Майже безпечна - Дуглас Адамс
— Зачекай-но, мені треба це записати. — сказав Артур, схвильовано порпаючись в кишені в пошуках олівця.
— Можеш взяти копію в космопорті, — порадив старий чоловік. — В них цілі пачки цього добра.
— Оу, — зітхнув розчаровано Артур. — А може у вас є щось більш специфічне для мене?
— Все, що ти бачиш, чуєш чи переживаєш в будь-якому випадку повністю стосується тебе. Ти створюєш всесвіт сприймаючи його, тому все сприйняте у цьому всесвіті буде стосуватися тебе.
Артур поглянув на нього з недовірою.
— І ці слова також можна знайти десь в космопорті? — запитав він.
— Побачиш, — відповів старий.
— В брошурі сказано, — не вгавав Артур дістаючи її з кишені, — що я можу отримати спеціальну молитву, створену з урахуванням моєї особистості і специфічних потреб.
— О, ну так звісно, — зітхнув старий. — Ось тобі молитва. Є олівець?
— Так, — відповів Артур.
— Вона бути звучати так. Записуй: «Захисти мене від знання того, що мені не треба знати. Захисти мене навіть від знання того, що є такі речі знати, про які я не хочу. Захисти мене від знання того, що я вирішив не знати про речі, про які не знаю. Амінь». Оце воно. Це те, про що ти й так бездумно молиш всередині себе, але тепер ти про це знаєш і можеш робити вголос.
— Хммм, — вимовив Артур. — Ну що ж, дяку—
— Є ще одна молитва, яка йде разом з попередньою і не менш важлива, — продовжив старий, — тому краще і її запиши. Про всяк випадок. Ніколи не знаєш напевне. «Боже, боже, боже. Захисти мене від наслідків попередньої молитви. Амінь». Оце і все. Більшість людських проблем виникають тоді, коли люди забувають про останню частину.
— Ви коли-небудь чули про Ставромула Бета? — запитав Артур.
— Ні.
— Ну що ж, дякую за допомогу, — промовив Артур.
— Та нема за що, — відповів чоловік і зник.
Розділ 10
Форд щосили накинувся на двері офісу шеф-редактора і як тільки-но дверна рама вкотре відламалася, звільняючи прохід, він швидко клубком прокотився по підлозі в напрямку розлогого сірого дивану і встановив стратегічну оперативну базу за його спинкою.
Таким принаймні був план. На жаль, сірого дивану на місці не виявилось.
Звідки, думав Форд, обертаючись у повітрі, ховаючись, пірнаючи і біжучи щодуху, щоб сховатися за Харловим столом, у людей ця ідіотська звичка переставляти всі офісні меблі кожні п’ять хвилин?
Навіщо, наприклад, заміняти прекрасний розлогий темно-сірий шкіряний диван тим, що раптом виявилось невеликим танком?
І що це за кремезний хлопчина з переносною реактивною системою вогню на плечі? Може він з головного офісу? Навряд. Це якраз і був головний офіс. Принаймні головний офіс Путівника. А звідки ці хлопці з ІнфініДім Ентерпрайз прийшли Заркуон їх знає. В будь-якому разі там було не дуже сонячно, судячи з їх слимакового кольору і текстури шкіри. А це зовсім неправильно, подумав Форд. Люди зв’язані з Путівником мають походити із сонячних країв.
Насправді, такий хлопчина був там не один, а всі разом вони, здавалося, були озброєні і броньовані трохи занадто, як для начальників, навіть у такі буремні часи.
Звісно, в нього була також купа інших припущень. Він припускав, що ці величезні, грубошкірі, схожі на слимаків хлопці були якимось чином зв’язані з ІнфініДім Ентерпрайз. Форд зрадів, що його припущення виявились не безпідставними, бо ці істоти мали логотипи «ІнфініДім Ентерпрайз» на своїй броні. Йому закрадалась підозра, що це і не ділова нарада. Також йому закрадалась підозра, що ці схожі на слимаків істоти якимось чином знайомі йому. Знайомі, але у незнайомому образі.
Ну що ж, він перебував у кімнаті вже добрих дві з половиною секунди, а тому час уже зробити щось конструктивне. Можна було б взяти заручника. Це було непоганою ідеєю.
Ванн Харл сидів у своєму офісному кріслі, весь напружений, блідий і стривожений. В нього, мабуть, були якісь погані новини, а ще вибух, який щойно пролунав ззаду. Форд скочив на ноги і з розгону схопив його.
Роблячи вигляд, що він хоче зробити старий добрий подвійний залом в лікті, Форд нишком вкинув Кар-Пол-Ід назад до Харлової кишені.
Бінго!
Він зробив те, за чим прийшов. Тепер тільки лишилось вибратися звідси.
— Окей, — почав він. — Я...
Він замовк.
Здоровань з ракетною установкою почав повертатися в бік Форда Префекта і націлювати її на нього, що здалося Форду дуже неввічливим.
— Я... — почав він знову, а потім, піддаючись якомусь раптовому імпульсу, вирішив пригнутись.
З реактивної установки пролунав оглушливий гуркіт і ракета вилетіла з його переднього кінця.
Снаряд промчався пролетів повз Форда і врізався у броньоване скляне вікно, яке від вибуху розлетілося дощем з мільйона друзків. Потужні ударні хвилі прокотилися кімнатою змітаючи стільці, шафу і Коліна геть через вікно.
Гей! Виходить, що вони все-таки не ракетонепробивні, подумав Форд. Хтось має переговорити із людиною відповідальною за них. Він відпустив Харла і спробував знайти шлях для втечі.
Та не все так просто. Його оточили.
Тим часом здоровань із ракетною установкою знову виходив на позицію для нового пострілу.
Форд розгубився і не знав, що йому робити.
— Дивіться, — крикнув він впевненим голосом. Але він був невпевнений на скільки це «дивіться», хай навіть сказане впевненим голосом, мало допомогти йому, враховуючи, що час був не на його боці.
А... та якого дідька, подумав Форд, живемо тільки раз, і стрибнув через вікно. Це принаймні збереже елемент несподіванки на його боці.
Розділ 11
Перше, що Артур Дент має зробити, покірно усвідомив він, то це влаштувати собі життя. Це означало знайти планету на якій це можна зробити. Було б непогано, якби це було місце, де можна дихати, сидіти і стояти не отримуючи гравітаційного дискомфорту. Місце де рівень кислотності в нормі, а рослини не мають наміру тебе
