Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн
Майк віддав «огидну» фотокартку, і його зігрів захват Дюка. Майк не відчув, що обділив себе, віддавши фотографію; він вже бачив її, і подумки міг побачити, якщо забажає, навіть обличчя на тій картинці, оскільки воно пашіло незвичайним виразом красивого болю.
Він спокійно прийняв подяку Дюка і, щасливий, повернувся до прочитування решти своєї пошти. Майк не поділяв роздратування Джубала від навали пошти; він радів їй, чим би вона не була — рекламою страхування чи пропозицією одружитися. Подорож до Палацу відкрила йому очі на неймовірну різноманітність цього світу, і він вирішив ґрокнути її всю. Майк розумів, що на це знадобиться кілька століть, і що він мусить рости, і рости, і рости, — проте це його не лякало, і він нікуди не поспішав, бо ґрокнув, що вічність та краса змін були тим самим.
Він вирішив не перечитувати Британську Енциклопедію: потік пошти давав йому яскравіші враження про світ. Він читав її, ґрокав те, що міг, і запам'ятовував решту для роздумів уночі, поки домашні спатимуть.
Під час оцих нічних медитацій він починав, як йому здавалося, ґрокати «бізнес», «гроші», «купувати», «продавати» та подібні немарсіанські заняття. Статті у Енциклопедії завжди залишали у нього відчуття незавершеності, оскільки (зараз він це ґрокнув) у кожній припускалося, що йому відомо про безліч речей, яких він насправді не знав. Потім від містера Генерального Секретаря Джозефа Едгартона Дуґласа прийшов пакунок з чековою книжкою та іншими папери, і його брат Джубал доклав чималих зусиль до того, щоб пояснити йому, що таке гроші — і як ними користуватися.
Спочатку Майк геть нічого не розумів, навіть попри те, що Джубал показав йому, як виписати перший чек, дав йому «гроші» і негайно навчив, як їх рахувати.
Тоді несподівано, разом з ґроканням, яке засліпило його так, що він почав тремтіти, але змусив себе не йти — він зрозумів абстрактну природу грошей. Ці гарні картинки та яскраві медальйони були конкретними символами абстрактної ідеї, яка поширювалася між людьми по всьому світу. Проте ці предмети — ці «гроші» — не більше, ніж вода, яку розділяють під час водної церемонії; вони символізували зближення. Вода не обов'язкова для церемонії... Так само і ці гарні предмети необов'язкові для грошей. Гроші — це ідея, абстрактна, як думки Старійшин; гроші — це надзвичайно структурований символ рівноваги, зцілення та зближення.
Майка осліпила таємнича краса грошей. Потік, зміна та повернення цих символів були іншим питанням — красою в малому, проте це нагадувало йому гру, якої вчили пташенят, спонукаючи їх правильно розуміти причину та рости. Це була абсолютна структура, яка сліпила його; ідея щодо того, що цілий світ можна відобразити в одній цілісній, поєднаній, символічній структурі. Тоді Майк ґрокнув, що Старійшини цієї раси — дуже старі і що саме вони насправді колись створили таку красу. Тож він смиренно сподівався, що сам — можливо, скоро — зустрінеться з кимось із них.
Джубал заохочував його витратити трохи грошей, що Майк і зробив із сором'язливим, невизначеним пориванням нареченої, яку несуть у ліжко. Джубал запропонував «купити подарунки для друзів», а Джилл допомогла йому з цим, почавши зі встановлення чітких обмежень: по-перше, лише один подарунок для кожного друга; по-друге, загальна вартість подарунка не повинна перевищувати й третини тієї суми, яку перерахували на його рахунок, — бо Майк мав намір витратити на друзів увесь баланс.
Він швидко зрозумів, як важко витрачати гроші. Було так багато речей, з яких можна було вибирати, і всі вони — чудові, а більшість — просто незрівнянні. Оточений товстими каталогами від Маршала Філда до Гінзи, від Бомбея до Копенгагена, він відчував себе пригніченим надлишком багатства. Навіть каталогу «Сірз та Монтгомеррі» було для нього забагато.
Але допомогла Джилл.
— Ні, Майку, Дюк не хоче трактор.
— Дюку подобаються трактори.
— Так, можливо, — але в нього вже є один. Ну, чи у Джубала — що те саме. Йому може сподобатися один з тих привабливих маленьких бельгійських одноколісних велосипедів: він зможе розібрати його, скласти докупи та полірувати увесь день. Але навіть це занадто дорого, враховуючи податки. Майку, добий, подарунок повинен бути не дуже дорогим — якщо, звісно, ти не намагаєшся вмовити дівчину одружитися з тобою чи щось таке. Проте подарунок повинен показувати, що ти думав, враховуючи смаки тієї людини. Щось може їй подобатися, — та, ймовірно, вона не купить цього сама.
— Як?
— Це завжди проблема... Зачекай хвилинку. Я згадала про дещо з ранкової пошти... Сподіваюся, Ларрі ще не встиг її вивезти, — вона швидко повернулася. — Знайшла! Ось послухай: «Жива Афродита: колекційне видання „Альбом жіночої краси у неперевершеному стерео-кольорі“ від найвидатнішого світового генія камери. Примітка: не відправляється поштою. Буде відправлено лише на ризик покупця передплаченим експресом. Замовлення не приймаються з адрес таких штатів...». Гм, Пенсильванія — у забороненому переліку, але не засмучуйся: якщо це адресоване тобі, його Доставлять. І — якщо ти знаєш вульгарні смаки Дюка — це саме те, що йому сподобається.
Дюкові сподобалося. Альбом доставили не експресом, а патрульною машиною С. С., яка охороняла будинок, і у наступай рекламі цього ж альбому зазначалося: «...за особливим замовленням доставлено Людині з Марса», — що порадувало Майка і роздратувало Джилл.
Інші подарунки було так само важко вибрати; натомість обрати подарунок для Джубала виявилося просто неможливо. Джилл зайшла в глухий кут. Що можна купити людині, у якої є все — все, що він може хотіти з того, що можна купити за гроші? Сфінкса? Три бажання? Загублений фонтан Понсе де Леон? Масла для його старих кісток чи один золотий день юності? Колись давно Джубал навіть відмовився від домашніх улюбленців — тому що він їх переживав, чи (ще гірше) — зараз було ймовірніше, що тваринка переживе його й осиротіє.
Тоді вони таємно порадилися з іншими.
— Дурниці, — сказав їм Дюк, — хіба ви не знали?
