Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак
— Благаю, сеньйоре, даю десять мільйонів глобо, тільки звільніть, — прошепотів Вінсент. Представник ісламської молоді затопив йому кулаком у лице, роз’юшивши в кров сопатку, й, трохи послабивши зашморг, викинув Вінсента з автомобіля й потягнув до «черепахи».
— Ласкаво просимо на Батьківщину, — сказав майор Блідий, який стояв біля люка десантної машини, й щосили ударив Вінсента ногою по яйцях. Через кілька хвилин учасники операції були на борту «черепахи». В палаці залишився мертвий Антоніо, вбитий охоронцем Крейди, що несподівано вихопився з підвалу, звідки його не чекали.
«Черепаха» піднялася вгору над палацом Крейди і взяла курс на північ — на фрегат «Богдан Хмельницький».
Міністерство закордонних справ України-Руси не прийняло ноти протесту Сицилії у зв’язку з порушенням її суверенітету, викраденням і вбивством громадян цієї незалежної держави, пояснивши, що Сицилія, по-перше, ігнорувала численні звернення України-Руси про видачу міжнародного особливо небезпечного злочинця, терориста і наркобарона Крейди, а по-друге, десантна «черепаха», бортовий номер 057, випадково перетнула повітряний кордон Сицилії під час навчань із відпрацювання елементів рятувальної операції на морі й не має жодного стосунку до інциденту в палаці Крейди, який свідчить про мафіозні розборки бандитських угруповань.
Після посадки «черепахи» на корабель Вінсента вивели на кормову палубу, де він побачив Джорджа, який саме скидав маску з полілату: як і тоді, коли вони зустрілись на даху готелю «Rezidenza Paolo VI», Вінсент, упізнавши Безпалого, зрозумів усю марноту своїх ілюзій і стрімголов кинувся до борту і зник, повторивши траєкторію своєї жертви, Джованни Россі, впавши в прозору морську воду, насичену живим сонячним світлом. Якийсь матрос хотів було кинути Вінсенту рятувальний жилет, але Блідий заперечливо помахав рукою, мовляв, не треба розкидатися державним майном, тим більше що тіла ніде не було видно: могутній гідравлічний струмінь засмоктав знерухомленого ручними кайданами Вінсента під гвинти «Богдана Хмельницького», залишивши швидкоплинний червоний слід на збуруненій воді, що тяглася за фрегатом.
Найбільше за все Джордж шкодував, що, як і завжди, виявився безнадійним телепнем і не здогадався сам скинути Вінсента з борту, не чекаючи казенного правосуддя. Від цієї думки йому стало погано й він довго блював у матроському із запахом хлорки гальюні, а потім стояв, притулившись до холодного дзеркала перед рукомийником, відчуваючи, як тремтить корпус корабля, що взяв курс додому, на Чорне море.
8112 червня Гайдук призначив Оксана Нерубая начальником своєї канцелярії, тобто першим помічником Координатора. Це стрімке підвищення в ієрархії військового режиму хоч трохи компенсувало Нерубаю гіркоту втрати Калини Луцик, для визначення суті якої він знайшов ємке слово: блядоока, — слово, яке насправді не відповідало істині, бо, кинувши Нерубая і пішовши до Троянка, Калина нічого не вигравала ні в сексуальному, ні в матеріально-престижному плані.
Але Нерубай, який цінував у жінках лишень їхні первинні статеві ознаки, не розумівся в складних процесах, що відбуваються всередині тієї чорної скрині, яка зветься жіночою душею: він навіть не здогадувався про існування цього таємничого органу, чутливого до страждань інших людей. Нерубай, як істинне дитя IT-century (віку електронних технологій) нічого не чув про жінок-мироносиць.
Призначення Нерубая на відповідальну посаду в державі врятувало його від безплідних роздумів на тему жіночої невдячності й зради, бо часу на це не стало: працювали вдень і вночі, готуючись до проведення Акту Возз’єднання та до інших, менш приємних подій. Нерубай ночував у кімнаті відпочинку при своєму офісі, пристосовуючись до жорсткого розпорядку Гайдука. Начальник управління зв’язку Координатора полковник Середа ознайомив Нерубая зі складною системою комунікацій, зосереджених у спеціальному приміщенні. Нахиливши лису голову над моніторами, закинувши окуляри на високе чоло й короткозоро мружачи очі, Нерубай намагався зрозуміти і запам’ятати функції різних мереж, за допомогою яких можна було відстежити події в найвіддаленіших кутках країни й зв’язатися негайно з державними чиновниками різних рівнів.
Інформація про всі події поточного життя країни безперервно в режимі онлайн надходила з терміналів Міністерства оборони, розвідки, контррозвідки, поліції, департаменту закордонних справ та інших організацій. Цю систему обслуговували вдень і вночі п’ятеро чергових аналітиків Альбертів, але насправді апарат моніторингу був набагато потужніший — кілька сотень офіцерів, розташованих на Острові. За бажання за допомогою спеціальних чипів і системи GPS можна було знайти окремого громадянина, довідатись про стан його здоров’я і подивитися, що він робить у цю хвилину, прочитати його досьє і генетичний прогноз поведінки, наданий МГБ.
Як і більшість ліберальних вільнодумців-теоретиків, що любили базікати на теми побудови держави, Нерубай не мав жодного поняття, на чому базується держава і як вона функціонує. Тільки отримавши допуск до вищих державних таємниць і ознайомившись — хоча й поверхово — з діяльністю КОПОР, РАМ та інших органів влади, побувавши в її коридорах, Нерубай почав розуміти, що держава є однією з найдревніших і незмінних у своїй суті інституцій — як скелет у хребетних тварин; держава будується не на високих ідеальних уявленнях таких фантазерів, як Нерубай, а на низькому пожадливому інстинкті влади, тваринному бажанні здобути вищість над іншими, на грошах, жорстокості й поневоленні. Перечитуючи аналітичні довідки і оперативні зведення, в яких відбивалося пульсуюче і приховане від більшості громадян СПРАВЖНЄ лице держави, Нерубай почував себе маленькою комахою, яка випадково потрапила в залізний механізм велетенського дзиґаря, зубчасті колеса якого крутилися безугавно з часів Вавилона. Він зрозумів, що держава — це вічний двигун, що її сила полягає не в ідеології її батьків-засновників, не в умоглядних кресленнях таких фантазерів-винахідників, як Нерубай, а в тупій виконавчій силі її нижчих ланок — працівників каральних органів, суддів, податківців, середніх бюрократів, військовослужбовців, тюремних наглядачів, катів-виконавців, поштарів, транспортників, комунальників, вивізників сміття, охоронців та інших слухняних до певного часу людей, яким держава повинна платити гроші, якщо хоче існувати. Держава давала своїм слугам не тільки гроші, але й відчуття мстивої владної вищості над нормальними людьми.
Пізнаючи старовинні, відомі ще з часів Платона і Макіавеллі істини, Нерубай часто не міг зрозуміти логіки Гайдука — який, хочеш-не-хочеш, був главою держави, її беззаперечним диктатором.
Нерубаєві здалося, що Гайдук ухилявся від багатьох обов’язків, покладених
