Калькуляція зірок - Мері Робінетт Коваль

— Як ти зупиниш його? — Мені боліло горло, коли я заговорила, ковтнувши води.

— Не знаю. — Він провів рукою по моєму волоссю і вниз по моїй спині. — Не зупиняти ж все, у будь-якому разі.

— Я навіть не знаю решти. — Я хитнулася назад, щоб сісти на підлогу, спираючись на бік ванни.

Натаніель стояв і відкривав аптечку.

— Ні. — Мої пальці стиснули стакан.

Ігноруючи мене, Натаніель витягнув пляшку Мілтауна і сів перед мною. — Ельма… а це краще? Кинути все і бути нещасною? Це краще, ніж те, що може зробити тобі Паркер?

— Я не… — Мій голос переломився від болю в горлі. — Не знаю.

— Тоді дозволь сказати, як я це бачу. — Натаніель змістився, щоб притиснутись до мене і до ванни. Він поклав руку на мої плечі і потягнув до себе, тримаючи пляшку таблеток в одній руці.

— Говори…

— Тобі стало краще. З цими таблетками. Я так хвилювався за тебе раніше… — Він потряс пляшку, щоб таблетки загриміли всередині. — До цього. Я чув, коли ти блювала. Перестала їсти. Ми лягали спати разом, але ти не спала. І не говорила зі мною ні про що. Я думав, що ти можеш бути вагітною, до… того дня. У моєму кабінеті. Я тоді справді злякався за тебе. А тепер? Думка про те, що Паркер може тебе підставити, що змушує тебе побоюватися використовувати таблетки, які допомагають — я хочу його побити.

Останнє речення було настільки суттєвим, що сміх, який вирвався, здивував мене. Витираючи очі тильною стороною долоні, я подивилася на Натаніеля, але його очі були заплющені, а між бровами врізалася складка.

— Ти… ти не жартуєш.

Він видихнув, повільно і контролюючи себе.

— Ні. — Покрутивши пляшку в пальцях, він похитав головою. — Я ніколи не мав сильного потягу до насильства. Але якби був там, я, мабуть, вдарив би його. І тоді нехай би він спробував витиснути з мене смолу.

З кожним обертом пляшки маленькі білі таблетки всередині гриміли і зміщувалися. Їх крихітний цокіт обіцяв ковдру заспокійливого спокою.

— Я не знаю, що робити.

— Думаєш тиск стане легшим? — Зітхнувши, я склала руки разом і притулилася до Натаніеля. Він міцно стиснув мене, притискаючи губи до моєї голови. — Ось що я думаю. Ти підтримуєш себе здоровою, і тоді ми можемо розібратися з Паркером. Разом. Я не знаю як, але знаю, що ми зможемо.

— Як ти можеш бути таким впевненим?

— Тому що ми пережили кінець світу. — Він знову поцілував мене. — А ти моя леді-астронавт.

Я пішла за покоївкою Ніколь до її заповненої вітальні, де 99-і пробували закуски і пили коктейлі. Джасіра та Сабіха приєдналися до нас, але я не бачила Бетті чи Віолетту.

— Вибачте, я запізнилася. Тітка Естер зателефонувала, і потрібно було трохи часу, щоб відійти від телефону.

— Як почуваєшся, дорогенька? — Ніколь піднялася з краю дивана, на якому сиділа, і залишила Імоген вивчати далі льотну інструкцію. — Мартіні?

— Будь ласка. — Слава обідів дружини сенатора полягала в тому, що в будинку Воргіна ніколи не бракувало алкоголю. Я вийняла Мілтаун із сумочки, як щось, що можна прийняти, і здавалося, було дуже привабливе.

Хелен перейшла через кімнату, щоб обійняти мене, все ще тримаючи посібник, який вона вивчала.

— Скучила за тобою.

— Я також. Може, ми можемо підхопити десь вечерю? — Я проходила повз комп'ютерний відділ пару разів після мого просування, — як вони це називали, але заходити було незручно. Я хотіла далі перевіряти розрахунки, але це просто дратувало би їх.

— Що ти читаєш?

Вона знизала плечима.

— Це просто орбітальні обчислення траєкторії. Досить докладний курс.

— Основний для нас! — Ніколь зі сміхом подала мені мартіні. — Деякі з нас ще борються з ним.

— Тому ми пішли на обмін. Ви вчите мене працювати на тренажерах. Я навчаю вас робити орбітальні обчислення.

Я підняла келих.

— І якщо хтось зможе вбити абревіатури у мою голову, я буду дуже вдячною.

Чистий холодний джин заповнив мій рот свіжістю ялівцю. Я заплющила очі і зі вдячністю зітхнула, мої плечі розслабилися, просто опустившись вниз. Я сумувала за цими жінками. Слава Богу Ніколь подумала про створення навчальної групи. Відкривши очі, я перенесла свій коктейль і свої книги, щоб приєднатися до Хелен на дивані.

Відклавши черевики, я всілася і підтягнула ноги під себе.

— Як там Перл?

Хелен похитала головою і нахмурилась.

— Вона вважає, що вивчення тестів для космонавтів немає сенсу.

— Вони повинні відкрити це ширше в якийсь момент, якщо буде потрібна колонізація.

Зі свого місця на дивані Ніколь кивнула.

— Цей момент мій чоловік наполегливо підтримує.

— Зачекайте — моргнула я, відчуваючи, що щось пропустила. — Вони все ще говорять про те, щоб це було чисто військовим підприємством?

Зітхнувши, Ніколь підкочила вперед, щоб бути ближче до мене.

— Я знаю, що ти ненавидиш цю ідею, але…

— Але ні. Ми повинні полетіти з планети. Я маю на увазі, звичайно, що вони можуть — і я наголошую на цьому слові — можуть утримати парниковий ефект від некерованого зростання, але до того часу, коли ми дізнаємось, чи буде це працювати, буде вже пізно пробувати створити колонії в іншому місці. Ми повинні зробити це зараз, поки у нас є ресурси та час.