Хранителі - Дін Кунц

Ретривера цілком влаштовувало спостереження за місцевою фауною. Полохливі олені часто спускалися чи піднімалися своїми стежками. Єнотів також вистачало, і за ними було весело спостерігати. Хоч дехто з них поводився досить приязно, Ейнштейн знав, що вони можуть розізлитися, якщо їх випадково наполохати, тому волів триматися від них подалі.

Під час однієї з таких прогулянок ретривер засмутився, дізнавшись, що білки, до яких можна було спокійно підходити, боялися його. Вони завмирали від жаху, ошаліло витріщаючись на нього, і Ейнштейн навіть бачив, як билися їхні сердечка. Одного вечора він запитав Трейвіса: «ЧОМУ БІЛКИ БОЯТЬСЯ»?

— Інстинкт, — пояснював Трейвіс. — Ти собака, а вони інстинктивно відчувають, що собаки можуть напасти і вбити.

«НЕ Я».

— Ти — ні, — погодився Трейвіс, чухаючи пса. — Ти їх не скривдиш. Але ж білки не знають, що ти інший, еге ж? Для них ти виглядаєш і пахнеш як собака, тому вони й бояться тебе.

«МЕНІ ПОДОБАЮТЬСЯ БІЛКИ».

— Знаю. На жаль, вони не настільки розумні, щоб зрозуміти це.

Після цього Ейнштейн тримався від білок подалі, щоб не лякати їх. Часто, проходячи повз, він відвертав голову, вдаючи, що не бачить їх.

Цього особливого дня білки, олені, птахи, єноти й інші представники лісової фауни мало цікавили пса і Трейвіса. Їхню увагу не привертав навіть вигляд Тихого океану. Сьогодні вони прогулювалися лише для того, щоб згаяти час і відволіктися від думок про Нору.

Трейвіс постійно поглядав на годинник і спеціально обрав такий круговий маршрут, щоби бути вдома о першій годині дня, коли Нора повинна вже повернутися.

Було двадцять перше жовтня — минуло вже вісім тижнів після того, як Трейвіс із Норою роздобули у Сан-Франциско нові документи. Добре подумавши, вони вирішили поїхати на південь, щоб суттєво скоротити відстань, яку повинен був подолати Аутсайдер, наздоганяючи Ейнштейна. Все одно — на їхню думку — він знайде їх, щоб розправитись з Ейнштейном, тому краще для них буде прискорити цей процес, щоб чимшвидше вбити чудовисько, а не зволікати.

З іншого боку, Трейвіс і Нора не ризикнули їхати занадто далеко на південь, до Санта-Барбари, бо Аутсайдер міг пройти цю відстань швидше, ніж минулого літа з округу Оріндж. Не можна бути впевненим, що він проходитиме лише по п’ять-шість кілометрів на день. Якщо цього разу він рухатиметься швидше, то заскочить їх зненацька. Біґ Сур здавався ідеальним місцем, бо тут жило мало людей, а до Санта-Барбари було триста кілометрів. Якщо Аутсайдер напав на слід Ейнштейна і повільно йде по ньому, то з’явиться тут не раніше, ніж через п’ять місяців. Якщо він прискориться, йдучи також і відкритими полями та пагорбами, то все одно досягне Біґ Сура не раніше другого тижня листопада.

Той день наближався, але Трейвіс радів, що зробив усі необхідні приготування, тому майже з нетерпінням чекав приходу Аутсайдера. Втім, Ейнштейн усе ще стверджував, що не відчуває наближення свого ворога. Вочевидь, у них було багато часу, щоб випробувати своє терпіння.

О дванадцятій п’ятдесят Трейвіс з Ейнштейном обколували заплановані пагорби й каньйони і повернулись до свого нового житла. Вони мешкали у двоповерховому будинку зі стінами з мореного дерева, дахом із кедрового тесу і двома масивними кам’яними пічними бовдурами на південній і північній сторонах. На захід і схід виходили вікна, з яких прекрасні лісові схили виднілися як на долоні.

Оскільки тут ніколи не було снігів, дах мав зовсім невеликий скіс і по ньому можна було ходити. Тут Трейвіс обладнав одну з перших оборонних споруд. Виходячи з лісу, він глянув угору. На даху він змайстрував якусь подобу трапів із дерев’яних брусків, якими можна було безпечно пересуватися. Якщо Аутсайдер підкрадеться до будинку вночі, то не зможе проникнути крізь вікно внизу, оскільки після заходу сонця Трейвіс зачиняв саморобні віконниці зсередини. Ті віконниці могли зупинити будь-якого потенційного злодія (хіба що крім маніяка з сокирою). В такому разі Аутсайдер, найімовірніше, полізе на дах над тим чи іншим ґанком, щоби потрапити в дім через вікна на другому поверсі, які теж обладнано віконницями. В цей час, отримавши попередження від інфрачервоної сигналізації, встановленої навколо будинку три тижні тому, Трейвіс вибереться на дах через люк на горищі. Там, скориставшись трапом, він прокрадеться на край даху і з безпечного місця відкриє вогонь по Аутсайдеру.

За двадцять метрів на схід від будинку, майже притулившись до лісу, стояв іржавого кольору сарайчик. На їхній ділянці не було орної землі, тому, вочевидь, перший власник збудував сарайчик для того, щоб тримати там пару коней і курей. Трейвісу й Норі він слугував гаражем, оскільки ґрунтова дорога, що з’єднувала їхню ділянку із шосе, повертала повз будинок якраз до дверей сараю.

Трейвіс припускав, що коли з’явиться Аутсайдер, він спершу якийсь час спостерігатиме за будинком з лісу, а потім — ховаючись за сараєм. Він навіть може влаштувати засідку всередині сараю, чекаючи, поки хтось прийде за пікапом «додж» чи «тойотою». Тому Трейвіс приготував у сараї кілька сюрпризів.

Їхні найближчі сусіди, яких Нора і Трейвіс бачили всього один раз, жили за 500 метрів на північ. Їхній будинок закривали дерева та чапаралі. Шосе проходило ближче, але вночі, коли Трейвіс очікував на прибуття Аутсайдера, машин там було обмаль. Якщо під час сутички буде багато стрілянини, то луна від пострілів рознесеться лісом і голими пагорбами, тому сусідам чи автомобілістам у цьому малонаселеному регіоні буде важко визначити, звідки лунають постріли. Через те бажано вбити чудовисько і закопати, поки не позбігаються перші роззяви.

Проте зараз Трейвіс більше переживав за Нору, ніж за Аутсайдера. Він піднявся сходами на задній ґанок, відкрутив подвійний замок і в супроводі Ейнштейна ввійшов у будинок. Там була кухня — достатньо простора, щоб у ній можна було їсти, але водночас і затишна: дубові