Хранителі - Дін Кунц
Тутешня публіка дивувала Нору. На вулиці й у стриптиз-барах можна було знайти будь-кого: азіатів, латиносів, білих, чорношкірих і навіть індусів, котрі змішалися у п’яному чаді. Здавалося, що міжрасова гармонія була позитивним побічним ефектом у цьому царстві гріха. Навколо тинялися типи у шкіряних куртках і джинсах. У Нориній уяві бандюги саме так і мали виглядати. Але там траплялись і чоловіки у ділових костюмах, прилизані студентики, якісь ковбої і пристойні серфери, як у старих фільмах з Аннетт Фунічелло. Волоцюги сиділи на тротуарах або підпирали стіни. Тут було багато старих алкоголіків у геть зношеному лахмітті, проте навіть пристойно вдягнуті люди мали такий дивний блиск в очах, що хотілося триматися від них подалі. Але загалом тутешнє населення майже не відрізнялося від звичайних поважних громадян із пристойних кварталів. Це вразило Нору.
На вулицях і в барах із чоловіками було мало жінок. Точніше, вони були, але виглядали ще розпуснішими, ніж голі танцівниці. Здавалося, що майже всі вони — повії.
У стриптиз-барі під назвою «Гот тіпс», куди відвідувачів запрошувала вивіска, продубльована іспанською й англійською мовами, рок-музика була такою гучною, що у Нори розболілася голова. На столах танцювали шість дівчат із прекрасними тілами. На них були лише туфлі-шпильки і пляжні трусики з блискітками. Вони звивалися і похитували грудьми перед спітнілими обличчями відвідувачів, які або заворожено дивилися на них, або з улюлюканням плескали в долоні. Не менш симпатичні офіціантки теж були голі по пояс.
Поки Трейвіс говорив із барменом іспанською, Нора помітила, що деякі відвідувачі кидають на неї оцінювальні погляди. Вона аж здригнулася і так міцно вхопила Трейвіса за руку, що той її навіть обценьками не відірвав би.
Від смороду прокислого пива та віскі й запаху людських тіл, змішаного із ароматами дешевих парфумів та цигаркового диму, у барі стояло важке повітря, як у лазні, хоч і не настільки корисне.
Нора зціпила зуби: «Що б не трапилось, але мене не знудить і я не зганьблюся. Цього ніколи не буде».
Після кількахвилинних перемовин Трейвіс дав бармену пару двадцяток, і його відправили у дальній куток бару, де тип завбільшки як Шварценеґґер охороняв двері, які закривала густо розцяцькована бісером занавіска. Здоровило з кам’яним обличчям і сірими, прозорими, наче скло, очима був одягнутий у чорні шкіряні штани та білу футболку, а його руки нагадували стовбури дерев. Трейвіс звернувся до нього іспанською і дав дві двадцятки.
Надокучливий шум музики переріс у ревіння. Жінка біля мікрофона промовила:
— Добре, хлопчики, якщо вам подобається наше шоу, напихайте їхні дірки.
Нора злякано смикнулася. Коли музика знову заграла, вона побачила, що означало це грубе оголошення: клієнтам пропонувалося запихати п’яти- і десятидоларові купюри танцівницям у трусики.
Здоровань у шкіряних штанях підвівся і провів Трейвіса з Норою за бісеровану занавіску. Вони опинилися у кімнаті 3 метри завширшки і 5–6 метрів завдовжки. Там шестеро таких же дівчат на шпильках і в пляжних трусиках готувалися підмінити танцівниць. Вони фарбувалися біля дзеркал, наносили помаду на губи або просто базікали. Нора помітила, що вони такі ж симпатичні, як і дівчата в залі. У декотрих з них були жорсткі обличчя, хоч і миловидні, а інші виглядали цілком безвинно, наче вчительки. Саме таких чоловіки називають «апетитними».
Здоровило вів Трейвіса — Нора йшла, тримаючи чоловіка за руку, — через роздягальню до дверей в іншому кінці кімнати. Одна з танцівниць — шикарна блондинка — поклала Норі руку на плече і якийсь час ішла поряд.
— Ти новенька, сонце?
— Я? Боже, ні, я тут не працюю.
У блондинки були такі великі груди, що Нора почувалася дитиною.
Танцівниця сказала:
— А в тебе непогане причандалля, сонечко.
— Ні, ні, — спромоглася пропищати Нора.
— А моє тобі подобається? — запитала блондинка.
— О, так, ви дуже гарні, — сказала Нора.
Трейвіс звернувся до блондинки:
— Зав’язуй, сестричко. Пані не по цих справах.
Блондинка солодко посміхнулася.
— Якщо вона спробує, можливо, їй сподобається.
Вони вийшли з роздягальні й опинились у вузькому і захаращеному коридорі з поганим освітленням. Аж там Нора усвідомила, що до неї чіплялася жінка з пропозицією переспати!
Вона не знала, сміятися їй чи блювати. Напевне, і се, і те.
Здоровило привів їх до кабінету в задній частині будівлі й залишив там, сказавши:
— Пан Ван Дайн буде з хвилини на хвилину.
В кабінеті все було у сірих тонах: стіни, металеві крісла, добряче побитий часом стіл і сейф. До того ж — абсолютно голі стіни: ні картин, ні календарів. Те саме стосувалося і столу: ні ручки, ні блокнота, ні паперів. Здавалося, що тут рідко хто буває.
Нора і Трейвіс сіли на металеві крісла перед столом.
Вони досі чули музику з бару, але вона вже хоч не глушила. Перевівши подих, Нора сказала:
— Звідки вони?
— Хто?
— Всі ці гарні довгоногі дівчата з ідеальними грудьми і тугими маленькими дупцями, які хочуть… цим займатися. Звідки їх стільки набралося?
— Поблизу Модесто є племінна ферма, — промовив Трейвіс.
Нора витріщилася на нього.
Він розсміявся
