Дев'ять Принців Амбера - Роджер Желязни

— Ось саме, нічого не скажеш, — відповів я. — Як поживаєш?

— О, чудово, — недбало кинув він. — Як завжди. А як справи у тебе і братика Рендома?

— Ми в повному здоров'ї, — відповів я, а Рендом кивнув головою і додав:

— Я думав, що в ці неспокійні часи ти знайдеш собі інше заняття, окрім полювання.

Джуліан трохи нахилив голову і іронічно подивився на нього крізь бічне скло.

— Мені приносить насолоду вбивати звірів. І я постійно думаю про своїх родичів.

У мене по спині пробіг відчутний холодок.

— Мене відвернув від полювання шум вашої машини. Та я й уявити собі не міг, що в ній опинитеся саме ви. Наскільки я розумію, ви подорожуєте не просто заради задоволення, а їдете кудись, скажімо, в Амбер, так?

— Так, — погодився я. — Можу я поцікавитися, чому ти зараз тут, а не там?

— Ерік послав мене спостерігати за цією дорогою, — відповів він, і моя рука мимоволі лягла на руків'я одного з пістолетів.

У мене виникла впевненість, що його обладунки мені не пробити. Я подумав, що доведеться стріляти в Моргенштерна.

— Ну що ж, браття, — сказав він, посміхаючись. — Я радий, що ви повернулися, і побажаю вам доброго шляху. До побачення.

І з цими словами він повернувся і помчав у ліс.

— Давай-но забираємося скоріше звідси подобру-здорову, — сказав Рендом. — Напевно, він збирається влаштувати засідку, а може, знову почне переслідування.

Тут він витягнув з-за пояса пістолет і поклав його на коліна.

Я поїхав вперед вже з досить помірною швидкістю.

Приблизно хвилин через п'ять, коли я вже став дихати спокійніше, почувся звук ріжка.

Я натиснув на газ, знаючи, що він все одно нас наздожене, але намагаючись виграти якомога більше часу і від'їхати якнайдалі. Нас заносило на віражах, мимо пролітали пагорби і долини. Один раз я мало не наїхав на оленя, але в останній момент все ж вдалося вивернути руль, не зменшуючи швидкості.

Звук ріжка чувся все ближче, і Рендом став бурмотіти вельми непристойні лайки.

У мене було таке відчуття, що доведеться ще досить довго їхати по лісі, і це аж ніяк не заспокоювало. Ми виїхали на невеликий рівну ділянку дороги, і близько хвилини я вів машину на максимальній швидкості. Рожок Джуліана трохи відстав. Але потім ми в'їхали на ту ділянку лісу, де дорога звивалася, як змія, і мені довелося скинути газ. Він знову став наганяти нас.

Приблизно хвилин через шість він появився в дзеркалі, летячи по дорозі, з гончими, що гавкали і скакали навколо.

Рендом опустив своє вікно і приблизно через хвилину висунувся і став стріляти.

— Чорт би взяв ці обладунки! — Прошипів він. — Я впевнений, що потрапив рази два, а він і вухом не повів!

— Мені дуже не хотілося б вбивати цього коня, — зауважив я, — але все ж спробуй.

— У нього я теж потрапив кілька разів, — відповів він, з огидою кидаючи пістолет на підлогу і виймаючи з-за пояса інший. — Але або я зовсім нікудишній стрілок, або правду кажуть, що Моргенштерна може вбити тільки срібна куля.

Запасною обоймою він убив, однак, шістьох псів, але їх залишалося ще щонайменше дві дюжини.

Я віддав йому один зі своїх пістолетів, і він уклав ще п'ятьох.

— Останню обойму я залишу для голови Джуліана, якщо він під'їде достатньо близько!

Зараз вони були всього футах в п'ятдесяти, і розрив все скорочувався, так що я щосили вдарив по гальмах. Кілька собак не встигли відскочити вчасно, але Джуліан раптово зник, і над машиною пронеслася величезна тінь.

Моргенштерн перестрибнув автомобіль. Він заіржав, і в той момент, коли кінь розгорталася до нас, я дав газ. Ривок!

Величним стрибком кінь відскочив убік. У дзеркальце я побачив, як дві собаки вчепилися за задній бампер, відірвали його і знову кинулися в погоню. Кілька псів мертвими валялися на дорозі, але їх ще залишалося шістнадцять-сімнадцять…

— Чудово! — Завив Рендом, — Але тобі пощастило, що вони не кинулися на колеса, інакше від гуми залишилися б тільки клапті. Напевно, їм ніколи раніше не доводилося заганяти таку дичину.

Я віддав йому свій останній пістолет.

— Постарайся убити якомога більше собак!

Він розстріляв обойму спокійно і зі снайперською точністю. Псів стало ще на шість менше.

А Джуліан скакав тепер поряд з машиною, і в руці його був меч.

Я засигналив, сподіваючись сполохати Моргенштерна. Як би не так! Різкий поворот… але Моргенштерн граціозно відскочив і уникнув удару. Рендом низько пригнувся, тримаючи пістолет у правій руці, поклавши його на зігнутий лікоть, і прицілився.

— Не стріляй поки. Я постараюся взяти його так.

— Ти псих! — Сказав він мені в той момент, коли я знову різко вдарив по гальмах.

Тим не менш пістолет він опустив.

Як тільки машина зупинилася, я відчинив дверцята і вискочив — о, чорт, адже я босоніж! Прокляття!

Я пірнув під його меч, схопив за руку і висмикнув з сідла. І тут же отримав броньованим кулаком по голові. Іскри з очей посипалися від нестерпного болю.

Він лежав там, куди впав, як п'яний від падіння, навколо стрибали собаки, намагаючись вчепитися в мене, а Рендом відбивав їх ногами. Я підібрав меч Джуліана і приставив вістря до його горла.

— Накажи їм забиратися, або я приколю тебе до землі!

Він різко викрикнув щось, і пси відійшли, невдоволено загарчавши. Рендом схопив Моргенштерна за вуздечку, але насилу справлявся з конем.

— Ну а тепер, мій дорогий брате, — запитав я, — що ти можеш сказати на свій захист?

В його очах спалахнув холодний блакитний вогонь, але безпристрасне обличчя нічого не відобразило.

— Якщо ти збираєшся вбити мене, то не барися.

— А вже ось це я зроблю тоді, коли мені цього захочеться, — повідомив я йому, сам не знаючи чому мимоволі насолоджуюся грудками бруду, що прилипли до його бездоганних білих обладунків. — А поки що скажи мені, що ти даси за своє життя?

— Все, що маю, в цьому можеш не сумніватися.

Я відступив назад.

— Вставай і сідай в машину, на заднє сидіння.

Він мовчки встав, і я відібрав у нього кинджал перш, ніж він сів. Рендом повернувся на своє місце попереду, але направив пістолет з останньою обоймою в голову Джуліана.

— Чому ти просто не вб'єш його?

— Я думаю, він нам знадобиться. Є багато речей, які я хотів би дізнатися. Та й до того ж перед нами ще довгий шлях.

Я ввімкнув запалювання й рушив уперед. Собаки дружно припустили за машиною. Моргенштерн біг збоку.

— Боюся, що