Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

Марчелло зайшов до комірчини й ліг поряд із Галиною. Вона прийняла його так само покірливо і лагідно, як доглядала його хвору матір. Нічого кращого у своєму житті Марчелло не спізнав; багато разів він пропонував Галині одружитись, стати співвласницею ферми, але тиха жінка відмовлялася: він продовжував їй регулярно сплачувати платню, яку вона так само регулярно відправляла в Україну. Напередодні Великої Темряви померла його мати, й через кілька днів після похорону Галина зникла, не залишивши листа, не сказавши йому ні слова. Просто зникла. Він був у відчаї й почав їздити до Палермо, до церкви Марторана й зустрічатись з українцями, які збиралися там по суботах. Слухав їхні пісні, які нагадували йому Галину. Біля нього почали крутитися жіночки, які пропонували йому свою допомогу, але він думав тільки про Галину, вірив, що одного дня вона повернеться й знову буде з ним.

Через кілька місяців одна жінка, яка приїхала на заробітки з Тернополя до Палермо, розповіла йому, що сталося з Галиною: історія ця свого часу збурила Тернопіль. Виявилося, що Галина приїжджала на Сицилію, маючи родину: чоловіка-алкоголіка, який після від'їзду дружини зовсім збомжився і зник невідомо де. Ходили чутки, що чорні трансплантологи забрали його органи (крім печінки, звичайно) на пересадки. Але не чоловік був вічним болем Галини, а син. Він, залишившись без матері, підсів на галуїн — смертельний наркотик. Всі гроші, що заробляла Галина, йшли на його лікування у дорогій приватній клініці. Галина не знала, що наркологам було вигідніше не вилікувати сина, а підтримувати його в стані залежності від галуїна. Саме ця наркологічна клініка належала до мережі розповсюдників галуїна. Коли Галина повернулася до Тернополя, син уже перетворився на дику тварину: вимагаючи грошей, він убив свою нещасну матір…

Тут Марчелло вихилив ще одну склянку вина і, не приховуючи свого плачу, сказав: «Я не вірю в її загибель. Я чекаю її. Від того часу, як вона пішла з дому, я нічого не міняв у кімнатах, там, де торкалися її руки. Тому я не запросив вас до їдальні. Галина для мене — як Бог. Вона всюди. Тільки ніяк не зрозумію — чому вона пішла від мене? Чому не попросила грошей? Я б дав їй усе, що вона захотіла».

Вночі Джорджу наснилася Леді: гола, виблискуючи своїми скошеними очима, вона ганялася за Джорджем, безсоромно розпахуючись перед ним, а він, бажаючи її, чомусь тікав від неї, хоча навпаки — повинен був охороняти її, не відходячи нікуди.

80

Джордж прокинувся рано з важкою головою. Від гір ще віяло прохолодою, яка майже не відрізнялася від денної спеки. Марчелло лагодив на даху електротрактора сонячні батареї й буркотів щось про китайський непотріб. Члени групи швидко, без розмов, попили гарячу каву й розібрали зброю. Джордж узяв автомат DK-107-M з двома здвоєними ріжками, до якого звик в училищі, десантний ніж і дві німецькі гранати. Сховавши зброю до спортивних сумок, які кинули до багажника, Джордж і Антоніо, попрощавшись з іншими учасниками акції, сіли до свого «Фіата» й рушили до аеропорту Палермо.

Коли від'їхали від ферми, Антоніо перервав мовчанку.

— Я всю ніч не спав…

— Нервуєш?

— Ні. Думав про жінку з України. Дружину Марчелло. Невже у вас увесь народ такий, як ця?..

— Народ різний. Як і у вас, — розважливо відповів Джордж, не зрозумівши, куди хилить Антоніо.

— Вона вбивця. Свого сина. Своєї сім'ї. Її давно треба було вбити. Якби в мене така була… з-під землі дістав би і прикінчив, — не повертаючи до Джорджа голови, сказав Антоніо — бо дивився уважно на дорогу.

Далі всю дорогу до аеропорту вони мовчали.

Антоніо зі зброєю залишився чекати біля виходу з терміналу «В», а Джордж, пройшовши в своїй масці сутенера повз поліцейських, став перед каруселлю, на якій вже повзли перші сумки пасажирів, що прибули з Відня. Незчувся, як біля нього опинився блондин із холодними блакитними очима й чистісінькою українською мовою тихо лайнувся:

— Куди дивишся, телепню, мать твою… Сумка вже пішла на друге коло. Розвідник сраний.

Це був його слідчий і наставник, майор Святополк Блідий-Рьонгвальд, тільки з золотавою борідкою, що робила його подібним до шведського шкіпера. Поки наближалася на транспортері сумка Блідого, той дав Безпалому велику червону таблетку-льодяник для смоктання: сказав — щоб змінити голос.

Вони вийшли з терміналу: спереду поважно йшов Блідий, за ним ніс його сумку Джордж і ззаду сунув Антоніо зі зброєю.

Перед центральним входом до аеропорту їх чекав Вінсент у сірій шоферський уніформі. Пильно поглянув на приїжджих, обмінявся паролем із Блідим (прозвучали слова «немезида» і «накам») і повів гостей до «Роллс-Ройса» золотого кольору. Антоніо обережно поклав сумки у багажник, не дозволивши зробити це Вінсенту. Джордж помітив, що Вінсент виразно накульгує на ліву ногу, і згадав, як, біжучи за Вінсентом по вулиці, послав отруєну стрілу навздогін, в останню мить, коли той уже сідав до автомобіля карабінерів.

Легенда їхнього приїзду до Сицилії була така: через гаджет вбитого на Рогульці «полковника» агенти НАВБ зв’язалися з Крейдою і домовились вислати на Сицилію полковника Генерального штабу Сміяна (тобто Блідого) з доповіддю до Крейди про підготовку до перевороту й координацію спільних дій. «Полковник» Дзагоєв-Черняєв, труп якого лежав у холодильнику в морзі військового шпиталю, залишався в Києві піднімати на повстання проти тирана Гайдука народні маси й розподіляти гроші Крейди-Омара на підтримку «Глобального джихаду». Разом із Сміяном до Крейди вирушили відомий український дисидент, член Ісламської ліги молоді України-Руси Іван Ленс, він же Джордж Безпалий, та Антоніо Барбаліо, агент української військової розвідки в Австрії.

Крейда не міг знати, що член ФНО генерал Симоненков із Житомира, попри свій геройський вигляд, уже на перших допитах, побачивши незаперечні докази свого хабарництва і корупції, розколовся і розповів агентам НАВБ правду про підготовку перевороту, сподіваючись, що Координатор простить йому клептократичні злочини.

Враховуючи нові обставини, що виникли в останній час, Гайдук і Назарова