💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Олена
Учора у 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг

Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг
в голові, прагнули бути чистими. Полювання на світанку в стьобаних куртках і яскравих помаранчевих жилетах. Покер у Ральфа Ходжеса — Віллі Креддок завжди жалівся, що продув уже чотири бакси, навіть якщо випереджав їх на двадцятку. Згадалося, як одного разу вони вшістьох чи всімох виштовхували з канави «скаут» Тоні Леонмінстера. П’яний, як чіп, Тоні сновигав туди-сюди, розмахував руками й божився всім на світі, що ледве уник зіткнення з вантажівкою, нашпигованою мексами-нелегалами. Господи, ото вони нареготалися. А ще нескінченні етнічні жарти Кріса Ортеґи. І блядки в Гантсвіллі, на яких Джо Боб Брентвуд підхопив мандавошок і намагався всіх переконати, що ті тварюки наповзли з дивана в передпокої, а не з куща його дами. Гарні часи, хай їм грець. Певне, крутелики, які вешталися по нічних клубах, шикарних ресторанах і музеях, сказали б інакше, та було що згадати. Стю згадував колишні пригоди, перебираючи їх знову й знову, наче старий відлюдник, що розкладає пасьянс зі старої, замусоленої колоди. Найбільше йому хотілося почути звук людського голосу, познайомитися з кимось, щоб, коли трапиться щось незвичайне (на кшталт метеорного дощу, який пройшов кілька днів тому), можна було повернутися до нього й спитати: «Ти це бачив?» Стю не славився язикатістю, та й самотність йому ніколи не подобалася.

Тож коли з-за повороту нарешті з’явилися мотоцикли, він сів пряміше й побачив, що то дві «хонди» з двигунами на 250 кубічних сантиметрів. На них їхали хлопець років вісімнадцяти й дівчина в яскраво-жовтій блузці й блакитних «лівайсах» — певне, трохи старша.

Вони побачили Стю й від несподіванки трохи завиляли дорогою. У хлопця відвисла щелепа. На мить Стю здалося, що вони можуть газонути й помчати далі на захід, навіть не спинившись.

Він підняв руку.

— Гей! — дружньо крикнув Стю.

Серце гупало в грудях. Він хотів, щоб вони зупинилися. Так і вийшло.

На мить його спантеличила їхня напруженість. Особливо збентежив хлопець — у нього був такий вигляд, наче у вени йому загнали цілий галон адреналіну. Авжеж, Стю мав при собі гвинтівку, але ні на кого її не наставив, та вони й самі були озброєні: у парубка — пістолет, а в дівчини на плечі висіла маленька, мало не дитяча гвинтівка, і це робило її схожою на актрису, що непереконливо грає Петті Херст[228].

— Гарольде, думаю, він нормальний, — мовила дівчина, та хлопець, якого вона назвала Гарольдом, стояв, не злазячи з мотоцикла, і дивився на Стю. На його обличчі читалися подив і нерішуча ворожість.

— Я сказала, що він…

— Звідки це знати? — відрубав Гарольд, не зводячи очей із незнайомця.

— Ну, якщо це допоможе, то я радий вас бачити, — сказав Стю.

— А якщо я тобі не вірю? — огризнувся той, і Стю зрозумів, що хлопець наляканий до всирачки — і ним, і відповідальністю за дівчину.

— Ну, тоді я не знаю.

Стю зліз із каменя. Рука в Гарольда сіпнулася до кобури з пістолетом.

— Гарольде, облиш ту штуку, — сказала дівчина.

А тоді вони замовкли на кілька секунд, бо жоден із них не уявляв, як діяти далі, — вони були трьома точками, і якщо їх з’єднати, утворився б трикутник. А от передбачити його форму було неможливо.

———

— У-у-у, — простогнала Френні, опускаючись на латку моху під в’язом, що ріс біля дороги. — Гарольде, тепер мозолі з дупці ніколи не зійдуть.

Гарольд похмуро гмикнув.

Вона повернулася до Стю.

— Містере Редман, було таке, що проїжджали сто сімдесят миль на «хонді»? Не раджу.

Стю всміхнувся.

— А куди ви прямуєте?

— А тобі яке діло? — бовкнув Гарольд.

— Хто так говорить? — обурилася Френні. — Містер Редман — перша жива людина, що трапилася нам відтоді, як помер Ґас Дінзмор! І хіба ми рушили в подорож не для того, щоб знайти інших людей?

— Він лише дбає про тебе, — тихо промовив Стю.

Він зірвав травинку й затиснув її губами.

— Так, дбаю, — слова Редмана на Гарольда геть не подіяли.

— А я гадала, що ми одне про одного дбаємо, — сказала Френ, і обличчя Гарольда налилося кров’ю.

«Дайте трьох людей, і вони утворять суспільство», — подумав Стю. Та чи годилися ці двоє для його суспільства? Дівчина йому подобалася, а хлопець здавався наляканим балаболом. За певних (чи, навпаки, непевних) обставин наляканий балабол може виявитися дуже небезпечною людиною.

— Як скажеш, — пробурчав Гарольд.

Він похмуро зиркнув на Стю й дістав із куртки пачку «Мальборо». Закурив. Він так пихкав тією цигаркою, наче почав курити зовсім недавно. Може, і позавчора.

— Ми прямуємо до Стовінгтона, штат Вермонт, — сказала Френні. — Там є епідемцентр. Ми… щось не так? Містере Редман?

Стю різко зблід. Травинка, яку він жував, упала йому на коліна.

— Чому туди? — спитав він.

— Бо так уже сталося, що там розташований центр із вивчення інфекційних захворювань, — згорда проказав Гарольд. — Я вирішив, що, коли в цій країні лишилася бодай дещиця порядку або ж після пошесті вціліло хоч декілька привладних осіб, найімовірніше, їх можна знайти в Стовінгтоні або в Атланті, де є ще одна така установа.

— Так-так, — кивнула Френні.

— Ви марнуєте час, — сказав Стю.

Френні мала вражений вигляд. Гарольд явно обурився — з-під коміра на його шию почав закрадатися рум’янець.

— Любий друже, ви не схожі на першого спеціаліста в цьому питанні.

— Гадаю, ти помиляєшся. Я прийшов звідти.

Тепер вони обоє мали вражений вигляд. Вражений і приголомшений.

— Ви також про це подумали? — ледве промовила Френ. — І пішли подивитися?

— Ні, все було інакше. Я…

— Ви брешете! — пискнув Гарольд.

Френ помітила, як в очах Редмана холодно блиснув гнів, та наступної миті вони знову стали карими й спокійними.

— Нє. Не брешу.

— А я кажу, що брешеш! Кажу, що ти звичайнісіньке…

— Гарольде, ану замовкни!

Він ображено глянув на неї.

— Та Френні, хіба ж ти віриш?..

— Як можна бути таким злим грубіяном? — збуджено спитала вона. — Гарольде, бодай вислухай його.

— Я не довіряю йому.

«Зрозуміло, — подумав Стю. — Навзаєм».

— Як можна не довіряти, людині, щойно її зустрівши? Гарольде, ти просто огидно поводишся!

— Давайте я розкажу, що знаю, — тихо сказав Стю.

Він розповів їм скорочену історію, яка почалася, коли Кемпіон зчесав Гепові колонки.

Відгуки про книгу Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: