💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг

Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг
У двох словах Стю змалював, як тиждень тому втік зі Стовінгтона. Гарольд тупо дивився на свої руки — вони вискубували мох і методично рвали його на дрібні шматочки. Однак обличчя в дівчини розкривалося, наче мапа скорботної країни, і Стю зробилося її шкода. Вона рушила в подорож із цим хлопцем (слід віддати йому належне: ідея щодо епідемцентрів була досить слушною), без надії сподіваючись, що від старого-й-звичного життя бодай щось лишилося. Ну, довелося розчаруватися. Судячи з її вигляду, розчарування було гірким.

— І Атланта? Пошесть дісталася й до неї? — спитала Френ.

— Так, — відказав Стю, і вона розплакалася.

Стю хотілося втішити її, однак хлопець би цього не потерпів. Гарольд ніяково зиркнув на неї та опустив погляд на зелене дрантя, що набилося йому в манжети. Стю дав їй носовичок. Вона автоматично подякувала йому, навіть не підвівши очей. Гарольд знову нагородив його злостивим поглядом — то були очі маленького свинька, який не бажає ділитися печивом. «Та дівчина — не слоїк із печивом. Ото він здивується, дізнавшись», — подумав Стю.

Коли сльози перейшли в шморгання, Френні сказала:

— Мабуть, ми з Гарольдом мусимо вам подякувати. Принаймні ви вберегли нас від довгої та безглуздої подорожі.

— Хочеш сказати, що повірила? Отак просто? Він розказує тобі байку, а ти просто… береш усе на віру?

— Гарольде, та нащо йому брехати? Який із цього зиск?

— Ну, звідки я знаю, що в нього на думці? — не вгавав Гарольд. — Раптом він убивця? Чи ґвалтівник?

— Зґвалтування не в моєму смаку, — спокійно відказав Стю. — Мабуть, це більше тебе стосується.

— Припиніть, — обірвала їх Френ. — Гарольде, бодай спробуй не бути таким жахливим.

— Жахливим?! — крикнув той. — Я намагаюся пильнувати, дбати про нас обох, а для тебе це лише жахливо?!

— Дивіться, — мовив Стю й закотив рукав: на внутрішньому боці ліктя було видно кілька слідів від уколів та жовтаві залишки синця. — Усе підряд кололи.

— Може, ти нарик, — бовкнув Гарольд.

Стю мовчки розкотив рукав. Звісно ж, річ у дівчині. Гарольд звик до думки, що вона належить йому. Ну, деякі дівчата здатні бути чиєюсь власністю, інші ж — ні. Френні скидалася на другий тип. Вона була висока, гарненька, мала дуже свіжий вигляд. Від темних очей та волосся здавалося, що вона сама росиста безпорадність. І легко було не помітити слабку зморшку (мати Стю називала її «бганкою-забаганкою»), що ховалася між її бровами та з’являлася, коли Френні злилася; спритність її рук; те, як рішуче вона відкидає волосся з лоба.

— То що нам робити? — спитала вона, повністю проігнорувавши останню репліку свого компаньйона.

— Рухатися далі, — сказав Гарольд, і коли вона озирнулася на нього (на лобі з’явилась ота характерна зморшка), він хутко додав: — Ну, треба ж кудись рухатися. Звісно, він може казати й правду, та варто перевірити. І вже тоді вирішувати, як діяти далі.

Френ поглянула на Стю з виразом, у якому читалося «не хочу вас ображати, однак»… Стю знизав плечима.

— Згода? — гнув своє Гарольд.

— Гадаю, це вже не має значення, — сказала Френні.

Вона зірвала кульбабу й дмухнула на неї.

— Дорогою хтось трапився? — запитав Стю.

— Бачили собаку. Начебто здорового. Людей — ні.

— Собаку я теж бачив.

Стю розказав їм про Ґлена з Коджаком. На довершення він сказав:

— Я йшов до океану, але від ваших слів мої вітрила, так би мовити, обвисли.

— Прикро, — байдуже кинув Гарольд і підвівся. — Готова, Френ?

Вона нерішуче подивилася на Стю, та потім підвелася.

— Час сідати на той чудодійний тренажер. Містере Редман, дякую, що поділилися новинами, які б вони не були.

— Заждіть хвильку, — мовив Стю й також став на ноги.

Він завагався. Чи підійдуть вони? Дівчина — так, а от хлопцеві точно було років сімнадцять, і він явно страждав на найтяжчу форму синдрому «Усі падлюки». Та хіба лишилося вдосталь народу, щоб перебирати людьми? Стю так не думав.

— Певне, усі ми хочемо одного — знайти інших людей, — сказав він. — Я б пристав до вас. Якщо приймете.

— Ні, — відразу ж озвався Гарольд.

Френ збентежилася й переводила погляд з одного на іншого.

— Може, ми…

— Можеш нічого не говорити. Я кажу «ні».

— Мене що, позбавили права голосу?

— Та що з тобою таке? Невже ти не бачиш, що йому хочеться лише одного? Господи, Френ!

— Утрьох легше виплутатись із халепи, — мовив Стю, — а одному скрутно.

— Ні, — повторив Гарольд і торкнувся рукоятки пістолета.

— Так, — сказала Френ. — Ми радо вас приймемо, містере Редман.

Гарольд крутнувся до неї. Він був скривджений та розлючений. Стю напружився — йому здалося, що хлопець збирається вдарити Френ, та потім знову розслабився.

— Значить, отак? Ясно: просто чекала нагоди мене позбутися. — Гарольд так розізлився, що на очах з’явилися сльози, і він розлютився ще дужче. — Гаразд, якщо тобі так цього хочеться. Ну ж бо, іди з ним. Між нами все скінчено, — і він закрокував до припаркованих мотоциклів.

Френні вражено глянула на Стю, а тоді розвернулася до Гарольда.

— Хвилинку, — сказав Стю. — Побудь тут, будь ласка.

— Прошу, не бийте його, — прошепотіла Френ.

Стю побіг до Гарольда. Той уже заліз на «хонду» й намагався її завести. Від злості він викрутив газ, і Стю подумалося, що малому пощастило: якби він завів мотоцикл, машина б стала дибки, врізалася б у найближче дерево й придавила незграбного водія.

— Не наближайся! — люто заволав Гарольд і знов опустив руку на зброю.

Стю поклав свою руку зверху, немов вони грали в слепджек[229]. Другою рукою він узяв Гарольда за передпліччя. Хлопець широко розчахнув очі, і Стю подумав, що за хвильку Гарольд дійсно може зробитися небезпечним. Він не просто ревнував до дівчини, тут Стю помилився. Усе було значно складніше: до справи домішувалися його особиста гідність і роль, яку він сам собі призначив, — Гарольд, захисник Френ. Тільки Бог знає, яким лохом він був до всього цього: пафосна мова, гостроносі чоботи й круглий живіт… Та під новим образом у Гарольда чаїлося переконання, що він лишився лохом і завжди ним буде. У його нутрі засіла впевненість, що нового початку не буває. І так

Відгуки про книгу Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: