ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин

Але йому вже набридло гратися. Та й «план» цей, певно, відслужив своє. Тепер можна було переходити до іншого плану, справжнього, без лапок.

«Торпеда» плавала тут, поруч. Затерплі, закляклі від напруження пальці вже відійшли й рухались нормально у вільних, непромокальних рукавицях.

Він зробив кілька складних рухів руками, потягнув за якісь кульки, що виступали на зап’ястях, плечах і шиї. Холодна вода потекла струменями всередину комбінезона, обпалюючи руки, груди, живіт, а тепле повітря, свистячи і булькаючи біля шиї, почало виходити назовні. Тіло його поволі занурювалось у воду.

Юханнес взявся за ручки «торпеди» і запустив її. Передня частина комбінезона під тиском води раптом розкрилась, як паща кашалота, і «торпеда» витягла з нього голу людину; на ній були тільки плавки, як у справжнього спортсмена-плавця; за нею на шнурі тягся, здувшись зверху пухирем, напівзанурений у воду мішок-рюкзак з якимсь майном.

Скафандр-комбінезон пішов на дно.

Через кілька хвилин Юханнес знову зупинив свого слухняного морського коня і перевів важельок біля рукоятки. Швидко занурюючись і випускаючи струминками пузирі, «торпеда» теж зникла в жовтувато-зеленій глибині. Юханнес з жалем простежив за нею і поплив до берега, насилу тягнучи за собою мішок.

Зайнятий усіма цими маніпуляціями, він тільки тепер побачив моторний човен з червоним прапорцем на носі, що наближався до нього. Один з двох пасажирів човна, стоячи, розглядав плавця в бінокль.

«От і все!» — усміхаючись, подумав Юханнес.

— Хіба ви не знаєте, громадянине, що в нас заборонено запливати так далеко? — сказав по-естонському чоловік у човні, коли плавець опинився біля борту. — Лінія загородки чітко позначена буйками. Прошу сюди!

Юханнес слухняно вхопився за борт.

Через хвилину він витягнув із свого мішка рушник, білизну, костюм, мовчки витерся і вдягнувся.

Човен ішов кудись убік від пляжу.

«От і все! — в думці радіючи, повторював Юханнес. — Завдання полегшується!»

Допит наближався до кінця.

Так, це був надзвичайний випадок, «НВ», надзвичайний навіть для органів державної безпеки.

Фашистський розвідник, захоплений береговою охороною, не тільки не чинив опору, а почав з того, що сам попросив доставити його «куди слід». З його поведінки, та й просто з виразу обличчя, ледь помітної усмішки, від якої вперто піднімались куточки губів, блиску спокійних, глибоко посаджених очей було видно, що він почуває себе щасливим, виконавши, нарешті, свою важку місію, про яку щойно розповів, опинившись у Радянському Союзі. Далеко не такий вигляд мали шпигуни й диверсанти, які раніше побували в цій кімнаті і сиділи на цьому ж стільці.

Майор і два капітани державної безпеки, що провадили допит, з цікавістю вислухали його довгу, докладну розповідь. Це була ціла епопея складної і дуже небезпечної боротьби за виконання дорученого йому завдання. Він говорив сухо, лаконічно про факти й події, а з них створювався образ сміливого, самовідданого антифашиста-підпільника. Усе, що він розповідав, уявлялось принаймні ймовірним. Деякі факти секретного характеру були відомі офіцерам, інші — могли бути перевірені. Але основну мету розвідника — передати відомості про винахід, який мав важливе оборонне значення, можна було оцінити лише після тривалої перевірки і вивчення спеціалістами приставлених ним даних.

Вірити чи не вірити?.. Хіба не може все це виявитись новим, талановито розіграним трюком?

— Чого все-таки ви обрали такий складний шлях — через шпигунську організацію, щоб виконати своє завдання? — спитав майор. — Можна було просто перейти кордон де-небудь і здатися прикордонникам.

— Спочатку я так і думав зробити, — відповів розвідник. — Потім пересвідчився, що це дуже небезпечно. Мене могли схопити свої ж. Або просто вбити. Мета не була б досягнута. Розвідка принаймні гарантує безпеку переходу з одного боку… А потім, уже в школі, я зрозумів, що можу здобути з неї більше користі…

— Тобто…

— Ось про це я й хотів зараз розповісти. План, який я запропонував розвідувальному центрові, стосувався не тільки техніки, як пробратися на територію Радянського Союзу. Я переконав їх, що мені легко вдасться організувати надійну базу на хуторі біля Рингу, в моєї тітки, про яку ви вже знаєте, і переправити туди відразу цілу групу диверсантів і шпигунів. Операція розроблена з усіма деталями. Висадка групи відбудеться після того, як у мене тут усе буде готове.

— Висадка за вашим способом?

— Не зовсім так. Це ще експеримент. Будуть використані тільки «торпеди» для переправки із шхуни на берег, вважається, що вони врятовують від небезпеки бути виявленими локатором. Але це вирішено проробити вночі, в туман і з проникненням у ліс — за старим звичаєм, — звідки я повинен допомогти їм вибратись. За таких умов вони вважають цей спосіб надійним… Таким чином, вам надається можливість узяти всю цю групу і, тим самим, значно послабити їхню розвідку. Якщо, звичайно… ви повірите мені…

— Події самі покажуть, наскільки правдиво те, що ви розповіли, — сказав один з офіцерів.

— Бачте… одна обставина ускладнює це. Уся група прибуде на промисловій шхуні «Ервалла» — тій самій, що привезла й мене. Вона зафрахтована в Стокгольмі для розвідки риби, а насправді обслуговує центр. Як тільки я повідомлю про закінчення підготовки, шхуна вийде у Фінську затоку. Мені наказано перетворитися в рибалку, на парусному човні зустріти її у відкритих водах і перейти на неї. Тут я повинен буду доповісти начальству про свою висадку і про все, що мені вдалося зробити в Естонії. Очевидно, тут відбудеться нарада з представниками центру. Обговорюватимуть мій досвід. Потім я повернуся на берег, щоб першої туманної ночі зустріти десант в уже визначеному місці й вивести групу з лісу. На жаль, у мене не було ніякої змоги відмовитись од цієї безглуздої наради в морі, хоча вона, на мою думку,