеля інформацію про ракети. — … на військово-повітряній базі Едвардса.

— О Господи… знову про те саме. — Міртл посунула до вітальні. — Ти ж не збираєшся стати пілотом випробувальником. Винищувач вже було досить погано, але принаймні тоді була війна.

— Люба… ми просто говоримо про ракету, яку вони роблять.

Натаніель криво посміхнувся.

— Ми порівнюємо об'єкти на Соняшнику в Канзасі з Едвардсом. Це все… Гм. Я повинен піти перевірити як там Ельма.

— Вона на кухні.

Натаніель з’явився у дверях, коли я чистила моркву, щоб натерти на терці для салату. Він поклав свою папку з паперами на кухонний стіл.

— Ей. Відчуваєш себе краще?

— Так, дякую. — Нам потрібно було дістати йому новий портфель, але це здавалося низьким у списку пріоритетів. Я підняла терку і швидкими рухами прикінчила моркву по шорсткій поверхні.

— Як все пройшло?

— Добре. Дякувати Богу. — Він послабив краватку і притулився до стійки. — Що я можу зробити?

— Гм… коктейль?

— З радістю. — Ми дещо додали до бару алкогольних напоїв Ліндхольмів, як тільки Натаніель отримав свою першу зарплату від військових. І так, дещо ми заховали під ліжком у нашій кімнаті — обмінну валюту. На випадок, коли справи дійсно підуть погано. — Мартіні підійде?

— Ідеально. — Я відклала терку в сторону і нарізала моркву в миску з листям салату. Кожного разу, коли я обробляла їжу, роблячи розрахунки, я задавалася питанням, чи не останній рік я її пробую. Але морква та салат… вони обидва переживуть метеоритні зимові роки. Сподіваюся.

— То що сказав Ейзенхауер? Розкажи мені про свій блискучий виступ.

Натаніель фиркнув, витягуючи джин із морозилки.

— Ну… твій геніальний-прегеніальний чоловік… тримайся… — Він підбіг до дверей у вітальню, і я хотіла накричати на нього. Так дражнитися. — Ви обоє хочете мартіні?

Їх приглушена розмова перервалася, і Євген сказав:

— Боже, так. Якщо моя дружина дозволить… ухх.

— Дякую, Натаніель. Це було б дуже вчасно. Можна мені подвійний? — Ви могли спіймати мух медом у голосі Міртл.

Посміявшись, я помила терку в кухонній мийці. Принаймні проблем з чистою водою поки не було. Деякі з біженців цілими днями були без води до того моменту, коли потрапляли до нас. Звичайно, кислотні дощі ще не досягли Середнього Заходу. — Подвійний звучить чудово, відмінна ідея.

Натаніель повернувся від дверей з піднятими бровами.

— … і я був той, хто вів цю зустріч.

— Ти хочеш якісь ліки. І теж повинен мати подвійний. — Заправка вже була готова, але я не додаватиму її, поки ми не будемо готові їсти. Що залишилось… перевірка тальяріні. — Ви щось говорили мені про Ейзенхауера та ваш блиск.

— Ага, так. Правильно. — Він схопив глечик з шафи. — Ну… після того, як я засліпив їх своєю риторикою та вражаючим красномовством, я приголомшив Ейзенхауера в тиші, передавши йому твій блискучий і глибокий звіт. Не