Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

вівці приносить, і з одного творить бога і худобу. І людину вбиває на жертву людині, з каменя чи дерева витесаній, і замість здоров'я чинить убивство, бездушним одушевлених приносячи в жертву. Але нащо багато говорю, бо й часнику божественну дає честь, щоб у великому осліпленні та небаченні звести в пекло людей. Таке суєтне в нечестивій і скверній ідолопоклонства службі розгледівши життя. Святим Письмом викрите, утік від нього, як від збуреного моря, і в добру пристань прибіг не в беззаконне, а у преподобне життя, яке є у святій вірі та любові до ближнього — тій, що в єдиного істинного Бога. І тебе прошу, о Тертуле, любови закон — ближнього, наче себе, любити — сповнюючи, щоб і ти, так, як я, пізнав Істину. Покинеш суєту дочасну і все, що у світі цьому, як сон і тінь, переходить, і скоро приступиш до Творця всіх Бога, і спасешся, до розуму істинного прийшовши. Не радіє Бог зі смерти тих, що прогнівили Його, але через навернення і покаяння їхнє веселиться і минулі гріхи їхні прощає". Говорив Тертул-єпарх: "Чи так ти не лише сам не хочеш богам поклонитися, але, мук злякавшися, і нас до свого блуду привести хочеш?" Сказав святий Онисим: "Муки твої не зможуть мене настрашити, якщо навіть будуть найлютіші. Сподіванням-бо прийдешніх благ утішений і силою Христа мого скріплений, легко знесу все, що ти на мене накладеш". Тоді єпарх звелів Онисима святого вкинути до найстрашнішої в'язниці — у ній же перебував святий вісімнадцять днів, наче у Раю світлому і в місці прохолодному сидячи і в Господі Бозі своєму веселячися. Сходилися ж до нього вірні, прославляли його страждання і словами своїми укріплювали на подвиг. А тих, що невірні були, слово Боже проповідуючи, святий на путь пізнання істини наставляв. Після вісімнадцяти ж днів єпарх, милосердним виявившися, не засудив його на смерть, але вигнав із града і в Путиол у вигнання послав. Святий же апостол Онисим і там не переставав проповідувати Євангеліє Царства Христового і наставляв багатьох до життя вічного. Довідавшися про те, Тертул знову взяв його і зв'язаного поставив перед судищем своїм. Допитавши ж і непохитним у вірі його побачивши, звелів простягненого бити чотирма палицями без жалю — і били немилостиво довго, поломали дуже гомілки й инші його кості. На кінець і голову відтяли — помер Онисим святий. Жінка ж одна з роду царського, християнка вірою, взявши святе його тіло, поклала у раці срібній і здійснювала мученикову пам'ять, добуваючи собі молитвами його спогадання від Господа в Небесному Царстві, яке й ми отримаємо в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Євсевія-пустельника, який, у шкіри одягнений, по горах поневірявся, горошком і бобом квашеним годуючися, плодів же садових ніколи не куштуючи. І, проживши більше дев'яноста літ у великій повстримності, до Господа відійшов.

Місяця лютого в 16-й день

Страждання святих дванадцяти мучеників: Памфила-пресвітера, Валента-диякона, Павла, Порфирія та инших

Дванадцять святих мучеників, які не лише пророчого й апостольського дару, але й числа їх удостоїлися, постраждали за Христа в Кесарії Палестинській за царювання Диоклитіянового. Серед них же перший чином і саном — святий Памфил, пресвітер цього града, родом із Вириту, зовнішньої любомуд рости з юности навчений, і духовної премудрости сповнений, і доброчинним прикрашений життям, й ісповідництвом Христовим славний. Другий же після нього Валент — диякон Єлійської церкви, муж, поважний літами і розумом, старий був і осмомисл, бо й Божественне Письмо з уст умів. Третій Павло — гарячий вірою, горів ревністю за благочестям, він із града, що Ямнія називався, — цей перетерпів уже раніше вогненне за Христа спалення. Ці троє після різних за Христа мук, що їх ігемон Урван їм наклав, кинені були до в'язниці й перебували в ній два роки, аж до ігемонства Фірмиліяна, який після Урвана настав.

Тим часом у Єгипті сто тридцять ісповідників Христових з батьківщини було вигнано і в Киликію на копання руди золотої засуджено; якісь юнаки, брати по тілу й по духу, числом п'ять, їх же з Єгипту аж до Киликії провівши, поверталися з Киликії знову на батьківщину свою, до Єгипту, і до Кесарійського града, бо туди їм путь була, прийшли. Коли входили вони у ворота градські, спитала їх сторожа: "Хто ви і звідки?" Вони ж не таїли правди, християнами себе визнали, батьківщиною ж своєю Вишній Єрусалим назвали. Тоді, наче злодіїв, взято було їх і до в'язниці вкинено. Наступного дня, це було шістнадцятого лютого, виведено було із в'язниці святих п'ятичисленних єгипетських юнаків разом із вищеназваними ісповідниками Христовими Памфилом, Валентом і Павлом і перед судищем нечестивого ката Фірмиліяна-ігемона поставлено. Ігемон же спершу юнаків єгипетських намагався здолати, різними їх страшив муками, одного, що був з них літами найстарший, поставивши посередині, питав "Хто ти?" Топ же себе і друзів своїх християнами назвав сміливо. Коли питав ігемон про імена, іменував себе Іллею, другого — Єремією, третього — Ісаєю, четвертого — Самуїлом, п'ятого — Даниїлом. Відкинули-бо святі юнакі ті імена нечестиві ідолопоклонницькі, що їх невірні батьки їм нарекли, замість них переіменували себе іменами пророків, сповіщаючи відкрито, що є рабами Бога Ізраїлевого не лише ділами, а й найменуванням. Фірмиліян же ігемон імен тих святих анітрохи не зрозумівши, про батьківщину питав. А Ілля назвав батьківщину свою не тілесну, а духовну — Єрусалим Вишній, повідав, маючи на гадці апостольське до галатів слово: "Вишній Єрусалим вільний, він мати всім нам" і до євреїв: "Ви підійшли до Сіону-гори і до града Бога Живого, до Єрусалиму Небесного". Ігемон же Фірмиліян не розумів, що то за Єрусалим і в якому краї, у ті-бо часи святий град не називався Єрусалимом, а Єлія — з того часу, коли нечестивий цар римський Адріян замість прекрасного града Єрусалиму, що його Тит зруйнував, збудував град на тому місці на свою честь, він-бо називався Єлій Адріян. Тому замість Єрусалим назвав град Єлія — і осквернив усі святі місця. Гріб Господній камінням і землею засипавши та ідолів скверних всюди поставивши, заповідав, аби ніхто не посмів град той инакше називати, лише Єлією. Це ж зробив, хотівши і пам'ять імени Ісуса Христа із землі знищити, і був серед нечестивих ідолопоклонників Єрусалим у забутті близько двох сотень літ — аж до благочестивого царя Великого Константина і матері його Олени. Тому Фірміян-ігемон у Палестині за царювання Диоклитіяна, коли