Хто ти? - Олександр Павлович Бердник
Ех, мало в мене часу, мало знань, мало можливостей! Якби можна одразу оволодіти і фізикою, і астрономією, і живописом, і естетикою, і політекономією, і астронавтикою, і парапсихологією. Стільки таємниць стукають у мою свідомість.
Наука майбутнього, мабуть, буде вссохоплюючою, синтетичною. Тільки так. Не можна розділяти єдине тіло пізнання: фізик — своє, а митець — своє. Нова наука, наука комуністичного світу, буде терпима, мудра, широка, всевміщаюча, як про це і мріяли творці наукового комунізму. Недарма нині виникає назва такої науки прийдешнього — меґанаука. Тобто велика наука, могутня наука, котра воістину оволодіє магічною всеможливістю. Як багато вона буде вміщати! Як глибоко пізнає людину й космос.
В серці моєму звучать дивні образи, мелодії. Хочеться написати оповідання. Викладу в ньому своє бачення, свої міркування про шляхи пізнання й мистецького творення. Не для друку, для себе, для друзів, котрі збагнуть, відчують… Як би хотілося, щоб прийшла в моє життя та, котра б стала для душі такою ж невіддільного, як бджола для квітки. Тоді мої мрії осяялися б новим, глибоким розумінням.
…Вражаюча подія. І яка співзвучна з моїми роздумами та прагненнями. Вчора був на симпозіумі в кіберцентрі (Роман запропонував мені вхідний квиток-запрошення). Я спочатку хотів відвідати з друзями художню виставку, але потім щось мене штовхнуло: іди! Як добре, що послухався того нечутного голосу інтуїції.
Виступав гість з Папуа, доктор математики Боґоло. Ще молодий чоловік, з леґендарною біографією. Він навчався в Оксфорді, там вразив своїх учителів не лише талантом сприйняття доктрин сучасної науки, а й фейєрверком динамічних, альтернативних ідей. Особливо це стосувалося проблеми формування парадоксального, принципово нового математичного апарату пізнання. Нова математика зветься у нього «математикою повноти, математикою одності, математикою цільності». І ще багато таких же визначень. Коротше, альтернативна математика.
Доктор Боґоло з’явився на кафедрі в конференц-залі при цілковитій тиші. Дивився спокійно, шукав своїми темнющими очищами контакту з аудиторією. Почав дуже просто (говорив російською мовою досить пристойно, майже вільно):
— Друзі, кожен з мислячих учених відзначає, що ми давно вже знаходимося у полоні наївного детермінізму та елементаризму. А цілість природи втікає від нас. Нас заполонює океан псевдоінформації, і породжується той обвал, той потоп числом. Так, числом.
Дозвольте наївне, дитяче запитання: «Що таке число?»
Хто дасть відповідь? Абсолютну, вичерпну, прийнятну для всіх? Навряд, чи знайдеться така людина. Коли ми глибоко осягнемо суть запитання, то відзначимо, що число — це найдревніший забобон людства. Це «епіцикли» Птолемея, це «флоґістон» та «філософський камінь» алхіміків, це магічні формули чаклунів. Але якщо у випадку цих останніх штампів мислі ми були досить рішучі, виганяючи їх із вжитку в мисленні та практичній науці, то щодо числа ми досі перебуваємо в правовірній залежності. Число стало богом, абсолютом сучасного пізнання. Хіба не так?
Ще Піфагор та його послідовники приходили до висновку про центральність одиниці, про її універсальність. Але пізніші аполоґети не збагнули учителя, сприйнявши Одиницю, як перше число нескінченної множинності. Насправді, древні розрізняли математику релятивну, відносну, зовнішню, екзотеричну і математику одності, повноти, цілості, абсолютності, езотеричну математику, тобто втаємничену. Перша математика була прийнятна, корисна для свідомості первісної, прагматичної, повсякденної. Те ж саме стосувалося первісного світовідчування, зафіксованого Птолемеєм та його послідовниками, при якому Сонце «ходить» довкола Землі…
Далі доктор Боґоло наводив ряд спеціальних, суто фахових прикладів, на екрані мерехтіло безліч формул, прикладів, пояснень, але все те мені не по зубах. Я застенографував лише деякі найцікавіші для мене фрагменти доповіді.
«Практично існує лише Одиниця, точніше — одність, повнота, ціле. Можна сказати так: кожне явище, річ, істота, планета, світило, ґалактика — унікальні, виняткові. Одне сонце, одна людина, один атом, одне дерево і так далі… Промовляючи «дві планети», «двоє людей», «три атоми», «сто квіток» тощо, ми вже уніфікуємо унікальність прояву, ми містифікуємо самі себе. Тому що вилаштовуємо у множинний ряд речі та явища глибинно різні. А в своїй свідомості, в своєму пізнанні ми їх уніфікували, спростили до школярської убогості, до примітиву. На перших шаблях поступу, може, це й припустимо, де оперування статистичними комплексами ще дає опосередкований підсумок, але при виході в Меґасвіт або в глибини Мікросвіту ми зустрінемося з такими вражаючими неозначеностями, котрі вимагатимуть не приблизності, а цілковитої точності.
Можна сказати так: реально не існує числа як символу дискретності, розділення, множинності, елементарності. Число — убивця єдності, фантом нашого незнання, нашої релятивності, приблизності у розумінні таємниць природи. Ми породили число, як модель пояснення «очевидностей» довколишнього світу. Відзначаючи «багато» людей, речей, істот, дерев, предметів, явищ, люди неспроможні були одразу знайти для всього побаченого й відчутого взаємозв’язок, принцип цілості й повноти, а отже, почали в свідомості «відділяти» річ від речі, явище від явища, істоту від істоти, світ від світу, компенсуючи таку розірваність псевдоєдністю, тобто злученням докупи роздробленості світу, умовною інтеґрацією. Для юної земної науки цього було достатньо, але тепер, виходячи в космос, ми захлинемось від потоку числового світовідчуття. Наші ЕОМ, навіть наймодерніші комп’ютери, з допомогою яких пробують відтворити таємничі процеси інтелекту, стануть витонченими тюремщиками науки, бо мають в основі дискретну аксіомальність. Ми не зможемо навіть побачити мислячих істот та техніку вищих світів, якщо вони побудовані на принципах цільності. Ми й вони будемо на різних полюсах буття…
Ми зібралися не для того, щоб дискутувати з приводу тих чи інших схоластичних проблем теорії. Я і мої київські колеґи розробляємо конкретні плани для реалізації принципів альтернативної математики. Але така реалізація вимагає нового підходу не лише до теоретичних передумов, а й до найпростіших життєвих явищ, до мислення, футурології, почування, етики, естетики, мистецтва, космогонічних та антропогонічннх моделей. Візьмемо хоча б одну з них, котра тісно пов’язана з проблемою дискретності. На ній побудована вся споруда сучасної квантової механіки та релятивізму. Математика повноти дозволяє підійти до розуміння цільності й одності світу. Про що мовиться? Про те, що вікові уявлення попередників, передані нам, щодо роздрібненості, елементарності, дискретності світу сформували умовну
