💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
й лад, навіть перш, ніж побачить Істину. Адже це ті самі речі, Сашо, одні й ті самі речі. І твоя робота також: чого прагнув Ніколай Фйодоров? Обернення законів розкладу, відміни тієї плутанини, того забуття у матерії, яке ми називаємо смертю.

Павліч жваво відсалютував.

— Хай живе Братство Боротьби з Ентропією!

Я зліз із вікна за наступною пляшкою.

— А може б ти щось під’їв?

Саша поглянув на свого пупа.

— Не погордуємо, не погордуємо.

— Покличу китайцев.

За жорсткуватою качкою із рисом і сирим зіллям я пробалакався про деталі зустрічі з фатером. Те, чого я нікому не сказав, я виказав Саші Павлічу. Хоча, звісно ж, не мусив. Але поплила — як із розірваної артерії, речення за реченням, густа, застигаюча щирість.

Лінія поглядів тремтіла над похилою поверхнею стола, росіянин тікав і несміливо повертався, а я нахабно пхався йому на очі, нехай би він сказав так або так, і я б одразу пізнав, що є Істина.

— Мммм, — він довго жував м’ясо й тверду думку, — ммм, але врешті-решт, тобі ж вдалося, правда ж? Маю на увазі, розморозити його.

— Не знаю. — Сам я колупав кісткою у покривлених зубах. — Мені важко витиснути зі себе думку, що батько знав про все. Що так само, як він знав, де вийти мені назустріч, він теж орієнтувався в іркутській політиці й планах Імператора й Тесли. Він це розумів. — Я сплюнув у хустку. — Люті… Не знаю, чи можна сказати, що вони щось розуміють, що вони здатні розуміти. Поглянь: якби спершу його не було знетьміднено, батько, може, взагалі б не допустив Відлиги, належним чином пересуваючи Кригу й Історію. Якщо й справді він мав над морозяниками таку владу переконання, чи силу, чи був здатний на наукові маніпуляції.

… Потім, однак, я усе ж думаю, що та помпа Котарбінського, яку мені в останню мить Нікола запакував у дорожню пічечку, не могла так ефективно знетьмідити Батька Мороза: то був флюменатор для людей, а не для потужних абаасів. Мгм?

— Але — ти пробив йому серце.

Я засміявся.

— Певно, він навіть нічого не відчув.

Саша підняв сумні очі. Я знизав плечима.

Я відсунув тарілку, узяв графинчик з настоянкою, понюхав. Почастував Сашу тютюном, ми згорнули цигарки. Я гойдався на задніх ніжках стільця.

— Я так гадаю… Там, тоді, під Кригою, згідно з Математикою Характеру… Це мусило так піти. Він мусив знати.

Ми мовчки курили.

Саша помочився у нічний горщик, сів знову на вікно. Я витягнувся нижче в шезлонґу, перевісивши ноги через спинку. Натягнуті упоперек кімнати нитки поглядів висіли тепер між нами тонкі й слабкі, наче літня павутина.

Усередину зазирнув гонець з нагадуванням про лист до Фішенштайна: я велів йому повернутися після смеркання.

Саша спостерігав згори, як містом біженців кружляють люди-мурахи. Він задриґав ногами й згадав про Чинґіза Щекєльнікова.

— Аби лише не перестрів святого Петра в якомусь темному провулку. — Павліч посміхнувся у своїй хлоп’ячо-меланхолійній манері. — Кілька разів, коли я його бачив, завжди боявся, що чимось його образив, і він кинеться на мене з кулаками.

— Він був лихою людиною.

— Але, що його так порубали…

— Ну, що ж вдіє навіть найбільший забияка із такими, які ніяк не хочуть умирати?

Саша пирхнув, похитав головою.

— Ґолеми? Трупи, складені докупи?

Я зробив серйозну міну.

— Це різновид чорнобіологічної інженерії, певна гра на ентропії, гадаю. — Я видмухав дим попід стелю. — Пам’ятаєш, як ми п’яні товкли скло під Малим Молотом Тьмітла? Чи, може, тобі це по-іншому замерзло? Мгм? Ну, а історія з воскресінням Тесли? Перш ніж стати предметом науки, такі речі перебувають у сфері різних забобонів. Адже Шляхи Мамутів мали своє пульсування, свої припливи й гармонію, перш ніж доктор Тесла їх обчислив, перш ніж уперше вдарив у їхньому ритмі Молотом. Годі дивуватися, що, ставши раптом свідком таких «чудес», та чи інша людина простого розуму божеволіє! «Інженер Тіла», ха!

… Подумай — як узагалі абааси ходили Шляхами Мамутів? Яке життя можливе для людського організму там, у скелі, в Кризі? Я казав тобі: жодне. Він уже тоді помер. Тече з кров’ю лютих. Тесла зі самого початку мав рацію: усе є питанням резонансу, поєднанням частот. Бо зміна мусить настати ззовні: ніхто ніколи власними зусиллями не повернувся з небуття. Хвилі, припливи й відпливи, Сашо, час-то-ти. Тршш-чтр-шшшш… Прикладеш вухо — ні, якийсь особливий стетоскоп — ні, радіоприймач. Підключиш до Шляхів Мамутів радіоприймач — й услышишь цю неймовірну заплутану симфонію делікатних нашіптувань теслектрики, як уночі на сибірському радіо чуєш також найменше тріщання атмосфери з іншого боку земної кулі — тршш-чтр-шшшш… А кожен такий чорний шепіт — це лютий, який проморожується у потоці живого гелю; а кожен тріск — це існуючий-неіснуючий абаас, який коливається на Шляхах від ентропії до неґентропії й назад.

… Розумієш тепер, чому шамани б’ють у бубни? Чому вони постійно б’ють, б’ють, б’ють у ті бубни?

… Так, Сашо, ми є хвилями на поверхні океану, візерунком паморозі на шибі. Чи хтось існує, чи йому тільки здається, що існує… У Кризі він є незнищенним, вічно тривким буттям, — як число, математична теорема або умовивід. Але, чи число живе? Чи змінюється щосекунди? А цим є кожне життя: зміною, запереченням себе самого з попередньої миті, тобто, Брехнею. Повір мені, людина на Шляхах Мамутів мертва. Вона повертається до життя згодом. Складається докупи, як розбите скло. — Я зригнув. — І, мабуть, іноді при цьому вимішуються різні уламки.

— Ти також перемішався?

Сашу це дуже розвеселило. Він довго посміювався; тільки-но йому миналося, він поглядав на мене згори й знову впадав у хихотіння.

Я сплеснув у долоні.

— Гаразд уже.

Він опанував себе.

— Набагато простіше пояснення, — сказав він, силувано набуваючи серйозного, наукового тону й гордовитої міни пана біолога, — таке, що замість правди ти пам’ятаєш свою маячню, зумовлену гіпотермією, голодом, відчаєм. Розморожені люди, витягнуті з криги після тривалого часу, ті, хто повернувся з порогу кріонної смерти, — оповідають різні дивні містичні історії. Адже там, на іркутській вулиці, — ти насправді не т о р к н у в с я лютого: ти б неминуче загинув. А те, що ти пам’ятаєш різні дива-чудеса… Я читав много таких спогадів. І зовсім не мартенівців: значно давніші. До всього ти кажеш, що тунґуси труїли вас там, у подорожі,

Відгуки про книгу Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: