Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

Проте повторне запрошення прийшло разом з поштою, і воно було адресоване Майку; на сенатора Буна тиснув Верховний Єпископ Дігбі, щоб той представив йому Людину з Марса, а Бун відчував, що Гаршоу морочить йому голову і що кінця цьому не буде.

Майк приніс запрошення Джубалу.

— Ну? — пробурчав Джубал. — Ти хочеш туди піти чи ні? Тобі не обов'язково відвідувати службу фостерітів. Ми можемо сказати їм котитися в пекло.

Тож по тому Картате Таксі з водієм-людиною (Гаршоу відмовився довірити своє життя автотаксі) підібрало їх ранком наступної неділі і доставило Майка, Джилл та Джубала на громадську платформу приземлення просто біля входу до священних земель Храму Архангела Фостера Церкви Нового Одкровення.

Розділ 23

Впродовж усієї дороги до церкви Джубал намагався застерегти Майка, але від чого саме — Майк так і не зрозумів. Він слухав, — як завжди, слухав, — проте краєвид під ними теж привертав його увагу; і Майк знайшов вихід, запам'ятовуючи усе, що говорив Джубал.

— Послухай-но, хлопче, — вмовляв він, — ці фостеріти полюють на твої гроші. У цьому немає нічого дивного: на твої гроші полюватимуть усі; тобі ж треба залишатися непорушним. Через твої статки та престиж того факту, що Людина з Марса приєднався до їхньої церкви, вони захочуть вплинути на тебе, й ти повинен поводитись обережно.

— Перепрошую?

— Прокляття, здається, ти мене не слухав.

— Вибач, Джубале.

— Що ж, погляньмо на це під іншим кутом. Релігія — це втіха для багатьох людей; можливо й таке, що якась релігія, десь там, і справді — сама Істинна Правда. Проте у більшості випадків бути релігійним означає лише одну з форм самовдоволення. Біблійний Пояс віри, в якому я ріс, підтримував у мені думку, що я кращий за решту світу; я був «врятований», а вони «прокляті», ми «благословенні», а решта — «язичники»... А під «язичниками» вони розуміли таких людей, як наш брат Махмуд. Я хочу сказати, що неосвічений, дурний селюк, який рідко мився та сіяв хліб за фазами Місяця, міг декларувати, нібито він знає остаточні відповіді Всесвіту. І вони дали йому право дивитися на усіх інших з погордою. Наш псалтир насичений такою зверхністю — безглуздістю, чванливістю, самовдоволеністю від того, як затишно нам зі Всемогутнім, якої високої думки він про нас та яке пекло чекає на всіх інших у Судний день. Ми підтримували лише одну справжню торгову марку...

— Джубале! — різко сказала Джилл. — Він не ґрокає цього.

— Що? Вибач; я відволікся від теми. Мої люди намагалися зробити з мене проповідника, і їм майже це вдалося; гадаю, що це все ще помітно.

— Так.

— Не втручайся, дівчинко. Я став би гарним проповідником, якби не припустився фатальної дурниці: не почав читати все, до чого могли дотягнутися мої руки. Лише з трішки більшою краплиною самовпевненості та завдяки щедрій допомозі неосвіченості я міг би стати відомим євангелістом. Та що там — це місце, куди ми сьогодні прямуємо, носило б назву «Храм Архангела Джубала».

Джилл скривилася.

— Джубале, будь ласка! Ми щойно поїли.

— Я серйозно. Впевнена людина знає, що бреше; це обмежує її певними рамками. А успішний шаман спочатку зв'язує себе; він вірить у те, що говорить, — і така віра заражає; його ці рамки не обмежують. Проте мені не вистачило необхідної впевненості у своїй непогрішимості; я ніколи не зміг би стати пастором... У кращому разі — лише критиком, пророком четвертого сорту, який би страждав від ілюзії статі.

Джубал гмикнув.

— Це й турбує мене у фостерітах, Джилл. Я думаю, що вони надзвичайно відверті... А ти і я знаємо, що Майк легко купується на чесність.

— Як ви думаєте, що вони спробують з ним зробити?

— Навернути, звичайно ж. А потім — прибрати до рук його багатство.

— Я думала, що ви оформили все так, що це нікому не вдасться.

— Ні — я лише оформив все так, що ніхто не зможе відібрати у Майка статки проти його волі. Звичайно, він не зможе віддати їх так, щоб у це не втрутився уряд. Але віддати гроші церкві — особливо церкві, що має таку політичну силу, як фостеріти, — це зовсім інша справа.

— Не розумію чому.

Джубал зітхнув.

— Моя люба, релігія — це сфера, фактично розташована поза законами. Церква може робити будь-що, що не під силу жодній іншій людській організації; у церкви немає обмежень. Вона не сплачує податки і не повинна вести письмові записи; має імунітет до обшуків, перевірок чи оглядів. А ще церква — це будь-що, що називає себе церквою. Були спроби провести межу між «справжніми релігіями», яким давали такий імунітет, — і «культами». Це неможливо, бо легше заснувати державну релігію... А таке лікування гірше від власне хвороби. У будь-якому разі ми цього не зробили. Тому, згідно з тим, що залишилося від старої Конституції Сполучених Штатів, а також з Договором Федерації, церкви рівні, і вони мають однаковий імунітет, — особливо якщо вони становлять великий блок виборців. Якщо Майка навернуть у фостерізм і він напише заповіт на користь своєї церкви, то згодом «вирушить на небеса» на котромусь світанку — а так і буде, щоб припасувати все під правильну тавтологію: «так само законно, як церква у неділю».

— О Господи — я думала, що він нарешті у безпеці.

— По цей бік могили безпеки не існує.

— Що ж... Що ми з цим робитимемо, Джубале?

— Нічого. Лише хвилюватимемося. І все.

Майк зберіг їхню розмову, навіть не намагаючись її ґрокнути. Він розпізнав тему, як одну з геть простих у його власній мові, проте неймовірно слизьких в англійській. Оскільки йому не вдалося досягти взаємного ґрокання з приводу цієї теми навіть з братом Махмудом, з його, за взаємною згодою, неідеальним перекладом всеохопної марсіанської ідеї «Ти є Бог», він просто чекав, поки ґрокання стане можливим. Він знав, що очікування цього разу буде виправданим; брат Джилл вивчала його мову, і він зможе все їй пояснити. Вони ґрокнуть це разом.

Тим часом краєвид під ними викликав безкінечний захват, і Майк мав намір отримати новий досвід. Він очікував — чи сподівався, — що зустрінеться з