Діаболік - С. Дж. Кінкейд

Це все, що я могла зробити, аби не посміхнутися.

Я відчула на собі чийсь важкий погляд і повернулася, щоб зустрітися очима з Вельмишановною Пані Ситною. Вона поманила мене пальцем.

Хвилину я вагалася, питаючи себе, чого їй іще від мене треба, але потім пройшла через натовп, схиливши голову, як зневажена, принижена коханка. Нарешті я підійшла до підніжжя трону й приклала її долоні до своїх щік.

Вона забрала руки з моїх долонь і погладила моє волосся, огортаючи мене солодким ароматом парфумів.

— Молодець, моя люба. Ти виглядаєш як покинута коханка, — вона уважно роздивилася мене. — Так багато почуттів на обличчі Діаболіка! Яке дивне видовище.

Я не знала, що відповісти на це.

— Я рада, що вам сподобалася моя гра.

— Твоя гра. Так, — вона видавила посмішку. Очі Сигни дивилися занадто пильно й проникливо на її ідеально гладкому обличчі в обрамленні каштанового волосся. — Знаєш, про що я розмірковую відтоді, як дізналася правду про тебе?

Я насторожено підняла очі.

— Про що?

— Про твого Церемоніймейстера Етикету.

Моє серце зупинилося.

— О, так, — промовила Сигна, побачивши, як кров відлила від мого обличчя, — Церемоніймейстер Етикету, яка ховається на твоїй віллі, виглядає по справжньому молодою і так несхожа на Сутеру ну Імпірінс, яка мешкала в Хризантеміумі кілька десятиліть тому. Про що вона тільки думала, погоджуючись на участь у державній зраді й видаючи Діаболіка за Спадкоємицю Сенатора?

Я зціпила зуби, моє серце шалено калатало.

— Вона не має жодного уявлення про те, хто я така. Вона ніколи не бачила мене до того часу, як наважилася прилетіти сюди, щоб утішити мене.

— Невже? Але ти сама казала, що вона навчала тебе етикету.

Моє серце впало. Так, саме це я сказала.

— Твій Церемоніймейстер Етикету — учасник злочину. Хоча Тайрус і виторгував помилування для тебе, я вкрай обурена, що якийсь Ексцес втручається в імперські справи. Думаю, її слід заарештувати...

Я міцно вчепилася в підлокітники її трону і схилилася над нею. Але мені дуже хотілося вхопити її за горло.

— Не смійте наближатися до неї!

Сигна навіть не здригнулася.

— Ах, ось тепер у тобі прокинувся Діаболік, — вона махнула рукою, ніби подавши комусь сигнал відступити — без сумніву, кілька її найманих працівників побачили мої дії і готові були прийти їй на допомогу. Я навіть не подивилася в їхній бік.

Сигна спокійно відкинула одну мою руку, а потім другу. Я не опиралася. Я розуміла, що краще не завдавати їй фізичної шкоди тут і зараз.

— Значить, — тихо протягнула вона, — Сайдонія Імпірінс жива. Я підозрювала це.

Мене обпалила злість. Я хотіла її вбити. Але ще був не час. Ми — у всіх на очах. Вона була готова до цього, була готова до порятунку, якщо я занадто бурно відреагую. Я відступила на крок, потім зробила ще крок назад.

— О, не бійся, — жартівливо промовила Сигна, побачивши жах на моєму обличчі, — вона в безпеці. Поки що.

Я відвернулася від неї, зробивши глибокий вдих, але повітря раптом здалося спертим і розрядженим.

Вона встала й підійшла до мене ззаду. Її тонка рука стисла моє плече, і Сигна видихнула мені у вухо:

— Але, Діаболік, ти ж розумієш, що коли це все закінчиться, прийде час пожинати плоди своїх дій. Якщо Тайрус любить тебе, хіба він допустить, щоб Сайдонія Імпірінс залишилася в живих і повернула собі свій статус? Безумовно, він розуміє, що Вельмишановне Панство не дозволить вам обом уникнути покарання.

— Тайрус щось придумає. В іншому випадку я бачу лише один вихід, — упевнено відповіла я.

— Звичайно. Але чи дозволить він тобі померти? Як ти гадаєш? Якщо він піде на це, то, врешті-решт, він не так уже й сильно любить тебе. Знову ж таки, я завжди вважала, що любов — це найбільш швидкоплинна річ у Всесвіті. Вона проривається, спопеляє, а потім просто вигорає...

Я обернулася до неї, але Сигна дивилася на танцпол. Я простежила за її поглядом і зрозуміла, що вона дивиться на свого сина, Рандевальда фон Домітріана — того, проти кого готувала змову.

— Любов зраджує, Немезідо дан Імпірінс, і якщо ти розумна, ти ніколи не забудеш про це.

Елантра Пасус не була милостивою у своєму тріумфі. Упродовж наступних шалених днів вона не втрачала жодного шансу, щоб поглянути на мене з викликом, коли походжала повз мене під руку з Тайрусом. Я грала роль присоромленої й покинутої коханки, опускала очі й уважно вивчала свої руки.

Вдавати із себе вбиту горем було не важко. Я почувалася так відтоді, як Сигна дізналася правду про Сайдонію. Я відправила Служницю до Тайруса, щоб повідомити йому про нашу розмову, але він, схоже, не поділяв моєї тривоги.

Найближчим часом бабуся перестане становити загрозу, — написав він у відповідь на маленькому шматочку паперу. — Дотримуйся плану і нічого не бійся.

Але я боялася. Я смертельно боялася за Сайдонію. Мене лякав той