💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Однак скажена сибірська мошка здатна й вогонь погасити, засипаючи його комашиним попелом.

— Я почуваюся наче на аудієнції у Шульца-Зимового.

— Сідайте. Голодні?

Він мав тепле молоко й вишневий джем, і в міру м’який хліб, а також кілька чаш, повних різних китайских овочевих ласощів.

— Кава?

— Прошу. — Він підсунув банку.

— Не пригадую, коли я востаннє каву… ммм…

— Саме так, ви мені не розповіли. То де ж ви були всі ці роки?

— На Шляхах Мамутів.

— Ви шукали фатера?

Я втягнув у ніздрі гострі, цинамонові пахощі.

— Ммм, я знайшов, знайшов його. На Шляхах Мамутів, пане Порфірію, у Підземному Світі.

Він не змінив виразу обличчя.

— І що з фатером?

— Відлига.

— О, так. Ви казали, що він мертвий. Мені дуже прикро.

Я підніс погляд.

— Нам нема про що говорити, якщо ви вважаєте мене божевільним.

Він розсміявся. Скресло.

— Добре, добре, пане Бенедикте, як за старих часів! Ви вже наїжачилися!

— Або, якщо ви не вірите в мою правду. — Я допив решту з філіжанки, відставив фаянс, склав симетрично на стільниці порожні долоні. Я дивився просто на Поченґла, траєкторії поглядів були немов накреслені équerre циркулем. — Чи я кажу правду? Пане Порфірію! Ваше слово. Чи я правда?

Червоне світло грузло в густому диму, час повз украй поволі. Я чекав. Око — його очі.

— Давай, — прохрипів він.

— Ми засновуємо компанію крижлізного промислу. Ґерославський, Поченґло, мабуть, і третя особа з фінансових причин; про це незабаром.

— Немає крижлізного промислу.

— Тож коли ми її заснуємо, вона стане монополією.

— Немає крижлізного промислу, немає лютих, немає студниць, нема як проморожувати руду. Все скінчилося.

— Я починаю. Я маю технологію виробництва крижліза, потрібен тільки тунґетит й електроенерґія. — Я ударив відкритою рукою у стільницю. — Пане Порфірію! Чия правда?

Він бавився чорними окулярами.

— Так.

— Ми засновуємо компанію.

— Чому я? Ви могли б піти з цим до когось іншого.

— Ви маєте своїх людей, маєте військові сили й тунґетитові землі під владою. Бо це перша річ: ви негайно мусите відправити державницьке військо, щоби воно зайняло й забезпечило територію за Останньою Ізотермою. Настала Відлига, проте тунґетит не розтанув і не зник чудесним чином із поверхні Землі; щонайбільше, він трохи осів у болоті. Ви пам’ятаєте оцінки геологів Сибирьхожета? Дев’яносто відсотків тунґетиту залишалися недоступними для людей. Але тепер уже немає Останньої Ізотерми, немає Зими! А якщо секрет моєї технології вийде наяву, то власне обсяг запасів тунґетиту вирішуватиме усе. Пошліть війська, виставте кордон, куля в чоло за контрабанду.

Він одяг смолянисті скельця.

— Ви там були.

— Я блукав від Кєжми.

— І що ви бачили?

— Гори тунґетиту, пане Порфірію, гори тунґетиту.

Гори тунґетиту, краєвиди, переорані чорними льодовиками, розтрощені зоряною мотикою, природу, цілковито знищену нелюдським морозом, стяту в крижаний кристал, а потім із того кристалу перетворену на порошок сірого снігу, на пісок, дрібніший, ніж звичайний, що в самому центрі бывшего Краю Лютих залишився на абсолютно пласкій рівнині, очищеній від життя, — тільки ці гігантські каменюки, дедалі щільніше розкидані, дивними, фантастичними формами до неба тягнучись… Візьміть у жменю той пісок, дмухніть крізь пальці, — залишаться тунґетитові дрібки. По тунґетиті топчешся, у тіні тунґетиту спиш, тунґетитом дихаєш, Сонце сходить і заходить у гало, розіп’ятому на тунґетиті… Під час бурі чорнильні блискавки скачуть навколо між масивами Чорного Лабіринту, й Мороз жене хвилею, наче скляна стіна… Тоді, там — можна торкнутися, посмакувати, проковтнути Істину…

Я видихнув повітря.

— І бачив я між ними інших мандрівників, — продовжив я, — може, вони тільки з цікавости туди заблукали, а може, то вже були розвідники — Японської імперії? Гаррімана? Того другого генерала з Кавказу, який зламав присягу на вірність Романовим? Той, хто заволодіє цими землями, посяде найбільше багатство світу. Цей політичний хаос не триватиме вічно. Слід скористатися нагодою, поки є час.

— Та-ак… — Поченґло хитнув головою уліво, управо; пурпурова маґма переливалася йому на окулярах. — Ви, очевидно, зовсім не розумієте, до чого мене запрошуєте. Я б сам себе повісив на дереві за таку зраду ідей, за які загинули під моїм командуванням сотні хороших людей. Щоб я тепер тут збагатився! Це такою людиною ви мене вважаєте? — Він нахилився над столом, наскільки рівно випростана нога йому дозволяла. — Такою людиною?

Я намазував овочевою пастою товстий бутерброд.

— Ні. Ви щирий державник, і для вас я маю в цьому інтересі Державу. — Я сьорбнув кави іще. — Для вас, для вас я маю Історію.

— Знову та сама байка! Після Криги…

— Байдуже, що Історія розтала! Байдуже, що розтала Крига! Тссс! — я підняв ніж для масла під дим і криваве світло, — я говорю! Байдуже, що Відлига! Це й так була стихія, Крига, пане Порфірію, вона упала на нас, як допуст Божий: ми його не розуміли й не змогли обернути на нашу користь. Яку підставу в практичних методах мали усі ці міркування з приводу управління людини Історією? Лише мартинівське марновірство про Батька Мороза! Навіть крижлізо ми добували методами мисливців і кочівників, як здобич, викрадену під час нападу в маґічної потвори.

— Ви маєте технологію.

— Я маю технологію, но не в этом дело. Крижлізо ми продамо, чи не продамо, заробимо на ньому багатство, чи не заробимо, — значит, заробимо, заробимо, але це дрібниця, не в цьому провідна ідея, не тому ви увійдете в цю спілку. — Я стріскав бутерброд, відкраяв наступну скибочку. — Мгм. Бо я не кажу лише про чергову крижлізну компанію. Я кажу про перше Товариство Промислу Історії. Я кажу про виробництво Держав і спекуляцію курсами Добра й Зла. Я вам обчислю і заморожу Соединённые Штаты Сибири, перед якими вклякнуть усі імперії світу.

… Байдуже, що Історія розмерзлася. Байдуже, що розтала Крига. Якщо ми маємо тунґетит і знаємо механізми чорної фізики, — подумайте самі. — Я облизав пальці від солодкого варення. — По-перше, кажу вам, ми зберемо ввесь тунґетит, який залишився. Але не для того, щоби кинути його на ринок, обміняти на швидкі гроші. Авжеж, дещицю його ми віддамо на потреби технологій виготовлення крижліза. Але передусім… Подумайте: Нікола Тесла б’є своїм Молотом у руйнівному резонансі тьмідини, й таким чином розбив Кригу, розбив окови Історії. Але ми матимемо в тисячу, мільйон, мільярд

Відгуки про книгу Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: