Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

Стригун кинув погляд на монітор, де карбувалася кольорова картинка, побачена очима «ящірки», електронний погляд якої проникав крізь стіни: спочатку виникла постать жінки з піднятими в молитві руками. Синій хітон, пурпуровий плащ із золотими складками, вузько поставлені очі, що не зводили суворого погляду зі Стригуна. Йому стало не по собі. Потім картинка, побачена «ящіркою», поповзла донизу, панорамно пройшлася по внутрішньому простору, торкнувшись на мить золоченого іконостасу й зупинившись перед вівтарем.

Зал собору був порожній. Хоч скільки погляд «ящірки» нишпорив по будівлі собору, жодної людини в ньому виявлено не було.

Дві гармати PPW (pulse-power weapons), які генерували електромагнітні пульсові удари, були заздалегідь установлені Зігелем неподалік від Софійського і Михайлівського майданів. Почувши наказ Зігеля, оператор гармати навів її на сіру «ящірку» і «причепив» об’єкт до автоматичної системи наведення. «Ящірка» якраз повільно повзла вгору по дзвіниці й нарешті зупинилася на четвертому ярусі під золотим куполом, зайнявши горизонтальне положення, готуючись до вирішального стрибка на Собор.

— Готовий, — сказав оператор.

— Вогонь! — поквапливо скомандував Зігель, бо знав, що в резерві заколотників — ще дві «ящірки»: якщо не зупинити першу, наслідки будуть катастрофічні.

Оператор натиснув кнопку пуску імпульсів гармати PPW.

Стригун зрозумів, що потрапив у пастку. Йому підсунули фальшивий сценарій свята. Його злякав погляд мозаїчної Богоматері, й він відкинув думку про руйнування собору. Моментально прийняв нове рішення: відправити «ящірку» на штурм нового собору Воскресіння Христа; учасники свята Возз’єднання могли бути тільки там на молебні. Одночасно «ящірка» знищить на своєму шляху військово-поліцейські кордони і кілька тисяч людей, що зібралися над Дніпром. Ніякого Возз’єднання сьогодні не буде. Цього не дозволить він — бригадний генерал Стригун.

Він набрав на клавіатурі новий код програми, закладеної в мозку цієї сталевої істоти, невразливої до вогню і ракетно-гарматних пострілів і тому непереможної. Але з «ящіркою» сталося щось непередбачуване: не слухаючись наказів Стригуна, вона, наче впавши в кому, перестала передавати інформацію та відповідати на запити Стригунового комп’ютера й через три хвилини важко полетіла з висоти четвертого ярусу вниз, вдарившись у мур і, проломивши його та розтрощивши трибуну для почесних гостей, мертвим брухтом застрягла посеред потрощеної цегли — удар, наче землетрус, прокотився сусідніми будівлями, й на верхньому поверсі дому на Рильському провулку попадали монітори зі столу, за яким сидів Стригун.

Доступ до двох запасних «ящірок» був заблокований. Стригун спустився поверхом нижче, але майора Шпака там уже не було.

Він повільно зірвав із себе генеральські погони, кинув їх у засмічений хакерами куток, де лежали бляшанки з-під пива, сигаретні недопалки й порожні мисочки з прозорого пластика. Шпак любив носити в них японські сніданки.

Стригун дістав із холодильника пляшку горілки «Козацька» й із насолодою засмоктав це крижане пійло. Нічого кращого не пив у своєму житті. Через кілька хвилин почув стукіт у двері, потім — удари важким предметом, від чого міцні металеві двері почали тріщати, наче алебастрові.

З лівої внутрішньої кишені генеральського камуфляжа Стригун дістав маленьку флешку, зняв ковпачок і загострений кінець флешки зі спокійною байдужою силою вбив собі в передпліччя, нижче ліктьової ямки, де тонка шкіра, навіть не почувши болю.

Свято за справжнім, а не фальшивим, підсунутим Палієві й Стригуну сценарієм, розпочалося на дві години пізніше, в полудень, рівно о 12-й годині. До цього часу з Софійського майдану були прибрані трупи тих, хто випадково загинув під час атаки «ящірки», пролом у стіні, де лежала мертва «ящірка», закрили високими щитами, перед якими встигли спорудити нову трибуну для почесних гостей.

Але, згідно з реальним сценарієм свята, не Софійський майдан став спочатку центром урочистих подій того дня, а площа перед Михайлівським Золотоверхим та собором Воскресіння Христа. Об 11:00 AM, вже після того, як небезпеку було усунуто, були відкриті КП на Майдані Незалежності, Європейській площі та з боку Володимирської і Великої Житомирської вулиць — і натовпи гостей і паломників почали швидко наповнювати наддніпровський простір трьох старовинних градів — Володимира, Ярослава та Ізяслава-Святополка.

Об 11:50 AM на спеціальній трибуні, розміщеній біля пам’ятника княгині Ользі, з’явився Гайдук і члени КОПОР-РАМ — всі у світлих цивільних костюмах, зосереджені й спокійні, наче півтори години тому нічого не сталося. Інформація про події біля Софії була оприлюднена лише пізно ввечері і представлена, як незначний інцидент.

Трьохсоттисячний натовп вірян, що з'їхалися з усіх кінців світу (кожен мав спеціальну перепустку з чипом, в якому містилися детальні персональні дані включно зі складом ДНК), розмістився на великій площі між трьома соборами та прилеглими вулицями, спрямувавши свої погляди на Схід, у бік Дніпра. Ніхто не знав, як розгортатиметься свято, знали лише, що воно буде коротким і триватиме від 12:00 до 1:30 РМ.

О 12-й годині зазвучали куранти Михайлівського Золотоверхого собору й оператори систем безпеки увімкнули електронний захист зони свята: тут не працював мобільний зв’язок, персональні гаджети, неможливим був запуск жодної самонавідної ракети чи постріл снайпера — за цим стежили сотні маленьких розвідувальних дронів, піднятих у повітря, і десять тисяч агентів внутрішньої безпеки, поліції та військ спеціального призначення АТП (антитерористичних підрозділів) «Пантера». Ще ніколи в своїй історії Київ не бачив таких безпрецедентних заходів безпеки.

Здійнявши руки, патріарх Ізидор, вознесений над величезним натовпом, сказав — і голос його, посилений потужними репродукторами, лунав із неба, западаючи в душі тих, хто стояв на київській землі. Патріарх говорив по-українськи та по-англійськи:

— Брати і сестри во Христі! Надійшов день нашого свята, день повернення до наших джерел — до древньої неподільної церкви — єдиного тіла Христового.

Дві тисячі тридцять років тому на гори ці над Дніпром зійшов апостол Андрій Первозваний, учень Христа і рідний брат апостола Петра. Він приніс сюди, на землю київську, спасительське слово святої Євангелії.