Гра янгола - Карлос Руїс Сафон

частину труби, але, як тільки потягнув за неї, шмат труби в метр завдовжки відламався й полетів. Я мало не полетів за ним, але встиг ухопитися за металеву скобу, що була вроблена в стіну й підтримувала кільце. Труба, по якій я сподівався залізти на асотею, тепер була поза межами досяжності. Мені залишилися два варіанти: повернутися в коридор, у який через дві хвилини увійдуть Маркос і Кастело, або спуститися вниз, у чорне провалля. Я почув, як двері вдарились об протилежну стіну коридору й став повільно ковзати вниз по трубі, тримаючись за неї, як міг, і обдерши майже всю шкіру з лівої долоні. Мені вдалося спуститися лише на півтора метри, коли я побачив, як силуети двох поліціантів з’явилися на тлі світла, що падало з вікна в чорну яму, у яку я спускався. Першим там з’явилося обличчя Маркоса. Він посміхнувся й запитав, чи я не проти, якщо він вистрелить у мене негайно, без подальших роздивлянь. Кастело з’явився поруч із ним.

– Залишайся тут. А я спущуся на поверх нижче, – наказав Маркос.

Кастело залишився на місці, не спускаючи з мене очей. Я був потрібен їм живим, принаймні на кілька годин. Я почув тупотіння ніг Маркоса, який побіг геть. Через кілька секунд я побачу, як він з’явиться у вікні, що на метр нижче від мене. Я подивився вниз і побачив, що з вікон третього й другого поверху пробивається світло, але вікно четвертого було темне. Я став повільно спускатися, поки відчув, що моя нога стала на наступне кільце. Темне вікно четвертого поверху було переді мною, коридор там був порожній, і було чути, як Маркос гримає у двері. На той час робочий день у швацькій майстерні закінчився, і там не було нікого. Удари у двері припинилися, і я зрозумів, що Маркос спустився на третій поверх. Я подивився вгору й побачив, що Кастело й далі стежить за мною, облизуючись, мов кіт.

– Не падай, бо ми хочемо розважитися, коли тебе зловимо, – сказав він.

Я почув голоси на третьому поверсі й зрозумів, що Маркос домігся, щоб йому відчинили. Не думаючи двічі, я з усієї сили, яку зміг зібрати, ударив усім тілом у вікно четвертого поверху. Я пробився крізь вікно, прикривши собі обличчя та шию рукавами пальта, і впав на купу битого скла. З великими труднощами підвівся й побачив у сутінках, що темна пляма утворилася на моєму лівому лікті. Скляна скалка, гостра, мов кинджал, стриміла з мого тіла трохи вище від ліктя. Я схопив її рукою й щосили смикнув. Відчуття холоду змінилося таким спалахом гострого болю, що я впав навколішки. Стоячи в такій позі, побачив, що Кастело вже спускається по трубі й стежить за мною від того місця, з якого я стрибнув. Перш ніж я встиг вихопити револьвер, він стрибнув у вікно. Я побачив, як його руки вхопилися за раму, й у зворотному рефлексі ударив по рамі розбитого вікна з усієї сили, використавши всю вагу свого тіла. Я почув, як кістки його пальців хруснули із сухим звуком, і Кастело завив від болю. Я вихопив револьвер і націлив його йому в обличчя, але він уже відчував, що його пальці відриваються від рами. На секунду в його очах промайнув жах, і він упав у колодязь під слуховим вікном; його тіло полетіло вниз, зачіпаючись за стіни й залишаючи за собою кривавий слід, добре видимий у тих плямах світла, які просочувалися крізь вікна нижчих поверхів.

Я поплентався коридором в напрямку до дверей. Рана над ліктем болісно пульсувала, і я помітив також кілька глибоких порізів на ногах. Але я йшов, не зупиняючись. По обидва боки коридору я бачив у сутінках кімнати, наповнені швацькими машинками, котушками ниток і столами, на яких лежали сувої тканин. Я дійшов до дверей і поклав руку на ручку. Через десяту частку секунди відчув, що вона обертається під моїми пальцями. Я відпустив її. По той бік був Маркос, він намагався зламати замок дверей. Я відступив на кілька кроків назад. Оглушливий гуркіт струсонув двері, і частина замка вилетіла в хмарі іскор і синього диму. Маркос вирішив розтрощити замок кулями. Я відступив у першу з кімнат, наповнену нерухомими силуетами, яким бракувало рук або ніг. То були манекени з вітрини, прихилені тут один до одного. Я прослизнув між торсами, які блищали в темряві. Пролунав другий постріл. Двері розчахнулися від удару. Світло зі сходового майданчика, жовте й запилюжене, проникло на поверх. Обриси тіла Маркоса виразно проступили на тлі світляної плями. Його важкі кроки заповнили коридор. Я почув, як він зачинив двері, і притиснувся до стіни за манекенами, тримаючи револьвер у тремтячих руках.

– Виходьте, Мартін, – сказав Маркос спокійно, повільно просуваючись уперед. – Я не зроблю вам нічого поганого. Я маю наказ Ґрандеса доставити вас до комісаріату. Ми знайшли того чоловіка, Марласку. Він у всьому признався. Ви чистий. Не зробіть тепер якоїсь дурниці. Виходьте, і ми про все поговоримо в управлінні.

Я побачив, як він проминув двері кімнати, у якій я ховався, і пішов далі.

– Мартін, послухайте мене. Ґрандес уже в дорозі. Ми зможемо все з’ясувати, не ускладнюючи справу.

Я звів бойок револьвера. Кроки Маркоса вповільнилися. Легке човгання підошов по плитах. Він був по той бік стіни. Він чудово знав, що я ховаюся в цій кімнаті й не можу з неї вийти, не зустрівшись із ним. Його силует повільно набув форми в сутінках біля входу. Обриси його обличчя майже зливалися з пітьмою, блиск очей був єдиним знаком його присутності. Він стояв не далі як за чотири метри від мене. Спираючись спиною об стіну, я майже сів на підлогу, зігнувши коліна. Ноги Маркоса наближалися, ледь видимі за ногами манекенів.

– Я знаю, що ви тут, Мартін. Припиніть свої дитячі витівки.

Він зупинився, застигши на місці. Я побачив, як він став навколішки й помацав пальцями кривавий слід, який я залишив по собі. Я уявив собі, як він посміхається.

– У вас витекло багато крові, Мартін. Вам потрібен лікар. Виходьте, і я відведу вас до лікарні.

Я зберігав мовчанку. Маркос зупинився біля стола й узяв у руки блискучий предмет, що лежав між клаптями матерії. То були великі кравецькі ножиці.

– Зараз я почну чикрижити вас, Мартін.

Я почув скреготіння ножиць, якими він, певно, щось різав. Гострий біль простромив мені лікоть, і я закусив губи, щоб не застогнати. Маркос обернув обличчя в той бік, де я був.