Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

вітерцю. На душі було легко, й кудись поділися звичні страхи. Його вірус упродовж останніх десяти годин уже трощив комп’ютерні мережі, знищував сховища пам’яті й центри прийняття рішень, руйнував останні фортеці комп’ютерного опору в цій державі і в Європі, переможно спалював на своєму шляху канали передачі інформації.

Повністю позбавлений будь-яких музичних здібностей, жертва генетичної помилки інженерів фірми «Genesis» мугикав переможний марш, що запам’ятався йому в барі «Євбаз»: «Все вище, і вище, і вище…»

Подумав, що тепер вище за нього немає нікого, крім Бога-комп’ютера: ні начальника (Палій виходив на зв’язок рідко й невідомо де перебував), ні вождя і тирана (про Гайдука взагалі останніми днями нічого не було чутно), ні систем агентурного стеження і тиску (він був вільний у своїй криївці, і ніхто не міг йому заподіяти нічого лихого).

Уважним поглядом Стригун окинув Софійський майдан. Був ще зовсім порожній у таку ранню годину; не видно також і посилених заходів безпеки: нечисленні військові й поліційні патрулі, безлюдні вулиці, недіючі пункти перевірки, розташовані неподалік від будинку НАВБ на Володимирській. Сцена перед стінами Софії, удекорована збільшеними копіями соборних фресок, стояла порожня, хоча снайпери (Стригун знав, де вони були розміщені) вже тримали цей простір світової історії в прицілах своїх гвинтівок. Пам’ятник Богданові Хмельницькому здався Стригунові малим, сірим і зайвим на цьому величезному майдані.

Чекати залишилося зовсім недовго. Стригун зітхнув і неохоче повернувся до своїх комп’ютерів. Йому схотілося поїхати на Труханів острів, де знав потаємні пляжі, оточені верболозом, на яких нікого в такі хвилини не було; порибалити спокійно, час від часу прикладаючись до металевої фляжки з безсмертним народним самогоном; потім покласти золотаві шпроти на чорний хліб і вдихнути гіркуватий аромат диму впереміж із запахом риби; ще й на пальцях залишався стійкий запах риб’ячого жиру.

Понюхав пальці, але не було в них жодного запаху, наче змертвіли. Повернувся до кімнати, де стояли численні комп’ютери, і почав уважно зчитувати показники моніторів. Із задоволенням побачив перші ознаки хвороби, що охоплювала інформаційну систему людства: на Мальдівських островах вийшла з ладу система забезпечення безпеки аеропорту; в Нігерії банкомати відмовились видавати гроші людям, і розлючений натовп почав громити торговельний центр, де стояли ці грошомори; в Польщі вийшла з ладу система соціального забезпечення пенсіонерів й організація «Пенсійна солідарність» заявила протест уряду; в Японії раптово припинив працювати центр попередження цунамі; в Києві в суботу ввечері раптово припинила працювати система постачання і платежів супермаркетів «Фаворит», що викликало нездоровий ажіотаж серед постійних клієнтів мережі.

На гаджеті Стригуна пролунав сигнал таємної лінії. Він почув бадьорий голос Палія:

— Як справи, бригадний генерале? Все готове?

— Повний порядок, пане міністре. Система працює. Вже є перші результати.

— Працює, працює. Сам переконався. Тут відключені ліфти, довелося на сімдесятий поверх пертися пішки. Серце ледве витримало.

— Вибачте, пане міністре.

— Все в порядку. Чекаю на початок. Доповідайте, коли внесуть «Благодатний вогонь».

Це означало — коли снайпери відкриють ураганний вогонь по трибунах.

95

Крейду вирядили в яскраво-оранжевий балахон смертника, надягли ножні й ручні кайдани й, запакувавши в карету швидкої допомоги «Ксеня», повезли о 9:00 AM навпростець через ще порожній майдан трьох соборів до готелю «Трансконтиненталь» — у жалюгідну сплющену копію паризького «Concord Opera Paris», великими зусиллями і хабарами втулену на клаптику землі там, де починалася вулиця Велика Житомирська: вузькість території компенсували висотою готелю, прикрашеного ампірною ліпкою, наче кремовий торт шоколадними вензелями. Зате вийшов чудовий командний пункт поліції, яка з висоти ампірної башти вивчала Михайлівську площу з метою недопущення ворожих різним режимам демонстрацій. Готель колись належав Крейді, гармонійно доповнюючи тюремний простір чорного «дирижабля» ГЕПРУ: Крейда з сумом зітхнув, згадавши благословенні часи гетьманського режиму.

На спостережному балкончику Крейда опинився разом із групою високопоставлених чинів поліції й органів безпеки, які з великим зацікавленням дивилися на легендарного маршала-в’язня, перед котрим на окремому столику поставили миски з галушками і варениками. Деякі навіть підходили до Івана Оврамовича і, відчуваючи певну душевну і службову спорідненість із колишнім Генеральним прокуратором, віталися з ним, а один нагадав йому, що працював колись під його началом у «дирижаблі» — чорному неіснуючому будинку ГЕПРУ, на місці якого мав збиратися святковий натовп християн. До послуг Крейди, якого охорона звільнила від ручних кайданів, був наданий потужний прилад денного бачення — щоб в усіх деталях міг розгледіти історичне свято.

Ліворуч від готелю «Трансконтиненталь», на місці колишнього Міністерства закордонних справ, здіймалася модерна споруда нового, щойно освяченого собору Воскресіння Христа: п’ятикупольна монументальна будівля в суворому добароковому стилі старокиївської архітектури ХІ-ХІІІ століть із напівсферними золотими банями, блакитними підбанниками й сліпучо-білими кріпосними стінами, закругленими луками і склепіннями. На стіні над центральним входом — велика мозаїка, де золотий, червоний, синій і зелений кольори творили барвисте зображення покровителів України — святого Андрія Первозванного, святого Архистратига Михайла, святого Георгія Переможця і святого князя Аскольда, над якими розпростер у благословенні свої руки Ісус Христос.

Всі об’єми собору були промальовані золотими і блакитними вертикалями, завдяки чому здавалося, що споруда висить у небі. Білі стіни були зведені зі спеціального надміцного скла, і під час вечірньої служби собор світився зсередини святково і таємничо у сутінках. Цей собор стояв урівень із Михайлівським Золотоверхим, бо здіймався з високих мурів Християнської Академії, виразно відрізняючись від своїх старших побратимів модерними рисами нової архітектури XXI століття, зберігаючи водночас тяглість історичної традиції.

Крейда, забувши на мить про своє вбрання смертника, замилувався собором Воскресіння Христа, завдяки якому величезний майдан, що починався від Володимирської вулиці і, розширюючись, ішов до самих схилів Дніпра, став завершеним, поєднавши старовинну землю з новою історією.

«І все ж, шкода будівлі ГЕПРУ» — ще раз із сумом подумав він. І в цю ж мить здригнувся від страху, бо чиїсь руки надягли йому на голову солом’яний бриль. Подумав, що так починається підготовка до страти на електричному стільці — на голову кладуть пласку залізну беретку.