Калькуляція зірок - Мері Робінетт Коваль

— Ельма! Що сьогодні було найзахопливішим завданням?

Мене завжди спокушали сказати щось на зразок "Наточити мої нігті", — за винятком того, що я знала, що вони це надрукують.

— Сьогодні я імітувала маневри стикування і намагалася точно налаштувати входи RHC через надто велику смугу.

Розумієте, вивчення акронімів деколи було корисним.

Камери тремтіли і хиталися, коли я прив’язувала шолом. Це було чудово. Вони не були загрозою, і я знала, що хочу. Можливо, це було запорукою мого занепокоєння взагалі: з'ясування того, чого люди хочуть від мене. Хоча, якби я пам’ятала про це, я б оділа свій льотний костюм, пристосований трохи більше проявляти свою форму — я була впевнена, що так робила Ніколь. Коли вона йшла до мене з боку карданного стенда, її талія здавалася трохи вище, ніж було можливим у цих боксерських комбінезонах.

Паркер ішов за нею, посміхаючись журналістам. Сьогодні його кульгавість не здавалася такою поганою, лише легка розсинхронізація лівої ноги, і лише якщо ви її шукали.

— Полковник Паркер! Як справи у дам?

— Вони кращі у нашій країні. — Він посміхнувся. — Ми всі ними дуже пишаємось.

Я попрямувала до карданної установки, з нетерпінням очікуючи на майбутнє кружіння.

— Чи є якась правда серед чуток, що вас замінять для посадки на Місяць?

Кімната затихла. Навіть гул генераторів, здавалося, став тихішим. Паркер зблід, але його усмішка не згасла.

— Мені було б цікаво дізнатися ваші джерела, але так.

Я нікому нічого не казала. Боже. Що зробив Натаніель?

Кімната відскочила назад від мене. Усі репортери зараз говорили до Паркера. Він підняв руки вгору і, якимось дивом, вони відреагували, стихнувши.

— У мене затяжна військова травма, яка потребує певної уваги, тому ми в агентстві вирішили, що мені краще взяти участь комусь іншому. — Він подарував їм ще одну посмішку. — Я впевнений, що ви розумієте, що я не можу робити жодних спекуляцій щодо того, хто мене замінить. Тепер, якщо ви пробачите мені, ми повинні продовжити тренування. Йорк. Сідайте в крісло.

Паркер пішов далі. Замість того, щоб повернутися до оглядової кабінки, він повністю вийшов із кімнати.

Я не казала. Чорт забирай. Я нікому не казала. Але до пекла у мене не було найменшого шансу, що Паркер повірить мені.

Посміхаючись техніку, який стояв поруч, щоб прив’язати мене до карданної установки, я пересмикнула плечима.

— Мені потрібно до жіночої кімнати. Я миттю назад.

Я поспішила через лабораторію і вийшла через двері, якими скористався Паркер. Коли двері зачинилися, я спіймала його на тому, що він відірвався від стіни, до якої притулився, і тільки звук відкривання дверей поставив його вертикально. Він озирнувся через плече з легкою посмішкою.

Його обличчя впало, коли він побачив мене.

— Я наказав вам сісти в крісло.

— Я нікому не казала — Крім Натаніеля, звичайно. Але він сказав, що скаже мені, перш ніж щось робити.

Обличчя Паркера залишилося порожнім, але тепер він дивився на підлогу.

— Я зробив це сам.

Я все ще знаходився на відстані десяти футів від нього, але це зупинило мене.

— Але…

— У мене на шиї є кісткові шпори, ймовірно, від катапультування під час моїх тренувань. Вони тиснуть на мій хребет. — Він знизав плечима, наче це не було великою справою. — Я знаю, що ти думаєш про мене, але віриш чи ні, мене більше хвилює програма, ніж моє місце в ній. Я був би небезпекою.

— Я… — Що я могла сказати? — З тобою все буде гаразд?

— Операція. Завтра, власне.

— Чи… чи можу я щось зробити?

— Так. Сядьте в те трахане крісло. Як я вам сказав. — Він підвів голову і зробив крок ближче. — І не ображайте жодного з нас, роблячи вигляд, що ви переживаєте за нас.

— Я нічого такого… Ви дійсно практикуєтесь на образах.

Лице Паркера скривилося.

— Ідіть. Коли я повернусь, ви, чорт забирай, краще зосередьтесь на цій вправі.

— Так, сер. — На якусь мить він здавався мені людиною. Я забула, з ким маю справу.

— Щоб вам було ясно, вам потрібно опустити голову і робити так, як вам кажуть. Поки ви не загрожуєте програмі, мої губи залишаються запечатаними. — Він зробив ще один крок. — Ви заробили таке відношення, але в момент, коли я подумаю, що ви будете небезпекою, ви виходите з програми. Вам ясно?

Ковтнувши, я кивнула. Іронія долі, я захотіла мати Мілтаун при собі.

Млин слухів передав, що якщо Паркер не зробить операцію на шпоровій кістці, він ризикує бути паралізованим, що робило його слова — "я більше переймаюся програмою" — повною дурницею. Звичайно, млин передав також, що прибульці імплантували в нього свої зонди.

У понеділок зранку зустріч з персоналом почав Клемонс, зі своєю звичною хмарою сигарного диму.

— Отже. По-перше, потрібно повідомити всім, що полковник Паркер пережив свою операцію чудово. Ніяких ускладнень, і ми повинні побачити його тут через місяць або близько того.

Маю визнати, що моєю першою думкою було сильне полегшення, що Паркер піде на місяць. Це віддаляло мене від останнього обслідування у лікаря, і, можливо, навіть якби він комусь розповів про Мілтаун, це не виглядало б проблемою. Ніхто не повинен був знати, що у мене є таблетки, які я накопичувала для надзвичайних ситуацій.

— Що? У нього була операція? — Лебуржуа здивовано підвів брови. — Я тільки що чув, що він хворий.