Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

Вдумайтесь у це знамення, брати і сестри! Прозрійте, молю вас!

Ізидор зробив паузу. Відчув зростаючий біль у животі — наче прокотилася спазматична хвиля. Від хвилювання чи з'їв уранці щось недобре? Невже це від ряжанки і полуниць? Пополотнів, подумавши, що з вершин торжества може впасти в багно приниження. Але неприродна тиша глибокої задуми, що охопила натовп, спонукала його подолати біль і раптову слабкість.

— У світі існувала єрусалимська Християнська церква і церква Русі — задовго до заснування Константинопольської церкви. Наш народ одним із перших у Європі отримав істину і одкровення Христове. Недаремно Київ став Єрусалимом святої Русі.

Пригадаймо собі, що Київ, Русь-Україна були хрещені тоді, коли церква наша ще була неподільна, коли християнство ще не зазнало трагедії розколу, розбрату — і ми завжди пам’ятали про це, завжди мріяли про відновлення нашої духовної єдності. І сьогодні, через тисячу тридцять років після блукань і взаємних помилок, Господь Бог подарував нам прозріння і навернув нас на шлях єдності з нашими братами во Христі.

Від імені православної Церкви я прошу наших братів простити нам наші помилки і гріхи, так, як ми прощаємо їм їхні.

Ізидор став на коліна й похилив голову в глибокій задумі. Потім повільно піднявся, спираючись на патерицю.

Гайдук згадав, як важко створювався справжній сценарій свята: треба було не тільки зберегти таємницю (бо для розробки фальшивого сценарію, сценарію-приманки, також була скликана група релігійних і державних чиновників, робота якої була оточена суворою таємницею), але і узгодити всі деталі церемонії з патріархом Ізидором та представником Папи кардиналом Монті. Технічно-безпековий бік справи забезпечував Антон Зігель.

— Брати і сестри, — продовжував Ізидор, — маю для вас благу вість. Як щойно мене поінформувало військове керівництво, в південних степах нашої улюбленої Батьківщини одержано рішучу перемогу над підступним ворогом — хмарою бойової, керованої здаля сарани, посланої сином Сатани — шейхом Омаром. Мир прийшов на нашу землю, і приніс його нам Ісус Христос.

Вигуки радості тисяч людей, що зачаровано дивилися на штучні сонця, які золотом виблискували над древньою землею, посилили репродуктори; на великих екранах, розставлених по периметру площі й в усіх людних місцях Києва, досвідчені TV-режисери вихопили щасливі обличчя тих, хто прийшов на це свято. Разом з українськими в студії на Сирці працювали професіонали ватиканського телебачення, які миттєво відбирали хвилюючі картинки: старенька бабуся у вишиваній блузці, народжена на початку століття, плаче від радості, бо пережила три війни і Велику Темряву; вона плаче не від свята Возз’єднання, а від того, що жива, що бачить сонце, послане Богом, і що її внук повернеться з Півдня, де закінчилися бої; малий білявий дворічний опецьок — наче жива реклама дитячих вітамінних сумішей — сміється, мружачи світлі очі; черниця з Нігерії хреститься ледь помітно, і очі її повні сліз; молоді японці — хлопець і дівчина — цілуються, сповнені щастя. Ці та інші картинки летять по всьому світу — туди, де півтора мільярда глядачів дивляться програму з Києва. Мало хто знає, що час церемонії Возз’єднання перенесли на дві години пізніше не з міркувань безпеки, а на вимогу телекомпаній — щоб рано-вранці це диво побачили на американському континенті.

Гайдук спостерігає за іншим екраном — не першого каналу і Ватиканського TV, а за планшетом, який тримає перед ним його охоронець: Троянко розповідає про закінчення битви під Святодухівкою. Показує, як палають під залпами вогнеметів чорні гори сарани: дим здійнявся високо над степом, так, що сонця не видно. «Ящірки», оточивши Махновське море, спалюють залишки сарани, пробивають проходи в завалах обгорілих тварюк, знищуючи навколо себе все, що ворушиться, не залишаючи нічого живого. Потім оператори армійського телебачення перемикають свої камери на інші об’єкти: показують колону, що розтяглася по степу, оточена вершниками в камуфляжних халатах і зелених чалмах: це яничари Селім-хана женуть в ясир, в кримські степи мусульман — переважно новонавернених українців і росіян, — хльостають їх по плечах гарапниками, і кожен такий удар означає Гайдукову поразку. Знає, які пісні-прокляття складуть про нього нові кримські невільники.

Наче крізь сон Гайдук почув голос Папи Климента, який мовив по-італійськи, по-англійськи та по-словацьки:

— Перед тим як приїхати сюди, я побував у Криму, в каменоломнях Інкермана, де майже дві тисячі років тому був ув’язнений і помер четвертий Папа Римський, мій тезка Климент Перший, засланий на каторгу з Рима. Це він знайшов сліди апостола Андрія Первозваного в Криму. Климент не тільки хрестив у Криму тих, хто працював поряд із ним, але і знайшов джерело води. Тієї Святої води, без якої неможливе ні тілесне, ні духовне життя.

Це вода від Бога, бо саме Бог є Життям і джерелом життя. Недаремно Бог подарував нам перемогу над ворогами християнства саме в цей день, коли ми укладаємо Акт Возз’єднання.

Я благаю Ісуса Христа простити гріхи наші, що скоїли ми супроти братів наших на Сході, і прощаю їм їхні гріхи. Благослови, Господь, цю землю і цих людей, спаси нас грішних і помилуй. Переконаний, що саме з Києва об’єднане християнство починає новий етап своєї історії. Сьогодні ми з вами стали сильнішими і мудрішими, бо ми повернулися до першоджерел християнства — до Сина Божого Христа, апостолів Петра, Павла, Андрія, до їхнього вчення любові та милосердя…

Знову, як тоді в Римі, коли врятував він свою колишню кохану Катарину Прокопчакову, Папа відчув нестерпну київську спеку, неспокій, бо чув уранці постріли, й піт знову заливав йому обличчя, і він подумав, як жахливо виглядає на екранах усього світу. Пригадав сусіда, старого м’ясника Швайгера, який постійно витирав рушником лискучу від поту червону пику, — а рушник завжди був заяложений — і Климентові XV схотілося мати такий самий рушник тут, у Києві. Й він пошкодував, що не послухав поради свого лікаря — побризкати обличчя спеціальним препаратом, що блокує дію потових залоз.

Він не знав, що згодом коментатори оголосять, що під час