За межі мовчазної планети. Переландра - Клайв Стейплз Льюїс

англійській літературі. Люїс наводить строфу з його «Досліду про людину» (1734; І, 200).

«тверезе блаженство» — Джон Мільтон, «Комус», 263.

міф… про Цирцею чи Альцину — Цирцея — у давньогрецькій міфології чарівниця, що жила на острові Еея; в десятій пісні Гомерової «Одісеї» розповідається, що вона перетворила на свиней супутників Одісея й утримувала в себе його самого. Альцина — зла чаклунка з «Несамовитого Роланда» італійського поета Лудовіко Аріосто (1474–1533).

…наче боки у Тиціанового сатира — сатир — у давньогрецькій міфології лукава, хтива істота з цапиними ногами, бородою і рогами, супутник бога Діонисія. Тиціан (1488–1576) — італійський маляр епохи Ренесансу, представник венеціанської школи; створив, зокрема, чимало картин на міфологічну тематику.

V

На протилежному березі, сказати б, вузенького потічка, що розділяв тепер острови, з’явилася жінка.  — Див. Данте Аліґ’єрі, «Чистилище», XVIII, 34–42. Люїс вказував на паралелі між своєю Владаркою та Матільдою Данте у листі до Чарльза Брейді від 29 жовтня 1944 р. (Collected Letters, II, р. 630).

Артеміда — в давньогрецькій міфології богиня лісів і полювання, ототожнювана з Діаною, дочка Зевса і Лето; в «Іліаді» (XXI, 470) Гомер називає її володаркою диких звірів.

вакханка (або менада) — в античному світі учасниця вакханалій — святкувань на честь Вакха (Діонисія), бога родючості, виноградарства і виноробства.

Та дух мій хвалить Малелділа, який сходить із Високих Небес у наш паділ і вчинить мене благословенною в усі часи, що грядуть у майбутті — ці слова неабияк нагадують мову Діви Марії з Євангелія від Луки (1,46–55).

Сам Малелділ заплакав, коли побачив її — див. Євангеліє від Йоана (11, 33–38), де Ісус «відчув жалощі в дусі і, зворушений… заплакав».

VI

Дорога Велетів — місцевість на північному узбережжі північноірландського графства Антрім, де стоять тисячі схожих на стовпи базальтових скель.

…небо навскоси перерізало щось схоже на яскраву падучу зорю — див. Як. 10, 18: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба» і Од. 8, 10–11: «…і впала з неба зоря велика, що палала, як смолоскип… Ім’я зорі мовиться — „полин“; і стала третина вод полином, і багато людей померло від вод, бо прогіркли».

… не врахував ні припливів з відпливами…  — припливи і відпливи є наслідком гравітаційного притягання великих мас води океанів з боку Місяця, а оскільки Венера не має супутників, то це явище там спостерігатися не повинне.

VII

Бог — це дух — див. Йо. 4, 24.

Антропоморфізм — уподібнення будь-чого до людини або перенесення властивих людині фізичних і психічних ознак на тварин, явища природи, предмети; у багатьох релігіях — уявлення бога в образі людини.

VIII

…наче раптом заспівали ранкові зорі — див. Йов 38, 7. Бог говорить до Йова «з бурі»: «Де був єси, як я закладав землю?., під радісні співи ранніх зір, під оклики веселі всіх синів Божих?»

IX

…адже йому випало колись повоювати на Сомі — під час Першої світової війни, влітку 1916 р. на річці Сома в північній Франції точилися надзвичайно важкі і кровопролитні бої; тоді загинули сотні тисяч вояків.

…прибув сюди для того, щоб ви мали смерть і мали її в достатку — див. Йо. 10,10: «Я прийшов, щоб мали життя — щоб достоту мали».

Felix peccatum Adae — «щасливий гріх Адама»; див. також розділ XVII. Ймовірно, цю фразу запозичено з Exsultet (або Exultet), древнього Пасхального гімну з римсько-католицької літургії, де співається: О certe necessarium Adae peccatum, quod Christi morte deletum est!/ О felix culpa, quae talem ac tantum meruit habere Redemptorem! («О конче потрібний гріх Адамів, що його згладила смерть Христа! О щаслива провина, завдяки якій заслужено такого величного Іскупителя!»). У подібному контексті говорить про гріх Адама і св. Августин у своїй праці «Про Боже місто» (De civitate Dei; XIV, 11–13), проте він не називає цей гріх «щасливим» (felix).

X

Князь Темряви, мовляв, — джентльмен — Вільям Шекспір (1564–1616), «Король Лір», III, 4.

Мефістофель — демон із псевдогрецьким чи псевдогебрейським іменем, який вперше з’являється у пізньосередньовічній німецькій легенді про доктора Фауста. Й. В. Ґете (1749–1832) зробив його героєм своєї знаменитої філософської поеми «Фауст».

«Втрачений рай» — один із головних творів Джона Мільтона (1608–1674). Люїс аналізує створений Мільтоном образ Сатани у розділі XIII «Передмови до „Втраченого раю“» (1942).

Аґріппина — Юлія Аґріппина або Аґріппина Молодша (15–59 рр. після Р. X.), друга дружина римського імператора Клавдія, який був її третім чоловіком і якого вона, ймовірно, отруїла; мати Нерона, який звелів убити її після того, як вона допомогла йому стати наступним імператором. Як і Мессаліна, перша дружина Клавдія, була відома своєю честолюбністю і жорстокістю.

Леді Макбет — дружина трагічного героя п’єси Шекспіра «Макбет»; намовляє свого чоловіка вбити короля і посісти його місце, проте згодом, усвідомлюючи свою провину, божеволіє.

XI

«Нам, смертним, не судилось таланом керувати» — Джозеф Аддісон (1672–1719), «Катон», 1,2,43.

…тримав оборону на своєму мосту Горацій — мова про Публія Горація Коклеса («Одноокого»), легендарного римського воїна, який, за переказами, у 507 р. до Р.Х. сам захищав від етрусків дерев’яний міст через Тібр, щоб римляни встигли його розібрати, а потім кинувся у ріку й уплав повернувся до своїх.

Імператор Константин — Константан Великий (272–337), римський імператор (з 306), який своїм Міланським едиктом 313 р. дозволив сповідування християнства по цілій імперії. Незадовго до смерті був охрещений.

«відходило геть, зникало» — Вільям Вордсворт (1770–1850), «Обіцянки безсмертя: Ода», IX.

…жах охоплював нечистих духів, коли їх скидали у безодню — див. Лк.8,31.

Як святий Петро, він не зуміє подолати свій страх…  — див. Мт. 26, 69–75.

…сидить перед Господом, як Пилат…  — див. Мт. 27.

…обагрені кров'ю Агнця, заколеного ще перед заснуванням світу — див. Од. 13, 8.

XII

Коли я прокинусь і насичусь Твоїм видом… то тільки потішусь таким тілом — див. Пс. 17, 15.

Елі, Елі, лама савахтані?!  — «Боже, Боже, чому ти мене покинув?» (Мт. 27, 46).

«Битва при Малдоні» — давньоанглійська героїчна поема, створена, ймовірно, у X ст., в якій ідеться про битву між ессекським ополченням і загарбниками-вікінгами.

«І в мене пси спартанського заводу, руді та вислогубі!» — Вільям Шекспір (1564–1616), «Сон літньої ночі», IV, 1.

XIII

Воно знає — як про це знав, приміром, Гомер, — що всі, геть усі померлі провалюються