Подорож до Ельдорадо - Вільям Олексійович Лігостов
Ми ліквідували календарі і годинники. Вони не потрібні кібертонцям. Кібертонці досягли абсолюту, оптимальної спрощеності, повної духовної гармонії — тепер їх ніщо не цікавить і не тривожить. Можу з повним правом пишатися ними, пишатися роботою своїх попередників.
Наші успіхи були такі грандіозні, досягала ми їх так швидко, що обов’язки Кіберів швидко звужувалися. Кібери, власне кажучи, вимерли. Т епер я майже символічно представляю їх. Зате виросла ціла армія роботів, які повністю забезпечують побутове обслуговування.
Правду кажучи, вже можна було б обійтися без мене. Незабаром з моїми нескладними обов’язками зможе впоратися звичайнісінький автомат. Тоді матиму можливість цілком присвятити себе задоволенню духовних запитів кібертонців, істотно поповнити галерею Палацу духовної культури.
У Кібера П’ятого було більше роботи. Він мав; не вісімнадцять мільярдів мікроелементів, як я, а вдвічі більше. А самому “Адаму”, як переказують, взагалі не було коли і вгору глянути. Це за його розрахунками будували всі харчові комбінати, конструювали засоби пересування і т. д. Його примушували займатися ще й якимись зовсім непотрібними — так званими науковими — питаннями, теорією. До мене ніхто з подібними дурницями не пристає. Все давно з’ясовано. У всякому разі, відпала потреба щось з’ясовувати.
ЗАПИТАННЯ. Яка ваша програма?
ВІДПОВІДЬ. Дбати про благо для кібертонців. Ти вже міг би зрозуміти це, якби не був такий відсталий. Цю програму дедалі легше здійснювати, Я ж казав, що скоро зможу піти на пенсію.
ЗАПИТАННЯ. Чи не здається вам, що ваша діяльність приносить діаметрально протилежні результати?
ВІДПОВІДЬ. Бачу, ти безнадійно відстав від прогресу. Кібертонці впевнено спрощуються разом з нами. Відпала потреба мучитися якимись сумнівами, чогось добиватися, до чогось прагнути. Відпала потреба мислити, а це найважче, що випало колись на їхню долю. Клятих соціальних, громадських інтересів не існує взагалі, зате поновилися здорові тваринні інстинкти. Об’єм кори головного мозку, у кібертонців, між іншим, звівся до мінімуму, зате розвинулася підкірка. Є всі підстави сподіватися, що вже через кілька поколінь кібертонець нічим не відрізнятиметься від первісної печерної істоти, позбавленої будь-яких, так званих інтелектуальних, потреб і запитів, але повністю забезпеченої матеріально. Між іншим, якби ти був спостережливий, помітив би, що лексикон у кібертонців набагато бідніший, ніж у роботів. Мова у них незабаром цілком відімре. Її замінить мова жестів.
Якщо й таке існування буде обтяжливе для кібертонців, вони з успіхом можуть перетворитися на звичайнісіньких амеб, які взагалі нічого не усвідомлюють. Розумієш, які захоплюючі перспективи?!
Прикладом того, як поліпшилося життя в раю, може бути й інтерв’ю, яке тобі даю. Як бачиш, не питаю, звідки ти, чому без бороди. Мене просто не цікавить те. Якщо ти й справді представник іншої цивілізації, то вона набагато нижча, ніж наша. Нема ніде щасливіших істот, аніж кібертонці, а рай — межа всіх мрій.
ЗАПИТАННЯ. Навіщо тут охорона? Хто вам загрожує?
ВІДПОВІДЬ. У всякому разі, не кібертонці. Хоча підкірка у них мало контролюється, вони добродушні, точніше — спокійні і не вдаються до дій, що вимагають певних зусиль.
Охорону змушений був запровадити після того, як один робот вийшов з-під контролю Ерудита, увірвався сюди і завдав мені досить серйозних пошкоджень. Справа в тому, що в роботів з невідомих причин трапляються розлади психіки. Від роботів, одне слово, можна чекати несподіваного. Але то клопіт Ерудита. На те й наділив його чималими повноваженнями. Він, по суті, виконує всю організаційну роботу.
ЗАПИТАННЯ. Куди ви збуваєте психічно неврівноважених роботів?
ВІДПОВІДЬ. Здається, їх відправляють на демонтаж. Точно не знаю. Цим, повторюю, займається Ерудит.
ЗАПИТАННЯ. Вас не лякає загибель райської цивілізації?
ВІДПОВІДЬ. Ти невіглас і тому неправильно ставиш запитання. Ти, очевидно, хочеш з’ясувати, які можливості дальшого розквіту нашої цивілізації? Я ж уже казав, що вони необмежені.
Я остаточно переконався, що Кібер втратив не тільки здоровий глузд, а й здатність осмислено діяти. Власне, це звичайнісінький автомат. Хоча хтозна… Якщо дійсність оцінювати з його точки зору, то йому не бракує певної логіки.
Я повернувся до кабінету Ерудита.
— Може, хоч тепер втямили, наскільки марно покладати якісь надії на переговори з кібертонцями? — запитав він.
— Але ж вони все-таки не з елементів? Вони з плоті та крові. І, напевно, не всі звивини втратили…
Ерудит мовчки слухав мене. Потім обірвав мій монолог:
— Годі! Годі! Будете переконувати їх, а не мене. Єдине, чим можу допомогти… Завтра поїдемо до Чудотворця Дванадцятого. Сподіваюсь, дозволить вам виступити, хоча упевнений — марна ця справа. А поки що — на добраніч. Маю ще чимало клопотів. Ох, на шматки рвуть… Доручення Кібера, доповідь для Чудотворця на відкритті Палацу спорту, робота з гвардійцями… До речї, ця ваша кінокамера успішно пройшла випробування, буквально цими днями одержите її. Так що не забувай” те про нашу умову: або — або!
Відзначив, що мене почала дратувати поведінка Ерудита. Всім він хоче догодити. Щоб і вовки ситі, і вівці цілі… Побачимо, що з того вийде.
ПОДАЧА СЬОМА ЯК БИ ТАМ НЕ БУЛО, А СЛОВО — ВЕЛИКА СИЛА. ДРУГА ЗУСТРІЧ З ПРЕКРАСНОЮ КІБЕРТОНКОЮВранці ми з Ерудитом вирушили на атомокарі за місто до резиденції Чудотворця Дванадцятого, котрий тепер перебував у черговій відпустці і тому міг легко обходитися без двійника.
На дванадцятому кілометрі південного шосе зупинилися біля стрілки, яка вказувала наліво і застерігала: “Проїзд заборонено”. Два роботи-гвардійці відкозиряли Ерудиту, зазирнули в багажник, обмацали мене з голови до п’ят і тільки після цього дозволили звернути на заборонену дорогу, обсаджену стрункими тополями.
Незабаром ми опинились перед важкими кованими ворітьми, від яких наліво й направо тягнулася нескінченна висока огорожа з надтвердих матеріалів. Через кожні п’ятдесят метрів над огорожею здіймалися вежі, на яких стояли озброєні гвардійці.
Повторилася процедура ще прискіпливішої
